Некоректним та нелогічним виглядає ведення діалогу між вищими посадовими особами держави через їхні прес-служби та прес-секретарів. Але якщо вже так склалося, доводиться долучатися до цієї сумної практики. Відповідь Президента України в переказі його прес-секретаря на заклик Голови Верховної Ради України про проведення спеціального засідання парламенту за участю глави держави та Прем’єр-міністра України свідчить про те, що лист керівника парламенту Президент навіть не читав. В іншому випадку він зрозумів би, що головний мотив звернення — не «тривала парламентська блокада», а загальнодержавна криза в країні, яка набула критично загрозливого характеру, і віддзеркаленням якої є криза парламентська.
Можна скільки завгодно піддавати нищівній критиці уряд і обіцяти «прийняти рішення щодо існування чинного парламенту». Можна навіть міняти прем’єр-міністрів і видавати укази про дострокові вибори. Але при цьому на краще ситуація в державі чомусь не змінюється.
Можна скільки завгодно закликати суспільство та політиків до єдності, порозуміння та налагодження конструктивного діалогу. І не користатися хоча б найменшою нагодою, аби ці заклики було втілено на практиці. Чим, як не красномовним проявом бездіяльності та безпорадності, є така поведінка? Поведінка людини, яка чотири з половиною роки тому зобов’язувалась: «Усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі».
