Що в наш непростий час, коли звідусіль чути нарікання на нестачу грошей, можна зробити в місті за три роки? Саме стільки часу минуло з обрання міським головою Радомишля Анатолія ПИРОЖЕНКА (на знімку). Та, як свідчить його діяльність, коли справді хотіти змін, то вони не забаряться. І недарма торік Президент нагородив його орденом «За заслуги» третього ступеня за вагомий внесок у розвиток місцевого самоврядування і високий професіоналізм.
Справи животрепетні...
Жителі міста пам’ятають, яка спадщина дісталася Анатолію Івановичу. Не було такої сфери міського життя, яка б не потребувала негайного втручання. Та в
А. Пироженка, по-перше, є солідний досвід роботи в будівельній галузі, по-друге — організаторський талант, а по-третє (і це найголовніше), він справді любить місто, відчуває відповідальність перед людьми, а свою передвиборну програму писав не для того, щоб їм сподобатися, а щоб реалізовувати — разом з депутатами, всією міською громадою, відчуваючи велику відповідальність перед нею. Він чудово розуміє: один у полі не воїн, тому й почав із залучення широкого активу до громадської роботи — було відновлено роботу вуличних і будинкових комітетів. Такий підхід дає найголовніше: знання про те, чим живуть люди в різних куточках міста, що їх найбільше турбує.
А це, насамперед, стан справ у житлово-комунальній сфері. Минуло лише три роки, та питання підготовки до зими вже не стоїть так гостро, як раніше. Бо переконав, що вкладати величезні кошти в тепломережу, якщо люди в своїх помешканнях все одно мерзнуть, це звичайне марнотратство. Для цих грошей можна знайти краще застосування. Тому багатоповерхові будинки перевели на індивідуальне опалення, а в бюджетні заклади тепло тепер подають автономні котельні. Найголовніше — ніхто з дисциплінованих мешканців уже не потерпає від того, що якась частина людей не платить, тож нічим розрахуватися за газ.
Крім того, вже в перший рік роботи
А. Пироженка на посаді міського голови було прокладено більше 11 кілометрів вуличних газопроводів, і цю справу було продовжено в наступні роки. Ще одне зрушення: нема вже тих проблем з подачею води, на які давно нарікали радомишляни. Запрацювала міська лазня, яка не діяла більше десяти років.
А скільки скарг надходило раніше на стан вулиці 40-річчя Перемоги! Її було зруйновано ще в радянські часи транспортом, що рухався до тодішньої сільгосптехніки. Зробили всі комунікаційні відводи, полотно дороги підняли, вкрили асфальтом. Реконструйовано і вулицю Велику Житомирську, для безпеки пішоходів встановлено металеві паркани.
Благоустрій міста — це особлива турбота міського голови і депутатського корпусу. Разом зуміли переконати потенційних спонсорів, що гроші варто вкладати і у відродження міського парку, і в ремонт стадіону та спорткомплексу. А далі в місто прийшли інвестори, що сприяло збільшенню кількості робочих місць, зросли надходження до бюджету.
...і повага до минулого
Радомишль має давню й цікаву історію. Старі назви його — Мичеськ, Микгород — пов’язані з тим, що стоїть місто на берегах Тетерева там, де в нього впадає річка Мика. Вперше місто згадується в літописі під 1150 роком у зв’язку з боротьбою за Київ між київським князем Ізяславом та галицьким — Володимирком. Керівник міста переконаний: людина, яка не пам’ятає і не шанує свого минулого, не варта майбутнього. Про дуже давню історію, коли ще й Мичеська не було, нагадує тепер гранітна плита, що розповідає про перше древлянське поселення в цьому краї. У жовтні 2006 року, до 50-річчя відкриття стоянки первісної людини, в місті відбулася міжнародна наукова конференція «Радомишль та його історія», за всебічне сприяння в організації якої міському голові надіслав письмову подяку директор Інституту археології НАНУ Петро Толочко.
До слова, у своїй передвиборній програмі А. Пироженко не забув і про таку пам’ятку минулого, як водонапірна цегляна башта, споруджена 1908 року. Використовувалася вона для забезпечення жителів міста водою і водночас слугувала як пожежна каланча. Башта є одним із символів міста — зображена на гербі Радомишля. Пообіцяв городянам, що подбає про її реконструкцію, і слова дотримав. Роботи на башті ведуть спеціалісти з Рівного. Після реконструкції споруда матиме оглядовий зал. Міський голова мріє встановити тут телескоп.
Знаходить Анатолій Іванович спільну мову і з інвесторами, які прийшли працювати в місто, зокрема й з тими, яким теж не байдужа історична спадщина. Незабаром у місті з’явиться унікальний музей ікон. Для цього сім’я відомих меценатів Шереметьєвих-Богомольців проводить реконструкцію старого Папірнянського млина, в якому буде також зал урочистих подій. Територію біля майбутнього музею вже не впізнати.
Житомирська область.
