Розроблення законопроекту   «Про соціальний діалог в Україні» викликане тим, що у сфері соціально-трудових відносин поки що не існує рамкового закону, який визначав би організаційно-правові засади та врегульовував процес цивілізованого ведення соціального діалогу, ефективно працював на соціально-економічний розвиток країни і створення громадянського суспільства, сприяв підвищенню життєвого рівня населення. Важливо, щоб цей закон, у разі його прийняття, чітко визначив сторони соціального діалогу в Україні, а також принципи і процедури їх взаємодії згідно з конвенціями і рекомендаціями Міжнародної організації праці, кращою світовою практикою.

 

Слід зазначити, що проблема не нова, початок роботи з врегулювання соціально-трудових відносин в країні закладено ще у 1993 році, з прийняттям Закону «Про колективні договори та угоди» та коли Указом Президента України було створено Національну раду соціального партнерства, а протягом 1993-1995 років були створені тристоронні органи із соціального партнерства у більшості областей України та Автономній Республіці Крим. Виходячи з досвіду їх діяльності, сторонами було напрацьовано перший варіант проекту Закону «Про соціальне партнерство», який двічі розглядався у Верховній Раді України — у 1998 і 2002 роках, але так і не був підтриманий народними депутатами. Протягом 2002-2004 років тристороння робоча група при Міністерстві праці та соціальної політики працювала над оновленою редакцією цього законопроекту.

Наступний поштовх активізації цієї роботи дав Указ Президента України від 29 грудня 2005 року, у якому доручалося сторонам соціального партнерства підготувати узгоджені пропозиції щодо законодавчого закріплення основ ведення соціального діалогу в Україні. За підсумками проведеної роботи Президент України 14 грудня 2006 року подав до Верховної Ради України новий проект закону України «Про соціальний діалог в Україні», який пройшов перше читання і до другого читання був доопрацьований створеною при Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці тристоронньою робочою групою з представників, делегованих сторонами соціального діалогу. Його було прийнято Верховної Ради України п’ятого скликання, але у період, коли Верховна Рада вважалася недієздатною, згідно з розпорядженням Президента України про дострокове припинення її повноважень.

З метою збереження напрацьованих соціальними партнерами пропозицій проект закону України «Про соціальний діалог в Україні» у раніше узгодженій редакції було внесено на розгляд Верховної Ради України нового складу групою народних депутатів України: В. Хара, Я. Сухий, О. Стоян. Цей законопроект схвалено Верховною Радою 21 лютого 2008 р. у першому читанні.

У законопроекті визначаються поняття соціального діалогу, його організаційно-правові засади, основні принципи та сфера його застосування. Детально прописано також представництво сторін соціального діалогу, встановлені чіткі критерії репрезентативності тощо.

Сьогодні в організаціях профспілок і роботодавців зацікавлено обговорюють зміст законопроекту та необхідність прийняття його в цілому, проводяться дискусії з окремих його положень.

Водночас слід відзначити, що найбільше роздратування в окремих профспілкових діячів, які потайки заздрять лаврам Леха Валенси, викликає положення законопроекту, яке передбачає встановити критерії репрезентативності організацій для ведення соціального діалогу, зокрема профспілкових, від всеукраїнського рівня до первинних організацій на підприємстві. Можливо, тому, що необхідно буде від декларативних заяв про власний авторитет і вагу в суспільстві перейти до реальної роботи. Така позиція викликає подив, оскільки зазначеним положенням будуть встановлені справедливі правила конкуренції між профспілковими організаціями, що наблизить вітчизняний профспілковий рух до європейського рівня та сприятиме веденню предметного і результативного соціального діалогу з роботодавцями на всіх рівнях профспілкової вертикалі, а також консолідації профспілок.

Адже на сьогодні в Україні легалізовано вже понад 130 профспілок національного рівня, серед яких є і так звані кишенькові профспілки, які лише декларують всеукраїнський статус, використовуючи суто «віртуальні» показники чисельності членів профспілок. То як же ще, коли не законом, можна визначити, яка організація має переважне право бути представленою в тристоронніх органах соціального діалогу, де кількість місць обмежена? Скажімо, в національній тристоронній соціально-економічній раді, згідно із законодавством, буде лише 15 представників від кожної сторони. Чи справедливо буде, якщо організація, котра представляє інтереси мільйонів спілчан, і та, що об’єднує лише кілька тисяч працівників, претендуватимуть на однакові представницькі права в органах соціального діалогу? Гадаємо, що відповіді на ці запитання однозначні: потрібен закон, який розв’яже такі та деякі інші проблеми громадського життя.

Той факт, що парламент України готується розглянути і прийняти Закон, де чітко сформульована репрезентативність профспілок, сам по собі не суперечить міжнародним зобов’язанням України як країни-члена МОП.

До речі, Міжнародна організація праці (МОП) не дає у своїх нормативних документах визначення та не встановлює чітких критеріїв репрезентативної або найбільш представницької організації чи організацій профспілок та роботодавців, з якими уряд зобов’язаний вести діалог. Вони (критерії) формуються під впливом досвіду, набутого в окремих країнах, допускаючи його конкретизацію в національному законодавстві. МОП рішуче наполягає на тому, що визначення найбільш представницької профспілки має завжди ґрунтуватися на об’єктивних і попередньо встановлених законодавчо критеріях для того, щоб уникнути при цьому упередженості або зловживань.

Для того щоб забезпечити чітке дотримання норм трудового законодавства, проект закону «Про соціальний діалог в Україні» було передано на експертизу до Міжнародної організації праці. Згідно з висновками міжнародних експертів, визначені у зазначеному українському законопроекті правила репрезентативності профспілкових організацій по суті не порушують стандарти МОП. 

   Однак українському парламенту міжнародні експерти порекомендували зменшити поріг для галузевого членства, встановити процедуру перегляду представництва новоствореної організації у прийнятні часові рамки, і скоригувати поняття «похідної» репрезентативності таким чином, щоб невелика профспілкова організація не отримувала перевагу перед більшими організаціями.

Нині проект закону «Про соціальний діалог в Україні» знаходиться у Верховній Раді і готується до розгляду у другому читанні.

Отже, прийняття Верховною Радою закону «Про соціальний діалог в Україні» змусить профспілкові організації опиратися виключно на реальні показники, зокрема профспілкове членство, статус, структурну розгалуженість, реальну участь у колективно-договірній роботі тощо.

Важливо, щоб ситуація навколо прийняття законопроекту, яку штучно роздмухують окремі діячі профспілок, не зашкодила важливій справі з унормування процесу і суб’єктів соціального діалогу та не перекреслила багаторічну роботу й зусилля сторін соціального діалогу і народних депутатів України для його прийняття.

Василь ХАРА, голова Федерації профспілок України, голова Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці.