Вважається, що пересічна Луганщина розмовляє російською мовою. Насправді ж у регіоні панує суржик, й основа його таки українська. Луганські мовознавці доводять це.

 

Доктор філологічних наук, професор Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Віктор Ужченко показує новеньку книжку і коментує:

— Праці над «Фразеологічним словником східнослобожанських і степових говірок Донбасу» я присвятив 45 літ життя. Практично це найбільший регіональний фразеологічний словник України. Оця новенька книжка — вже п’яте видання, де зібрано понад шість тисяч фразеологізмів і зворотів. В останні роки над його поповненням я працював разом із сином Дмитром, він у нашому університеті — проректор з науково-педагогічної роботи. Кожен, хто познайомиться з нашими дослідженнями (навіть якщо він не спеціаліст), переконається, що корені українства в Луганській області досить глибокі.

Північ регіону — україномовна. Як каже Віктор Дмитрович, мова тут чиста, близька до нормативу літературної. Деякі довгожителі Сватівського, Старобільського, Новопсковського, Кремінського районів рідну мову у школі не вивчали, а в побуті розмовляють досить чисто. На заході і півдні більше російських елементів. Північніше Сіверського Дінця ще недавно казали: «Я поїхав на Донбас». Отже сільські райони, де розмовляють українською, Донбасом себе не вважали.

Добра половина фразеологізмів, уміщених у словнику, на переконання авторів, вживається лише на сході України. Втім, Віктор Дмитрович каже, що відчуває це суто інтуїтивно. Щоб сказати точніше, треба складати етнічні карти. А це велика робота. На Закарпатті, наприклад, складати етнічні та лінгвістичні карти не так складно, як на Луганщині, бо села тут відгороджені, так би мовити, географічно. А в нашому регіоні все перемішалось. Один і той самий вираз можна чути на сході регіону і на його заході. Бо на Луганщині сильна міграція, й скласти такі карти важко. Дмитро Ужченко, який сьогодні працює над своєю докторською, намагається розділити територію області на такі ареали.

— У нашому регіоні збереглася дуже цінна етнографічна пам’ятка, — розповідає Віктор Дмитрович. — Це «Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии. Очерки по этнографии края 1898 р». Виданню понад сто років, і цікаво дослідити, як змінились за цей час звичаї, прислів’я, говірки, порівняння. Книга написана українською і російською мовами, але приклади подано лише українською. Ми хочемо порівняти, що з того часу збереглося. Зараз, наприклад, вже не говорять — «ходити на закоски». Цей фразеологізм втрачено. Сто літ тому, в сезон косовиці, селяни Старобільської губернії наймались на роботу на Ростовщину. Звідти і вислів. Не дійшов до нашого часу і вислів «засиджувати вечори». Словом, дослідження дуже цікаві. За цією пам’яткою (1008 сторінок) ми готуємо словник, де будуть зібрані ідіоми, прислів’я, приказки, влучні вислови, які свідчать про глибокий духовний зв’язок нашої землі із народною національною культурою. Це щодо питання, чи є на Луганщині українська мова, чи є тут українці.

Шахтарська тематика у дослідженнях батька і сина Ужченків займає особливе місце. Дмитро, приміром, працює над фразеологічним словником діалектного жаргону східної Слобожанщини, де шахтарські говірки посядуть чільне місце.

— Ви чули вислів «Вибрати вугілля до трави»? — питає він. — А знаєте, що це означає? Йдеться насамперед про безпеку. Якщо те місце, де вибране вугілля, добре не закріпити, шахта може провалитись. Або на Луганщині кажуть «Гріти спиною розпили». Це суто шахтарський фразеологізм. Розпили — це дошки, які використовують у шахті. Коли немає роботи, гірники лягають на них відпочити — гріють їх спинами.

Але найбільше шахтарські фразеологізми пов’язані з легендами. Є у гірників такий дух, якого звуть Шубіним. Звідки з’явився цей образ, достеменно ніхто не знає. Одні розказують, що це був дуже злий начальник, який загинув у шахті і зараз забирає з собою людей на той світ. Коли на шахті гине людина, кажуть: «Шубін забрав». Інші про нього кажуть, що він добрий. Не любить п’яних у шахті, бо сам через це загинув. Коли в шахті трапляються обвали, гірники говорять «Шубін образився», коли лава сідає, — «Шубін гуляє», «Шубін товчеться», «Шубін пробіг». А у Брянці Шубіним звуть чорта.

— У мові Луганщина неоднорідна, — дає оцінку Віктор Дмитрович. — Говорять і українською, і російською, й суржиком, а основа таки українська. До речі, молодь в селах досі говорить українською, зберігаючи подекуди навіть мелодику, фразеологізми. Це добрий знак. Ми недавно були у селі Нещеретове, і коли заговорили про мовну проблему, люди сказали: «Нам достатньо української мови. Хоча ми і не говоримо нею, але добре розуміємо». Отже, питання двомовності — спекулятивне.

Щоб переконатись у цьому, радимо ознайомитись зі словником луганських вчених Віктора і Дмитра Ужченків (на знімку).

 

Луганськ.

Фото автора.