Богдан ШИБА: «Дуже хочу, щоб древній Лучеськ мав майбутнє і впевнено дивився в перспективу»

З Богданом Шибою ми знайомі років з п’ятнадцять. Щонайменше. Він з плеяди волинських політиків, які прийшли у владу в роки незалежності. Був головою Турійської районної державної адміністрації, обіймав і крісло першого заступника голови обласної держадміністрації. Було й так, що у нього вкрали виграні вибори до обласної ради у 2004 році. А у 2006 році спробував сили на виборах Луцького міського голови і... виграв. Третій рік збурює спокій у місті з тисячолітньою історією. Не всім подобається своєю позицією. Має як прихильників, так і опонентів, у тому числі серед колишніх однопартійців. Однак, сподіваюся, ми з ним ще не раз спілкуватимемося, і він розповість, що відбувалося і як. А сьогодні говоримо з Богданом Павловичем про посутнє — міське господарювання в умовах кризи і місцеве самоврядування, яке дехто з політиків вельми хоче «реформувати».

— Ситуація змінилася на гірше. Протягом 2007—2008 років ми мали можливість власними силами вирішувати проблеми. Приймаючи бюджет у той час, я звертався до центральних органів влади і підтверджував, що місто буде виконувати свої програми, затверджені міською радою, за рахунок власних надходжень, випуску муніципальних облігацій, продажу на аукціонах землі і нерухомості, даючи можливість центральному бюджету виконувати загальнодержавні програми, які також дуже потрібні.

Тобто кожен має виконувати свою роботу. І тільки тоді вдасться досягти позитивного результату. Ми вступили у 2008 рік, маючи близько 30 мільйонів гривень від продажу землі на аукціонах, а тому починали реалізовувати програми капітального будівництва не в серпні, як це робиться за державні кошти, а в березні. Уже в квітні будували дороги, ремонтували дахи, впорядковували двори, облаштовували соціально-культурні заклади. У той рік було зроблено чимало роботи.

На жаль, нинішнього року ми не змогли цього зробити, тому що почалися претензії обласної ради на майно міської територіальної громади. Обласна рада не дала можливості провести аукціони за якимись надуманими мотивами: мовляв ті об’єкти, які ми збиралися продавати, колись були власністю комуністичної партії і зараз мають бути обласною комунальною власністю. Хоча такого поняття давно не існує, бо після набрання чинності Конституцією України суб’єктами власності можуть бути тільки територіальні громади.

— Не треба ніяких додаткових законів. В Україні ще ніхто не пробував виконувати Конституцію і чинний закон про місцеве самоврядування. Усі розмови про вдосконалення цього закону, про зміни до Конституції — це демагогія, щоб приховати банальне бажання необмеженої влади. Бо нічого спільного із удосконаленням системи влади в Україні такі пропозиції не мають. Країні потрібна стабільність. А вона починається із стабільності законодавства, яке виконується.

Саме тому повернуся до проблем, про які згадував вище. Як я наголошував, Конституцією встановлено, що суб’єктами власності є територіальні громади сіл, селищ і міст. А районні і обласні ради повинні захищати спільні інтереси територіальних громад. Вони не є суб’єктами власності. Але наша обласна рада вважає, що вона є суб’єктом власності. Говорить про це на підставі якихось документів ще КПРС. Це — абсурдно. Це навіть не смішно чути. Бо це — дрімучий правовий нігілізм. Це — зайве підтвердження того, що країна продовжує жити за радянськими стереотипами, не виконуючи Конституцію і чинне законодавство. Тому я є категоричним прихильником стабільності законодавства. Але ми маємо заставити його виконувати.

— Це — два об’єкти. Колишній готель на вулиці Крилова у Луцьку і колишній обкомівський готель на вулиці Дубненській, 26 а. Об’єкти, які не використовуються за призначенням. Їх, без сумніву, треба продати, щоб приватний підприємець реконструював, перетворив їх на нормальні готелі, яких бракує в місті. Та й іншого способу використання цих приміщень, зрештою, немає. Але діло пішло на принцип. Просто, щоб не дати. Так само, як уряд планував минулого року здійснити приватизацію не заради приватизації, заради того, щоб наповнити стабілізаційний фонд, щоб зараз не ходити з простягнутою рукою по всіх краях у пошуку позичок, а зробити так, як усі цивілізовані країни. Вони спочатку шукають кошти всередині країни. Найкращий спосіб — це приватизація. Але вона повинна проходити своєчасно, коли на об’єкти є відповідна кон’юнктура.

Як бачимо, і державі це не вдалося, бо дуже багато порадників, помічників. І нам, на жаль, не вдалося. Тому зараз ми мусимо шукати інші джерела, бо без коштів розвивати місто дуже складно. І ніхто з людей не питатиме, чи була криза, чи її не було. Інфраструктура міста має розвиватися стабільно. Тому ми за будь-яку ціну, з будь-яких джерел знайдемо кошти і далі будуватимемо дороги, ремонтуватимемо дахи, впорядковуватимемо двори, розвиватимемо транспортну інфраструктуру. А, як ви розумієте, на це потрібні видатки капітальні.

— Ми потерпаємо не стільки від того, що змінюється ціна на газ, як від того, що немає об’єктивної жорсткої політики держави. Все зводиться до якогось постійного обговорення, коли один на одного показують пальцями. Центральні органи влади розповідають, що це, мовляв, органи місцевого самоврядування завищують тарифи. Хоча, наголошу, і в цій сфері існує законодавство. Тарифи не можуть бути зависокі або занизькі. Вони мають бути економічно обгрунтовані. А дискусія, нав’язана зверху, чи зависокі вони, чи занизькі, тільки шкодить. Бо причина не в тому, що зростає ціна на газ, вона буде рости, доки не стане ринковою, а в неадекватній поведінці влади, яка не вживає своєчасних заходів. А вони мають бути скоординовані і своєчасні.

— Так, я вважаю, що вони збалансовані і економічно обгрунтовані. Але за той час, доки ми їх запроваджували, все одно з’явилася серйозна різниця — десятки мільйонів гривень. Бо економічно обгрутовані тарифи ми запровадили з 1 квітня цього року. А до того часу діяли старі нормативи. — І скільки зараз коштує тепло для лучан?

— Знаєте, я цифри в голові не тримаю, з принципу. Для того, щоб не порівнювали. Бо все зводиться до одного: чому у вас на двадцять копійок більше, аніж в Рівному, або на сорок копійок менше, аніж в Тернополі? Що це за футбол? Що це змагання таке? У кожному місті свої умови. У кожному місті собівартість води, гарячої води чи тепла — інша. І тому змагатися в цьому і розповідати на всю Україну, що в одному місті на двадцять копійок більше, аніж в іншому, і таким чином нести якусь політичну пропаганду, — це, на мою думку, злочин з боку державних високопосадовців. Один раз і назавжди має бути сказано: відповідно до чинного законодавства тарифи мають бути економічно обгрунтованими. Цього вимагає закон. Друге. Постановами Кабінету Міністрів розроблено методику обчислення економічно обгрунтованих тарифів. Тож сильно не розгонишся. Про що тут дискутувати, з чим порівнювати?

Треба виконувати закон і постанови уряду. Якщо міська рада бачить, що порівняно з доходами людей тарифи важкі для оплати, тоді рада може надавати якісь преференції, знижувати тарифи на десять—двадцять відсотків. Так, як це ми робили у 2007 році. Але тоді міська рада має подумати, де взяти бюджетні кошти, щоб погасити різницю між вартістю послуг і їх собівартістю. Дармового вже нічого не буде.

— Передусім зверну увагу, що за час мого перебування на посаді міського голови, попри усі проблеми, було збудовано доріг більше, аніж за п’ятнадцять років до цього загалом. Відремонтовано і благоустроєно чимало дворів багатоповерхових житлових будинків, що не робилося взагалі ніколи— ані за часів радянської влади, ані моїми попередниками. На багатьох житлових будинках замінено дахи — вічна проблема в багатьох містах. І, якби не цьогоріч фінансова криза, ми б, напевне, вже до кінця зреалізували програми «Дахи» і «Дороги». А так, мабуть, доведеться ще розтягнути на рік-два, щоб повністю завершити реконструкцію доріг, дахів і благоустрій дворових територій. Чимало зроблено для того, щоб привітними і затишними стали соціально-культурні заклади.

Проте найголовнішим здобутком, я вважаю, що у 2007 році ми відклали усі інші проблеми і використали більше 10 мільйонів гривень з міського бюджету на повну реконструкцію пологового будинку. Він зараз, напевне, найкращий в Україні. Бо приїжджають народжувати жінки з різних областей, практично з усієї країни. І вони хвалять наш пологовий будинок.

Зізнаюся, вся політика міської ради за часи моєї каденції була спрямована на те, щоб могли народжуватися і розвиватися діти. Пологовий будинок, дитячі садочки, школи, розвиток дошкільної і позашкільної освіти, дитячих закладів культури тощо — це те, в що ми вкладали не тільки кошти, а й душу. Одне слово, намагалися працювати на майбутнє, на перспективу. Думаю, що це правильний крок. І будемо продовжувати цю лінію, попри те, чи буде криза чи ні. Бо я дуже хочу, щоб наш древній Лучеськ мав майбутнє, щоб упевнено дивився у перспективу.

— Дякую за розмову і бажаю здійснення планів і творчих задумів.