Маріупольський завод «Азовреле», де працюють інваліди, три місяці не платить зарплату. Чи раціонально використовувалися бюджетні гроші на підприємстві? Чому не створено нормальних умов для життя і роботи людей, які не чують? Колишня працівниця звинувачує керівництво, прокуратура порушила кримінальну справу, а адміністрація заводу посилається на економічну кризу.
Вадим Шалдаєв перестав чути у віці вісім місяців. Таке ускладнення дали антибіотики, якими лікували малюка. Батьки були в розпачі, але намагалися зробити все, щоб адаптувати дитину до дорослого життя. Минули десятки років. Батько помер, сина й невістку (повністю глухоніму з народження) доглядає мати Альбіна Сергіївна. Молоді працюють на Маріупольському виробничому підприємстві «Азовреле» Українського товариства глухих і давно не отримували зарплату. Мати-пенсіонерка підробляє у двох місцях прибиральницею, щоб прогодувати себе і двох інвалідів. «Заощаджуємо на продуктах, одяг купуємо лише із секонд-хенду, на новий грошей немає. Як вони житимуть, коли мене не стане, хто їх нагодує, одягне?» — бідкається жінка.
Зі ста працівників підприємства 53 — інваліди слуху. Часто-густо в кожного з них цілий «букет» супутніх захворювань. Якщо здоровій людині важко пристосуватися до життя під час кризи — а в приморському місті її наслідки особливо відчутні, — то що казати про хворих?
У Людмили Пономаренко, працівниці «Азовреле» днями померла мама. Дівчина-інвалід ще не отямилася від втрати і не навчилася обслуговувати себе сама. «Питаю: «Чи в тебе є щось їсти?» — розповідає заступник начальника цеху Людмила Морозова. — Каже — ні. У мене були два помідори, на обід брала, один дівчині віддала. Після того, як перестали платити зарплату, у нас багато хто ходить голодний. Особисто я гроші беру в мами-пенсіонерки. Якби не вона, не знаю, на що жила б».
Ще одна працівниця, Лариса Дмитрієва, зупиняє журналіста в цеху заводу і жестами показує: зарплату за три місяці не дали, за квартиру платити нічим. «Живемо на дві пенсії по 544 гривні — мою та молодшої доньки-інваліда, — перекладає слова Лариси її колега по роботі. — Ще є старша донька, їй 19 років. Дах у цеху тече, ремонту немає. Погано працює контора, треба шукати, збувати продукцію. І Центральне правління нам не допомагає, а лише обіцяє».
При цих словах наші супроводжуючі — головний інженер підприємства Геннадій Іваненко та начальник виробництва Віра Гіріна — помітно нервують і уточнюють: на латання даху цього року буде витрачено 25 тисяч гривень, а самій Дмитрієвій торік виділили безкоштовну квартиру. Утім, задоволення життям на обличчі жінки прочитати не вдалося. У профспілковому комітеті підприємства кажуть, що більшість прохань, з якими сьогодні звертаються працівники, стосуються виплати зарплати. Завод практично зупинився, всім робітникам нараховують дві третини тарифу за вимушений простій, але й ті гроші видають із затримкою.
«Робітників не вважають за людей...»
До редакції газети «Голос України» звернулася колишня працівниця підприємства Тетяна Макарова. У ситуації, в якій опинилося «Азовреле», автор листа звинувачує теперішнє керівництво підприємства. Наша співрозмовниця намагається привернути увагу громадськості до проблем роботи і побуту людей із вадами слуху.
Автор звернення навела й інший факт: торік Центральне правління Українського товариства глухих допомогло заводу придбати обладнання з виготовлення й упаковки гвіздків. «Обладнання встановлено, але на сьогодні із семи одиниць працюють лише дві — це гвоздильні автомати. У нас ще є чотири старі гвоздильні автомати, решта обладнання стоїть. Недоцільно було витрачати такі великі гроші. Обладнання не дає змоги використовувати його на повну потужність, ринка збуту не було заздалегідь. Витрачено великі гроші — навіщо, кому, чому?»
Ми поговорили з одним із теперішніх працівників заводу, який попросив не називати його прізвище в газеті, але підтвердив слова Тетяни Макарової. «Основної роботи на заводі давно немає, у нас відсутні замовлення і, здається, адміністрація не намагається їх шукати. Узимку цехи опалюються електрикою, у вікна дме, холодно. Нове опалення зробили, але воно висить, не працює. Санвузол треба міняти. Один туалет у «конторі» на другому поверсі і один — у цеху, і все. Був ще один на першому поверсі, сказали, там зроблять кімнату для приймання їжі. Розламали — і залишили. Підприємство «поклали» так, що відновити його, здається, неможливо. Усі робітники звільняються, залишилися самі пенсіонери, кому немає куди подітися чи пенсія маленька. Яка віддача від керівництва, незрозуміло». За словами працівника, дріт для виробництва гвізків закуповується за ціною 5 гривень за кілограм, а готові гвіздки продаються по 5,35. Як із цієї різниці заплатити зарплату та все інше, незрозуміло. Нашого співрозмовника також обурює те, що цього року підприємство оштрафували на суму понад 200 тисяч гривень нібито за розкрадання електроенергії. «А чому мають розплачуватися робітники? Хто винний: енергетик, електрик чи головний інженер? Чому через це робітник не повинен отримувати вчасно зарплату?»
Комірницю Мері Бєлову в червні попереджено про скорочення. «Жодної іншої вакансії мені не запропонували, — каже жінка. — На заводі я вісімнадцять років, сама поставила на ноги сина. До пенсії далеко. Один шлях — до центру зайнятості. А знайти роботу в Маріуполі нині дуже важко».
Тетяна Макарова, яка працювала комірницею, сьогодні через суд оскаржує незаконне, на її думку, звільнення начебто за прогули. Жінка переконана, що звільнили її через те, що вона оприлюднила інформацію про порушення на підприємстві. Галина Сирвачова, чергова у відомчому гуртожитку, підтримує Макарову: «На цьому заводі я працюю понад 20 років. Колись тут налічувалося 500 осіб, завод процвітав. Глухих на ньому плекали, за них хвилювалися. Усі пільги — їм, і продуктові пайки, і овочі привозили, їдальня працювала, магазини. Колишній директор, пам’ятаю, вранці під час обходу до кожного інваліда підходив і подавав руку для привітання, питав, як справи. Це ж хворі люди, їм треба увагу приділяти. А теперішній навіть «здрасьте» не каже. Нинішнім керівникам начхати на робітників, вони не вважають їх за людей».
Бюджетні гроші витрачено, але опалення немає
У керівництва підприємства інший погляд на ситуацію. На жаль, застати на місці директора Сергія Бобошка не вдалося: за словами підлеглих, він перебуває в черговій відпустці. «У 2007 році ми, справді, отримали бюджетні гроші із Фонду соціального захисту інвалідів: 352 тисячі гривень — на соціальну програму газифікації підприємства і 1 мільйон 200 тисяч гривень — на закупівлю нового обладнання, — підтвердив головний інженер Геннадій Іваненко. — Воно отримано, все — в робочому стані. Але нині простоює, так само, як простоює 80—85 відсотків усього нашого обладнання. Це ситуація в країні така, і ми нічого не в змозі змінити. Чому немає збуту продукції, питання, мабуть, не до нас. Сьогодні немає замовлення на реалізацію гвіздків. Тому що виграють ті підприємства, які мають замкнений цикл: від дроту-катанки до гвіздка. У 2008 році ми планували придбати волочильний стан, щоб самим робити дріт, але в нас таке фінансове становище, що нічого не вийшло».
Стосовно нової системи опалення, то, за словами головного інженера, фірма із Харкова, яка виграла тендер, поставила і змонтувала обладнання. Також проектом було передбачено підведення газопроводу до підприємства. «Тут почалися фінансові негаразди в цій фірмі. Вони нам залишилися винні близько 134 тисяч гривень. Ми подали позов до господарського суду, рішення поки що не прийнято».
На підприємстві підтвердили, що енергопостачальна організація звинуватила в розкраданні електроенергії й оштрафувала завод на 210 тисяч гривень. «Написали листа на розстрочку і платитимемо», — сказала головний економіст Лариса Чумак.
— Тобто ви визнаєте свою провину? — уточнюю.
— А куди подітися? Нас відключили, і ми десять днів сиділи без світла.
— Чому не подаєте до суду, якщо порушення не було?
— А ви знаєте, скільки бере адвокат? Десять відсотків. Ми і так уже судимося з податковою, яка нарахувала штраф у 200 тисяч. У нас немає свого юриста.
— Хіба не можуть допомогти юристи Українського товариства глухих?
— Тоді цій людині треба приїхати сюди і жити тут...
У складальному цеху збирають... ладанки для церкви
«На цей момент підприємство перебуває в простої, — каже головний економіст Лариса Чумак. — Тому що роботи — на три-чотири дні на місяць. Робітникам запропоновано скорочений робочий тиждень за їхньою згодою. Якщо людина не згодна, вона повинна виходити на підприємство, а там уже вирішується, йти їй додому чи працювати. Тож частково люди в простої, частково — на скороченому робочому тижні. Зарплата виплачується на рівні двох третин — у середньому 900 гривень. На неї потрібно 100 тисяч гривень на місяць. Якщо торік обсяг виробництва продукції у нас був 400 тисяч гривень на місяць, то цього року — 80 тисяч. А зарплату треба закрити. Де її взяти?» Тому в адміністрації починають чергове скорочення кадрів. Водночас обіцяють залишити всіх інвалідів, а скорочення провести переважно за рахунок пенсіонерів.
Головний економіст вважає, що розв’язувати проблему зайнятості інвалідів повинна держава, даючи замовлення таким підприємствам, як «Азовреле». А Геннадій Іваненко звертає увагу на нову норму, прийняту нещодавно Кабінетом Міністрів: беручи участь у тендерах щодо закупівлі продукції або послуг за державні кошти, підприємства, де працюють понад 50 відсотків інвалідів, можуть виграти торги, навіть якщо запропонують ціну на 15 відсотків вищу.
На ділянці намотки котушок нам демонструють продукцію, на яку колектив покладає надію: гальмівні котушки для металургійних кранів. Серед видів продукції, які адміністрація вважає перспективними, — тримач кабелю та лубрикатор для залізниці. Але великі підприємства практично припинили замовляти продукцію. Та й саму назву — «Азовреле» — можна вважати застарілою: реле тепер у Маріуполі не виготовляють, ринок завалений імпортним товаром. А складальний цех нині зайнятий... збиранням ладанок на замовлення однієї з церков.
Запитую, чому на заводі не опановують нові види продукції, які сьогодні мали б попит на ринку. «Для цього потрібні персонал плюс обігові кошти плюс замовлення, — відповідає головний інженер. — А в нас немає кваліфікованих інструментальників, фрезерувальників. У центрі зайнятості сказали, що цього року з усіх ПТУ міста випустили лише одну групу токарів, та й тих забрав металургійний комбінат імені Ілліча».
Про гвіздки, іржаві крани і подорож до Венеції
Завод «Азовреле» має відомчий гуртожиток, на ремонт якого торік було виділено 200 тисяч гривень. Тетяна Макарова, яка мешкає в гуртожитку, обурена: «Ремонт проводився неякісно і не фахівцями. Начальники цехів просили керівництво заводу частину ремонту проводити силами наших робітників, адже у нас скорочений робочий тиждень. У цьому нам відмовили. Дійшло до абсурду. На нашому підприємстві є свій цех із виготовлення вікон, але чомусь вікна замовили в іншій фірмі. Сантехніку на першому і другому поверхах поставили таку, що була у вжитку. Замість туалетних унітазів встановлено дитячі чаші «Генуя», старі зливи до раковин, крани старі, в душовій уся вода після купання витікає на коридор. На всьому — економія грошей».
...Син Тетяни Макарової нещодавно повернувся з армії, а нині влаштувався на службу до підрозділу МНС у Києві. Хлопець надіслав матері з десяток знімків гуртожитку, де він мешкає: фото кухні, фото душової кімнати, фото стін, ліжок. Відчувається, наскільки вразили вчорашнього солдата умови, в яких його поселили, після умов маріупольського гуртожитку.
Керівництво підприємства звинувачення в неякісному ремонті відкидає. «Можливо, власними силами ми зробили б і більший обсяг робіт, і краще, — визнає Г. Іваненко. — Але умова Фонду соціального захисту інвалідів, який виділяв гроші, була така: ремонт має бути проведений протягом трьох місяців і підрядною організацією, в якої є ліцензія та всі документи. Ми такої ліцензії не маємо».
Ми відвідали гуртожиток, щоб на власні очі побачити відремонтовані приміщення. На заводі переконували, що підприємство не раз перевіряли Центральне правління УТОГ, Фонд соціального захисту інвалідів, Контрольно-ревізійне управління, прокуратура, Державна служба боротьби з економічною злочинністю тощо. Не впевнені, що перевіряльники піднімалися вище першого поверху. Інакше вони побачили б те саме, що впало в очі нам. Сліди води, що тече з даху по стелі і стінах. Зливний бачок, який не працює. Іржавий кран (поставлений три місяці тому як «новий»). У відремонтованій душовій замість гачків для одягу і тримачів для рушників на дверях вбито два гвіздки. Мовляв, для інвалідів і так згодиться. У підвалі, в кімнаті для прання і сушіння білизни, — сирість і неприємний запах плісняви. У приміщенні немає витяжної вентиляції, тож білизну тут, звичайно, ніхто не сушить. Але гроші витрачено, звіти підписано.
Лише перший поверх справляє враження доглянутого: тут постелили новий лінолеум і поставили нові двері до кімнат. Ось тільки одне «але»: приміщення на першому поверсі займають фірми-орендарі, а не інваліди. Один із орендарів — туристична компанія, яка розвісила рекламу із закликом здійснити романтичні подорожі до Венеції, Праги та узбережжя Адріатики. У гуртожитку підприємства інвалідів, де три місяці не платять зарплату, такі плакати видаються блюзнірством. До того ж присутність орендарів не позначилася на поліпшенні умов життя мешканців гуртожитку, а деякі фірми заборгували плату за багато місяців. За словами головного інженера підприємства Геннадія Іваненка, нині з боржниками складено графіки погашення. Але чому адміністрація раніше виявляла дивну лояльність до фірм-неплатників?
Коментар прокурора Жовтневого району Маріуполя Євгена Панькіна:
— Перевірки цільового використання бюджетних коштів, особливо в умовах кризи, є пріоритетним напрямом у роботі органів прокуратури. Ми відстежуємо буквальну кожну суму, витрачену з бюджету. Спільно із Контрольно-ревізійним управлінням, відділом Державної служби боротьби з економічною злочинністю та іншими фахівцями ми провели перевірку по «Азовреле». За її наслідками було порушено кримінальну справу за ознаками частини 2 статті 367 Кримінального кодексу України («службова халатність»). У тому числі було використано доводи громадянки Макарової, її заяву долучили до кримінальної справи. Більша частина доводів знайшла своє підтвердження. Зокрема, не виконано пусконалагоджуальні роботи з монтажу і пуску системи опалення, придбаної за бюджетні кошти, виявлено порушення під час укладення угоди, розробки тендерної документації. Слідство триває, і не виключено, що в ньому з’являться нові подробиці. Щодо заборгованості у зарплаті: якщо підтвердяться факти, що гроші на підприємстві були, але їх не використано, то це питання також розглянуть.
Ліна КУЩ, Леонід ВАСИЛЕНКО.
Маріуполь
Донецької області.
На знімках: у гуртожитку підприємства «Азовреле» торгують нерухомістю і путівками на курорти; в таких умовах, після проведеного «ремонту», живуть інваліди слуху; Тетяна Макарова вважає, що її звільнили за те, що наважилася сказати правду про ситуацію на підприємстві
Фото Олексія БУДЬКА.
