Голова Рокитнівської районної ради Володимир Близнюк на цьому знімку у своєму робочому кабінеті. Вирішує справи району, приймає людей... А після роботи, як пересічний мешканець селища, поринає у клопоти. Їх Володимир Петрович вважає приємними. Не забуває заглянути на батьківське обійстя, де виростає посаджений ним яблуневий сад. Трепетно оглядає кожне деревце, жартуючи, що в такий спосіб хоче зробити конкуренцію польським яблукам, якими насичений український ринок. А ось невеличкий ставочок з коропами, карасями, щуками... Та й родинне обійстя, яке, на жаль, уже осиротіло без батьків, підтримує в ідеальному порядку.
Батьківська хата, хоч і розміщена у селі Рокитне Рокитнівського району, але недалеко від власного будинку Близнюків, який разом з дружиною Валентиною Михайлівною побудували у райцентрі Рокитне. Тут народились і зростають діти подружжя. Щоправда, старша донька Юлія уже «вилетіла» з батьківського гніздечка: навчається на юридичному факультеті Київського національного університету імені Т. Шевченка, а зараз — на стажуванні у Вашингтоні. Але біля батьків ще двійнята — Антон і Михайло. Юнаки перейшли в одинадцятий клас. Саме вони розділяють «хобі» батька, про яке той каже:
— Я все життя займаюсь сільським господарством: і коли працював директором Рокитнівського аграрного ліцею (він у селі Рокитному, там і навчаються двійнята. — Авт.), і зараз, коли обіймаю посаду голови районної ради, щоправда, вже після роботи та у вихідні.
До речі, Володимир Петрович зізнається, що, власне, свого часу створив аграрний ліцей для того, щоб діти знали ціну селянської праці, та й самі навчилися працювати на землі, у тваринництві. Між іншим, його вихованці — рокитнівські ліцеїсти мали успіхи на всеукраїнських конкурсах по бджільництву, свинарству. Це з гордістю наголошує Володимир Близнюк, який має авторську педагогічну програму щодо навчання ліцеїстів бджільництву.
А біля своєї домівки Володимир Петрович облаштував перепелину ферму.
— Чому саме перепелину ? — цікавлюся.
— Ми живемо у чорнобильській зоні. З кожним роком держава дедалі більше забуває про таких, як ми, тим паче зараз, в умовах економічної кризи, коли економлять на видатках на оздоровлення постраждалих від аварії на ЧАЕС, на допомозі їм медикаментами тощо, — розповідає Володимир Близнюк. — Тому від радіації рятується кожен, як може. А вживання перепелиних яєць, переконують вчені, дуже помічні й ефективні для виведення радіонуклідів з організму. Вони корисні і для тих, хто має проблеми зі шлунком. Тож проблем із збутом продукції з перепелиної ферми немає (між іншим, м’ясо перепелів — теж делікатес ). У нашої сім’ї багато рідні, друзів. З ними теж ділимося перепелиним м’ясом, яйцями...
— Ви дуже зайнята людина, тож як встигаєте? — запитую у Володимира Близнюка.
— А сім’я для чого? — відповідає він. — І дружина допомагає, якщо не встигаю, а сини взяли на себе забезпечення ферми кормами.
— Чи вибагливі до кормів перепели? — цікавлюся.
— Ні. Вони споживають усе, що в нас під ногами лежить, — каже господар. — П’ятдесят відсотків протеїну міститься у кропиві і звичайній траві. Її згодовуємо перепелам у сухому вигляді, попередньо перетерши, та додавши кукурудзи, глини, макухи...
— Ми перепелину ферму віднесли до вашого хобі, але чи вигідна вона? — викликаю на відвертість Володимира Близнюка.
— Перепелина ферма — це чи не єдиний вид сільськогосподарської діяльності, який через дев’яносто днів повністю покриває затрати і дає чистий прибуток. Шкода тільки, що перепелині ферми не так поширені на Рівненщині, як, скажімо, у Київській області. Але, можливо, ще комусь захочеться і собі створити подібну до моєї перепелину ферму. З радістю поділюсь досвідом.
Додам тільки, що у дружини Володимира Петровича Валентини Михайлівни, яка розділяє всі хобі чоловіка, є і свої — квітникарство, в’язання, кулінарія.
— Але в кулінарії чоловік все-таки більший майстер, — не без гордості каже Валентина Михайлівна. — Дуже вдаються йому різні соління, зокрема, гриби-зелениці, м’ясні страви.
Рівненська область.
Фото автора.
