Одеська «прописка» барона Мюнхгаузена

Під боком в Одеси розташувалося селище міського типу Чорноморське. Місце це історичне — тут був застрелений провокатором легендарний Григорій Котовський. Останніми роками селище прославилося аквапарком. Але мало хто знає, що там, у наймальовничішому куточку, є цілий острівець німецького барона, котрий прославив і наші місця. Казковий будиночок, що є рестораном. Хоча більше він схожий на музей. Але, потрапляючи туди, розумієш: ніякий це не музей, тут продовжує жити «великий брехун всіх часів і народів». І навіть не треба називати, хто. Це зрозуміло з родового герба — оленячої голови з вишневим деревом на лобі. Ви вже згадали, хто стріляв по оленях вишневими кісточками? Звичайно, барон Мюнхгаузен. І кожний обов’язково розповість хоч одну історію з його життя. На перший погляд, фантастичну. Але, чорт забирай, ми в усе це віримо! Тому що, напевно, справді в житті ВСЕ МОЖЕ БУТИ.

Біля будиночка Мюнхгаузена знаходимо і гармату з ядром, на якому літав барон, і скульптуру, що практично повторює ту, що стоїть на батьківщині героя, в німецькому містечку Боденвердері. Рубака-відчайдух і дотепний оповідач так захопився боєм, що не помітив «втрати». На жаль, його кінь став удвічі коротший. І тільки коли вершник, намагаючись зрозуміти, чому ж його вірний друг ніяк не нап’ється, озирнувся, він зрозумів: а коня ж позаду немає.

Весь розважальний комплекс під Одесою, названий на честь Мюнхгаузена, будував архітектор Олександр Леонов. Виготовляли чорноморський варіант «півконя з вершником» на... Одеській кіностудії. Проста на перший погляд мідна фігура тулуба тварини приховує в собі досить складну гідротехнічну конструкцію, що регулює роботу фонтана. Одесити, щоправда, кажуть, що вони переплюнули навіть ЙОГО — найбільшого вигадника. Річ у тім, що в місті часто не буває води, і цей фонтан «швидше сухий, ніж мокрий». Тому, жартують одесити, в барона очі ще здивованіші, ніж мають бути: ніяк він не може зрозуміти, що ж п’є коняка? А коли щось п’є, куди ж це щезає? Ні, до такого не додумався б навіть великий фантазер. Ті ж одесити для довірливих туристів навигадували всіляких прикмет. На кшталт: доторкнися до носа Мюнхгаузена — й тебе ніхто не буде водити за ніс, а потримаєшся за шпагу барона — будеш такий само хоробрий.

Але от питання: з якого дива цей вояка взагалі тут намагається «пити нашу водичку»? А на законних підставах. Історики вже довели, що прототип літературного героя — барон Ієронім Карл Фрідріх фон Мюнхгаузен воював на околицях Одеси під час російсько-турецької війни. Він тоді числився в Нижньогородському драгунському полку, котрий воював з турками в районі Очакова й фортеці Єні-Дунья (на її місці виникла в 1794 році Одеса). Часом чи не цих своїх предків мав на увазі Ося Бендер, називаючи себе сином турецько-підданого? Оце так! А втім, усе може бути...

І пам’ятник цей більше має право стояти саме тут, на одеській землі, ніж у Німеччині. Ну, поміркуйте самі. На сторінках вічної книжки про нашого героя автори Рудольф Распе та Готфрід Бюргер чітко дають «рекогносцировку» цієї події. Саме коли барон скакав за турками й увірвався до фортеці, ворог в останню секунду захлопнув ворота, відрізавши задню частину коня.

Місцеві вояки (а в цьому районі тривалий час був військовий полігон) з піною на губах доводили, що це за-

просто могло бути. Та й на ядрі політати — «тьфу й розтерти», головне — щоб штани не пропалило і зіскочити вчасно. Тому в самому селищі Чорноморське барона ніхто не називає авантюристом, а кажуть: «Наша людина». Тобто з дивинкою і навіть трішечки божевільний, який уміє красиво жити і ще краще про це розповідати.

З турками, скажуть скептики, ще можна погодитися, хоча фантазер Мюнхгаузен міг навигадувати, що в Росії творив свої чудеса... Так, міг би. Але з історією не посперечаєшся, по-перше. І не так уже багато навигадував барон про свої пригоди, по-друге. Багато чого було правдою. Ну, ментальність в Європі інша! Не могли повірити вони в те, про що розповідав відставник! А він так смачно все описував, начебто заново переживав «деньочки служби золоті». Згадував сани з покоями, залом для балів. Усі сміялися. Проте Катерина ІІ справді подорожувала у величезних санях із кабінетом, спальнею та бібліотекою. Байка про куріпок, прострелених шомполом, ще правдивіша. На огляді в одного солдата вистрілила рушниця, забитий у дуло шомпол вилетів з такою силою, що роздробив ногу коневі принца Антона Ульріха (барон при ньому пажем був, пам’ятаєте?) — кінь і вершник упали на землю. Усе це знайшло відображення в офіційному службовому повідомленні британського посла. І таких прикладів, як кажуть в Одесі, є. Просто «смачно» розповідав усе це Мюнхгаузен, письменники ще виразніше виклали його подвиги, а наш земляк, одесит Корній Чуковський так віртуозно переклав пригоди барона, що здається, начебто цього справді в житті не могло бути...

Барон Мюнхгаузен, ім’я якого стало загальним як хвалька і брехуна, народився 289 років тому. Цей дворянський рід відомий був з XІІ століття. Його представники займали важливі пости при дворі німецьких князів, а Герлах фон Мюнхгаузен був засновником знаменитого Геттінгенського університету. Йти б Карлові Фрідріху по стопах родичів, однак у далекій Росії німецькому принцові Антонові Ульріху знадобилися пажі. От 17-літній Карл і загримів у холодну Русь разом зі своїм другом фон Хоймом. Утім, пишуть, що юні романтики самі жадали пригод. Вони їх отримали. Поповнивши лави Бевернського кірасирського полку (де наш герой писався як Мініхгоузин або Мінігаузин), дорвалися до блискучого петербурзького життя. Але поринути в розпусту юнацьких гулянок по-російському їм не вдалося. Росія воювала з Туреччиною, і вірний паж змушений був супроводжувати Антона Ульріха до діючої армії саме до нас, в нинішню Україну. Перший бій з турками був, м’яко скажемо, невдалий. Дременули російські вояки аж до Києва, де й перезимували. До речі, тоді, 1739 року, на Водохресному ярмарку поруч із Києво-Могилянською академією, Мюнхгаузен запросто міг «потусуватися» з нашим філософом, тоді 16-річним студентом цієї самої академії Григорієм Сковородою.

Чи то міцна київська зима загартувала війська, а тільки наступний похід на османців завершився бучною перемогою. Турків розбили, через Дніпро переправилися, армія взяла в облогу Хотин. У ці славні дні, до речі, і здійснив один із своїх найзнаменитіших подвигів Мюнхгаузен — літав на гарматному ядрі.

Можна в це не вірити, але не можна заперечувати, що, можливо, саме ця ідея лягла в основу підготовки розвідників у майбутньому. Ну, не на ядрі, а на парашуті закидали в чужі «фортеці». Але принцип Мюнхгаузен подарував...

Мабуть, цей барон-вигадник подобався його ангелові-хранителеві, тому що зробив той так, щоб перейшов корнет Мюнхгаузен від Антона Ульріха в кірасирський Брауншвейзький полк, до Риги. Тому що із приходом на трон Єлизавета благополучно посадила до в’язниці Антона Ульріха й усю його свиту. А колишній паж був призначений командиром роти в Ризі, в чині ротмістра женився на Якобіні фон Дунтен, виїхав з нею на батьківщину й рятувався від цивільної нудьги тим, що розповідав про свої подвиги, здійснені за 12 російських років. Навіть помираючи, 77-річний фантазер не зрадив собі. На запитання доглядальниці, куди ж поділися його пальці на нозі, Мюнхгаузен цілком серйозно повідомив: «Їх відкусив на полюванні білий ведмідь». Справді Росія причетна до цієї втрати — пальці були просто відморожені й ампутовані.

Поховали барона у фамільному склепі під підлогою сільської церкви в повсякденному мундирі його кірасирського полку, службою в якому він дуже пишався.

Але барон як відчував, що це ще не завіса його спектаклю. Коли через багато років, переносячи з церкви поховання, розкрили і його могилу, тіло виявилося зовсім не зачеплене тлінням. За спогадами очевидця, лежав «широкоплечий чоловік із грубим, але добрим обличчям, гладко поголений, зі складеними на грудях руками». Та порив вітру у відчиненому вікні — й небіжчик одразу розсипався на порох. З переляку останки героя вже не могли й згадати, куди закопали.

Від законного шлюбу дітей в Ієроніма фон Мюнхгаузена не було. Але побутує версія, що від перебування барона в Росії залишився син, позашлюбний і єдиний. У нашому столітті офіційно визнано нащадком «великого брехуна» жителя міста Прохладного, що в Кабардино-Балкарії, Володимира Нагово-Мюнхгаузена. Відповідно до історичних документів, улітку 1739 року в Санкт-Петербурзі барон Мюнхгаузен познайомився з російською княгинею Голіциною. Унаслідок однієї із зустрічей у барона з’явилася позашлюбна донька. Зрозуміло, скандалу треба було уникнути, дівчинку, вже традиційно для дворян у таких випадках, передали на виховання в родину козачого отамана Наговіцина. Сьогоднішній Мюнхгаузен — правнук вихованки отамана. Знамениту частину прізвища до козачого додав лише в 2004 році за рішенням суду Прохладного. Сам нащадок заявив, що схожий як дві краплі води на предка як зовні, так і своєю пристрастю до фантазій. І всім життям намагається це доводити. За повідомленням агентства «Інтерфакс», 8 Березня стріляв з гармати власного виготовлення із загадковою назвою «Гурген-Пук»... оберемками тюльпанів і гвоздик. Він створив музей свого предка у водонапірній башті містечка й випустив книжку «Незвичайні пригоди праправнука барона Мюнхгаузена на рубежі XX—XXІ століть».

Щоправда, історики із сумнівом ставляться саме до цієї постаті як нащадка барона. Можливо, вважають вони, у фамільних архівах зберігається ключ до останньої російської таємниці Мюнхгаузена. Поки що будь-який виходець із Російської імперії може вважати себе прямим його нащадком. Чому ні? Хіба той-таки Хлестаков сильно поступається? Або наш Ося Бендер? Або рибалки, що розводять руки на величину пійманого улову?.. Усі ми трішки Мюнхгаузени. І це здорово! Мені, принаймні, це подобається. Пам’ятаєте? Всі дурниці робляться з серйозним виразом обличчя. І ще! Не забудьте в завтрашній розпорядок свого дня на якусь не дуже пізню годину запланувати, як Мюнхгаузен, по-

двиг. Щасти вам, панове! І — усміхайтеся!

 

Одеса.