Коли про масове фабричне виробництво іграшки ніхто ще й гадки не мав, діти забавлялися в основному ляльками, виготовленими в домашніх умовах. Особливо популярною була так звана лялька-мотанка.
Відродити образи цих давніх національних оберегів взялася майстриня з Рівного Ірина Зайцева (на знімку). І це їй вдалося. Витвори майстрині стали оберегами в обійстях багатьох українських політиків та державних діячів, у тому числі й Прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко.
— Перед тим, як взятися за відродження народної ляльки, я вивчила її історичні основи, — розповідає Ірина Зайцева, вчитель трудового навчання Рівненської ЗОШ №23. — Унікальність української ляльки в тому, що вона була однаковою завжди. Фрагментарно щось, звичайно, змінювалося, але основа залишалася усталеною. Саме на цій основі й мені забажалося створити народну ляльку. Причому свою авторську ляльку. Щоправда, перший витвір вийшов не вельми привабливим, але від того бажання не пропало. Зрештою, я і не підозрювала, що лялькова справа мене так захопить. Що більше робиш, то більше хочеться. До того ж мої ляльки одна на одну не схожі, а в них балансує щось середнє між традиційною народною лялькою та лялькою-мотанкою. Зокрема, зроблені вони радше не як забавки, а як обереги. Їх символічно ставлять в обійстях, щоби вони вбирали в себе негативну енергію і випромінювали позитивну.
Характерна ознака ляльок Ірини Зайцевої — та, що в них обличчя як такого немає, воно символічне.
— За давнім звичаєм, не можна малювати обличчя ляльці, — пояснює рівненська майстриня, — вона не повинна ні на кого бути подібна, щоб не завдати шкоди. Загалом вважається, що лялька-мотанка повинна бути безлика, а та, яка служить берегинею, — ще й з хрестом замість обличчя. Чому? Бо людина, угледівши ляльку, насамперед споглядає на її обличчя. І якщо в такої людини енергетика негативна, то оте безлике обличчя з хрестом одразу ж її вбере. І вбереже господарів — на те вона й берегиня.
Ірина Зайцева для виготовлення народних ляльок використовує різні матеріали: нитки, домоткані тканини, які ретельно підбирає.
— Раніше ніхто спеціально не шукав і не підбирав матеріал — робили з того, що потрапляло в домі під руку. А моя лялька в гарних сукнях, інколи з довгою косою. Важливу роль тут відіграють кольори, узори, завдяки чому витвори добре сприймається як дітьми, так і дорослими. А купують їх, звичайно, дорослі. Я досить часто беру участь у різних виставках, як от недавно у відомому музеї у Пирогові, де і виставляю ляльки на продаж. Але найприємніше продавати тим, хто не тільки бере ляльку як товар, а ще й цікавиться історією народних забавок, секретами їхнього творення. З радістю ділюся з людьми цими секретами. Маю і продовжувача цієї справи. Це моя племінниця Катя Ковальчук, котра, як бачу, має і хист, і любов, і потяг до лялькотворення.
На знімку внизу: ляльки Ірини ЗАЙЦЕВОЇ.
Фото  Євгена ЦИМБАЛЮКА.