Творчий підхід до розвитку сільської громади

Чергова поїздка до району зарядила неабияким позитивом. Вирушаючи до Старобешевого, ми очікували почути нарікання на кризу і безгрошів’я, від яких нині потерпає село. Але з перших хвилин зустрічі голова районної державної адміністрації Василь Панько та голова районної ради Микола Михайлов узялися розповідати про нестандартні шляхи вирішення проблем, що виникають у повсякденному житті мешканців району. Наприклад, донорів крові, дефіцит якої відчувається, знаходять серед хлопців-призовників через військкомат. Кошти на опалення шкіл заощадили, встановивши нові економні котельні. А для поліпшення медичного обслуговування селян збираються створити «будинки фельдшера» — аналог колишньої земської лікарні.

Такий діловий підхід дає змогу не відкладати повноцінне життя до кращих часів, а вже сьогодні створювати засади для розвитку району. Йдеться не лише про матеріальні речі. Підростаюче покоління має всі можливості для самореалізації.

Та тому, що ця дошка — інтерактивна. На такій дошці, поєднаній із персональним комп’ютером, учитель може яскраво представити нову тему, перевірити, як засвоїли матеріал учні, розмістити всі необхідні таблиці і наочні посібники. Чи часто вам зустрічаються в сільських школах інтерактивні дошки? А у Старобешівському районі їх цілих чотири. В тому числі дві — в загальноосвітній школі у районному центрі. Це найбільший навчальний заклад, який нараховує 460 дітей, у тому числі 165 — учнів початкових класів. Усі районні заходи — семінари, олімпіади тощо — проходять саме в цій школі.

Від інтерактивних дошок у захваті і школярі, і вчителі. На наших очах педагоги перевіряли знання карти на уроці з географії чи таблиці неправильних дієслів в англійській мові. Кажуть, після впровадження нової техніки зацікавленість учнів набагато зросла. Звичайно, «інтерактив» вимагає від учителя більше часу на підготовку. Але така форма навчання стимулює пізнання. Сьогодні заняття в класах із сучасними дошками вчителі проводять по черзі. За великим рахунком, такою технікою мають бути оснащені всі класи.

— Колектив Старобешівської загальноосвітньої школи, який нараховує 36 викладачів на чолі із досвідченим директором Ніною Юр’євою, — дуже ініціативний і сподвижницький, — зазначила начальник районного відділу освіти, голова постійної комісії обласної ради із питань освіти і науки Віра Немилостива. — Своїх випускників школа бачить лише конкурентоспроможними. Сьогодні якісна освіта є одним із головних моментів. Учителі це розуміли завжди, а ось батьки, на жаль, не завжди. І те, що вже другий рік поспіль іде обов’язкове тестування, нас радує, адже в цьому зацікавлені всі учасники освітнього процесу.

До речі, всі 23 школи в районі обладнані комп’ютерними класами. І це — теж веління часу, яке розширює можливості сільських школярів. Одна із випускниць цього року Оля Шаповалова навіть «поскаржилася»: мовляв, шкода закінчувати школу, коли бачиш, якою сучасною вона стала.

Не секрет, що наприкінці минулого року у містах і районах пішли на істотне скорочення бюджетних витрат. «Бюджет — болюча тема, особливо коли ідей багато, а грошей не вистачає», — визнає голова районної ради Микола Михайлов. За останні роки в усіх школах району встановили індивідуальне опалення: з’явилися сучасні електрокотли. Нічний тариф на споживання електроенергії набагато нижчий за денний і заощаджує істотну суму. «Раніше, коли робили ремонт опалення, просто замінювали насос на котельній чи котел на такий самий — і на цьому все закінчувалося. А ми поміняли не лише котел, а всю систему опалення, поставили в школах пластикові вікна, щоб зберігалося тепло», — наголошує співрозмовник.

На запитання, чи доводиться іти на такі непопулярні заходи, як закриття шкіл чи лікарень, голова районної держадміністрації Василь Панько відповів так: «Галузь освіти існує для того, щоб навчати дітей, а галузь охорони здоров’я — щоб лікувати людей. Звичайно, є певна звичка персоналу шкіл і лікарень, люди прагнуть працювати ближче до дому, і на цьому грунті може виникати невдоволення. Але переконаний: гроші варто вкладати в ті точки, в ті проблемні питання, які згодом дадуть можливість заощаджувати гроші. Наприклад, нові котельні заощадять нам вугілля і виправдають свою вартість. А нещодавно ми закрили одну школу, тому що самі батьки попросили: у навчальному закладі майже не залишилося дітей, тоді як у сусідній школі — чудові умови для навчання».

Після того, як наприкінці минулого року продукти подорожчали, а грошей у місцевої влади стало менше, багато міст і районів пішли на «урізання» шкільного харчування. Сніданок учня став відчутно «легшим». А як із цим справи в Старобешевому? Аби задовільнити цікавість, ми заглянули до шкільної їдальні у розпал сніданку для учнів початкових класів. Вони харчуються за рахунок місцевого бюджету безкоштовно. У їдальні дзвінко цокали ложки і чашки. На столах — перша, друга страва, компот і булочка. Так-так, на сніданок сільські діти тепер їдять суп. І це теж старобешівське «ноу-хау».

— Ми розуміємо, що створення безпечних умов для життя і здоров’я дітей — найважливіше, — каже Віра Немилостива. — Років п’ятнадцять тому кількість дітей, які харчувалися в школах, була мінімальною: у навчальних закладах навіть не було стільців і столів у їдальнях. Сьогодні ми створили умови для гарячого харчування майже ста відсотків школярів. Рішенням сесії районної ради затвердили суму, яка виділяється на безкоштовне харчування учнів початкових класів, —це чотири гривні щодня, вище за середньообласний рівень.

Цього року підприємець, який виграв відкриті торги із організації гарячого харчування школярів, запропонував меню із трьох страв. Як стверджують у школі, їсти суп на сніданок учням дуже сподобалося, у тарілках нічого не залишається. Із задоволенням ходять до їдальні і старші класи. Причому, аби попередити витрачання кишенькових грошей не на здорову їжу, а на чіпси чи газовані напої, у школах перейшли на талонну систему: батьки заздалегідь здають гроші і можуть придбати талон на певну суму. А в навчальних закладах, де своїх їдалень немає, організували виїзне гаряче харчування. Такий грунтовний підхід до збереження дитячого здоров’я не може не радувати.

Якщо вже зайшла мова про здоров’я підростаючого покоління, то не можна не пригадати ще одну зустріч — у селищі Новий Світ. За кілька останніх років тут збудували вже шість спортивних майданчиків у житлових мікрорайонах. Треба бачити, як увечері на спортмайданчиках розгортаються футбольні баталії за участю дітей і дорослих, а вболівати приходять усі сусідні будинки. Із п’ятикласниками Денисом Афенкіним, Вовою Ставріновим та Іваном Воропаєвим ми познайомилися саме на такому майданчику. Двоє із цих хлопців мріють стати футболістами, а ось Іван ще не вирішив, яку професію обрати. «Мені селище подобається, тому що тут багато дітей, із якими можна грати. Спортмайданчик гарний і школа теж», — зізнався Денис. І, побачивши селищного голову Ірину Берднікову, вигукнув: «А я вас знаю! Ви — президент нашого селища. Я з вами зустрічався і ще про Шрека говорив». Така репліка — не дивина, адже на керівній посаді Ірина Аркадіївна вже 21 рік, і свого селищного голову знають усі.

Новий спортивний майданчик — один із проектів, які подало селище на обласний конкурс міні-грантів для розвитку місцевих громад. Серед інших проектів — обладнання єдиного в селищі колодязя, пошиття костюмів для дитячого танцювального колективу, будівництво басейну в дитсадку, облаштування відділення тимчасового перебування літніх людей.

Нашу розмову із селищним головою перериває настійливий телефонний дзвінок. «Вибачте, це з приводу фільтрів», — відволікається Ірина Берднікова. Справа в тому, що питна вода, яку отримує селище, не відповідає стандартам — містить забагато заліза. І санітарні служби щоразу дають лише тимчасові дозволи на її використання. Цього року лікарі поставили питання руба: якщо дитсадочки не будуть забезпечені фільтрованою водою, нею заборонять користуватися всьому селищу.

«Спочатку ми думали завозити воду в бутлях, — каже селищний голова, — але потім вирішили розв’язати проблему одразу для всіх. Головне наше підприємство — Старобешівська ТЕС — платить штрафні санкції до місцевого бюджету за невідповідність води стандартам. На цьому рахунку за рік збирається близько 340 тисяч гривень. За рахунок цих коштів ми повністю замінили водогін на одній вулиці, поклали пластикові труби, почистили резервуари для води. А для забезпечення питною водою мешканців селища купуємо спеціальне обладнання для очищення води методом зворотнього осмосу. Люди приходитимуть і набиратимуть води до своїх місткостей».

Селище Новий Світ виникло і живе завдяки одному-єдиному підприємству — Старобешівській ТЕС. Від її «самопочуття» залежить життя тисяч людей. На думку директора станції Георгія Бєлого, незважаючи на сплеск цікавості до альтернативних джерел енергії, традиційна енергетика ще довго гратиме в Україні ключову роль. Минулий рік станція відпрацювала рентабельно і перевиконала намічені завдання: на чотири відсотка, в порівнянні з попереднім роком, збільшився відпуск електроенергії.

«Але вже в грудні ми відчули на собі наслідки кризи, спаду виробництва у державі, — зазначив директор. — Почалися обмеження в роботі обладнання, енергоблоків. Це по-перше. А по-друге, нас у примусовому порядку почали змушувати брати вугілля, незалежно від того, потрібне воно нам чи ні. При цьому оплачувати паливо ми повинні на сто відсотків. Фактично станція заморозила свої обігові кошти. Та й місця на складах уже не залишилося». Через нестачу коштів підприємство змушене обмежити витрати на експлуатаційні матеріали, ремонтні, інвестиційні та будівельні програми. «А це, грубо кажучи, наше майбутнє життя, — підсумовує Георгій Бєлий. — Щодо капітального ремонту, то від нього залежить, як ми працюватимемо взимку. І вже на 10 мільйонів гривень змушені були скоротити ремонтну програму».

На думку керівника теплоелектростанції, недоцільно адміністративним шляхом обмежувати тарифи на електроенергію: ціна вугілля торік підвищилася на 60 відсотків, електроенергії — лише на 25—30. Оскільки витрати на паливо становлять понад 80 відсотків загальних витрат підприємства, з кінця зими воно почало працювати у збиток. Де вихід? «Якщо завантажити теплову енергетику, ми більше братимемо вугілля, а не працюватимемо на склад, як зараз. А шахтарі матимуть ринок для реалізації палива. Це вже питання соціальне», — вважає співрозмовник.

Варто зазначити, що, незважаючи на труднощі, на станції триває реалізація інвестиційного проекту — вперше в СНД збудовано котел із атмосферним циркулюючим киплячим шаром. Тут можна спалювати не вугілля, а відходи вуглезбагачення, які в 2—2,5 разу дешевші. Крім того, новий агрегат відповідає всім європейським екологічним нормам. Не випадково часткове фінансування проекту здійснює Європейський банк реконструкції і розвитку. Зараз обладнання в стадії налагодження: фахівці кажуть, що диму із труби над цим блоком не буває. Всього станція зможе використовувати до 1 мільйона тонн відходів на рік. Це звільнить Донеччину від звалищ і відстійників, які накопичувалися десятиріччями. Запасів «промислового сміття» вистачить на 25 років.

На балансі станції — весь житловий фонд селища, комунікації тощо. Торік підприємство передало місцевій громаді два дитсадочка. Зустріти цивілізовану передачу власності — в Україні рідкість, але станція на рік забезпечила дошкільні заклади всім необхідним, аби місцевий бюджет не потерпав. На балансі селища раніше був один дитсадок, тепер — три. Бажаючих влаштувати свою дитину до садочка так багато, що цього року навіть перевели перший клас до приміщення школи. А в кімнатах, що звільнилися, влаштовуватимуть ще одну ясельну групу. Приймають малюків із двох років, дехто із батьків уже в півтора року намагається віддати дитину до виховного закладу: мама виходить на роботу.

«Добре це чи погано, коли підприємство утримує соціальну сферу? — ставить питання Ірина Берднікова. І сама ж відповідає: Це дуже добре! Тому що стільки проблем можна вирішити. Знаю одне: якщо приймемо житловий фонд до комунальної власності, життя наших виборців від цього лише погіршиться. Усе селище поділене на квартали, за ними закріплені цехи. У житлово-комунальному відділі станції працюють 20 двірників. Якщо ми приймемо їх на місцевий бюджет, буде 2—3 двірника на все селище. Та й зарплата, приміром, у тих же зварників на станції вища, ніж у ЖЕКу. Виходить, поки житлову сферу утримує підприємство, селище чистеньке, акуратне. Щойно житло переходить до рук влади, стан погіршується. Говорити про нормальне ставлення до влади в цій ситуації не можна». На думку селищного голови, для підприємств, які утримують соціальні об’єкти, повинні існувати податкові пільги.

«Скільки коштує побілити одне дерево?»

Розповідає Новосвітський селищний голова Ірина Берднікова:

— Якось я брала участь в одному міжнародному проекті із розвитку громад, і до нас приїхав експерт із Англії. Він побачив людей, які білили стовбури дерев, і зацікавився: «Пані Ірино, а скільки коштує побілити одне дерево?» Я розсміялася, адже над такими питаннями ми ніколи не замислювалися. Просто виходили щовесни на суботник і білили. Потім поїхала на стажування до Англії і знову зустрілася зі знайомим експертом. Він щоразу зустрічав мене одним і тим самим запитанням: так скільки ж коштує побілити одне дерево?

Така парадоксальна ситуація склалася сьогодні в сфері зайнятості. І Старобешівський район — не виняток. «У «застійні» часи сільське господарство розвивалося комплексно: була кадрова політика, технології, соціальна сфера, — зазначає Василь Панько. — Сьогодні ми ведемо постійний діалог, аби утримати соціальну сферу на селі, щоб не закривалися аптеки, філії Ощадбанку тощо. Хочемо залучити аптечний холдинг, щоб створити тут базу. Але проблема з кадрами в освіті, медицині — одна із найболючіших. Що ми тільки не придумували, щоб привабити лікарів: і зарплату, і транспорт, і обладнання. Ніхто не хоче йти. Потрібна система, щоб випускника школи брали, вчили і відправляли назад».

Така сама ситуація склалася у виробничому секторі. Навіть ключове підприємство району — агрофірма «Гірник», де у жнива комбайнер заробляє до 15 тисяч гривень — відчуває брак кваліфікованих робітників. Що вже казати про інші господарства, де механізатори — переважно пенсіонери і не сьогодні-завтра підуть на відпочинок? «Вихід є, — переконаний голова районної держадміністрації. — Наприклад, люди в Західній Україні сидять без роботи, а нам потрібна робоча сила: механізатори, доярки. Раніше це вирішувалося на державному рівні. Та й зараз на різноманітні проекти витрачаються величезні гроші, а про те, щоб побудувати житло для таких переселенців, ніхто не думає. Може, тоді наші люди би і не їздили за кордон у пошуках кращої долі, не кидали свої сім’ї?»

А от на Старобешівській ТЕС кажуть, що кількість бажаючих працювати набагато вища за можливості підприємства. «Особливо молодь потерпає. Приходить дівчина — розумна, три освіти, — а ми не можемо нікуди її взяти. Так само хлопці просяться, роботи немає», — каже директор станції. Можливо, для молоді доцільно було б зайнятися власним бізнесом? Аби підтримати дрібних підприємців на селі, депутати районної ради знизили ставку єдиного податку — до 30—40 гривень на місяць. Тим самим, вважають у райраді, розширили базу платників податків, які можуть вийти «з тіні». Адже умови для бізнесу сьогодні несприятливі, і не кожен зможе платити по 200 гривень на місяць.

Проблеми окремого села чи селища починають вирішуватися тоді, коли за них береться влада разом із громадою. Таких прикладів у Старобешівському районі ми побачили чимало. Наприклад, створення єдиного культурно-розважального центру під дахом Палацу культури. Приємно, що чимало слушних ініціатив висловлюють навіть школярі: наприклад, щодо екології, виховної роботи. І якщо молодь бачить своє місце в рідному селі після закінчення школи, якщо відчуває підтримку влади у своїх ініціативах, — у району є майбутнє. А на тимчасові труднощі можна подивитися і з іншого, оптимістичного, боку, — як на нові можливості для цікавих планів.

На знімках Старобешівська ТЕС — одне з ключових підприємств району; голова Старобешівської районної ради Микола Михайлов; голова Старобешівської районної державної адміністрації Василь Панько; перерва на сніданок у загальноосвітній школі районного центру; директор Старобешівської станції Георгій Бєлий.