Якщо комусь заманулося б скласти реєстр найдорожчих ділянок Хмельницького, то можна не сумніватись: на чільному місці були б базарні землі. Тут лік іде не на сотки і квадратні метри, а в буквальному розумінні слова — на сантиметри.
Дорога базарна земля приносить шалені прибутки. І не тільки крамарям, а й її власникам. Хоча у фінансових документах і касових чеках указані скромні цифри ринкового збору, подейкують, що кожен метр вимірюється тут десятками тисяч доларів. Не випадково одна із базарних «вулиць» названа золотою алеєю.
Коли ж хмельничанин Юрій Козловський заявив, що хоче збудувати на цих торгових площах духовно-оздоровчий центр та церкву, дехто сприйняв цю ідею просто як божевільну.
Від науки до ринку — один крок
Доктор технічних наук, академік Української технологічної академії, заслужений винахідник України Юрій Козловський справді неординарна людина, ідеї якої завжди викликали і подив, і захоплення. Численні винаходи — яскраве тому підтвердження. За розробками в галузі машинобудування, зокрема, двигунами, компресорами, різноманітними вузлами та конструкціями, новими технологічними матеріалами до подільського механіка свого часу приїжджали японські та німецькі вчені та виробничники. Знаходились і такі, хто пропонував налагодити спільне виробництво технічних новинок, що обіцяло вченому чималі статки, але... Їхати з України Юрій Костянтинович не мав наміру. А розвивати цей бізнес у нас чужоземні інвестори побоялися, посилаючись на нестабільність української економіки.
Тоді й задумав академік створити приватну науково-технічну фірму «Союз». Творчих планів у нього було достатньо. Тож діло залишалось за малим — організувати виробництво, на якому можна було б їх утілювати.
Чимало скептиків дивувалися: хіба може одна людина, нехай і надзвичайно талановита, але не маючи належної підтримки, ні владної, ні тим паче матеріальної, впроваджувати в життя технічні інновації, коли це виявилось не під силу цілій державі? Але тоді, на зорі незалежності, задум видавався надзвичайно обнадійливим і перспективним, тож «Союз» упевнено взявся за роботу.
А для початку потрібно було знайти виробничі приміщення. На старий цех, який розміщувався в болотистій місцинці, ніхто особливо не претендував. Тому підприємство продало, а фірма «Союз» його купила. Невдовзі виконком Хмельницької міськради прийняв рішення про виділення фірмі 1,2 гектара земельної ділянки, яка прилягає до будівлі. Через чотири роки міська рада своїм розпорядженням не тільки підтвердила це рішення, а ще й збільшила на тринадцять соток відведену територію.
Ще за два роки «Союз» замовляє державний акт на право постійного користування землею, оплачує виконання всіх робіт і навіть отримує накладну про передачу самого акта, але...
Хто ж тоді міг подумати, що хмельницькі базари так розростуться, що досягнуть і цих пустирів, а забуті торф’яники перетворяться на золоті базарні землі? Тож державний акт так і не потрапить до рук Козловського і безслідно щезне. Поновити його не вдасться й у наступні тринадцять років, а в судах розгорнуться справжні баталії за цю землю.
Претендентів на землю не бракує
Не треба було мати світлий розум академіка, щоб зрозуміти: ні наукою, ні виробництвом на життя не заробиш стільки, як на торгових базарних площах. А науково-технічна фірма на цьому ринковому клондайку здавалася якоюсь безглуздою і навіть почала викликати роздратування: як посміла відхопити собі понад гектар землі, коли тут боротьба точиться за кожен метр кіоску чи складу? Тож базар розпочав тихий, але впертий наступ. Претендентів на землю довго шукати не довелось: давня традиція, коли сусід заступає за межу, спрацювала й тут.
У 2000 році міська влада прийняла рішення про те, щоб відібрати в «Союзу» дорогоцінний гектар. Відтоді і потягнувся довгий ланцюг судових справ. Сценарій подій був такий: спочатку суд приймає рішення про скасування рішень міськради, потім влада знову його повторює, потім суд знову скасовує...
Цікаво, що суди різних інстанцій, включаючи і Вищий господарський суд України, таки підтвердили право «Союзу» на користування виділеною йому землею. Але водночас добитись офіційного державного акта фірмі так і не вдалося, хоча ще два роки тому господарський суд Хмельницької області зобов’язав відповідні організації у стислі терміни виготовити його і передати власникові.
А закінчилося все тим, що державного акта немає досі, натомість міськрада виділяє в оренду 16 соток землі сусідній із «Союзом» фірмі. Причому половина цієї площі, як стверджує Юрій Козловський, належить саме «Союзу».
Та найпікантнішим у цій ситуації є те, що на отих спірних сотках уже забито палі під будівництво церкви. На освяченому місці священики встановили хрест.
Є тільки війна за дорогоцінні сотки
Якби йшлося лише про базарну межу між двома власниками, навряд чи це було б варте такої широкої уваги. Обидві сторони мають що закинути одна одній. І те, що ПНТФ «Союз» уже тривалий час не займається наукою та інноваційним виробництвом, а змушена заробляти на життя все тим-таки базарним бізнесом, теж правда. Зрештою, Юрій Козловський цього не приховує. Як і те, що вірить: настане час, коли базари назавжди відійдуть у минуле, й основу економіки становитиме саме виробництво.
Та поки що суперечка йде за те, хто кого переможе: базарна ятка чи храм духу. Ідею його створення Юрій Костянтинович виношував давно. Уже понад сорок років він не просто цікавиться народною медициною, а й розробив свою систему лікування. Ректор Академії народної медицини, він безплатно роздає свої ідеї і напрацювання всім, хто цього потребує. А для себе зробив один важливий висновок: життя, здоров’я і благополуччя людини визначаються її моральною та духовною чистотою. А де, як не в храмі, їх здобути?
— Спочатку ми хотіли збудувати невеличку капличку для тих, хто працює на базарі. Адже для багатьох це місце стало територією їхнього життя, — розповів Юрій Костянтинович. — Але з часом ідея розрослася до духовно-оздоровчого та культурно-просвітницького центру. Це те, чого так бракує всім нам у нашому меркантильному житті.
Тож проект цього центру, а він уже давно готовий, передбачає, що основою майбутньої церкви стане двоповерхове приміщення, в якому розміститься і тимчасовий притулок для бездомних, і благодійна їдальня. Тут-таки передбачено місце і для бібліотеки. Козловський готовий передати їй понад п’ять тисяч власних книжок із проблем народної медицини, фізичного та духовного розвитку і вдосконалення людини.
Сама ж церква, за задумом автора, має бути екуменічною. У ній зможуть проводити богослужіння священики різних церков, тож двері храму будуть відкриті для вірян усіх конфесій.
Поруч заплановано будівництво ще й лікарні народної медицини, яка є логічною складовою центру. Зрештою, вона могла б виконувати функції і медпункту. Адже на території багатогектарного ринку, де працюють тисячі людей і на якому бувають десятки тисяч відвідувачів, такого немає. До того ж весь проект, як наголошує його автор та ідейний натхненник, матиме безплатний, благодійний характер.
Коли чуєш про це, усвідомлюєш, що є не так багато людей, котрі не тільки народжують такі благородні ідеї, а й готові втілювати їх у життя. Здавалося б, кому, як не їм, повинні давати зелене світло у всьому, але...
Окрім мрії та мініатюрних макетів, сьогодні є ще тільки війна за дорогоцінні сотки. Земельний спір не вирішено, а тому час від часу доходить просто до фізичних сутичок та погроз. Ніхто поступатися не хоче, і кожна сторона шукає підтримки десь у вищих ешелонах влади.
Козловський відверто зізнається, що у нього залишилась єдина надія на... Святійшого Архієпископа, Вселенського Патріарха Варфоломея. Адже кому, як не духовній особі, стати покровителем нової церкви.
Бо скільки ще у нашому житті все вирішуватимуть лише гроші та базарні ятки? Так склалося, що їх влада, справді, чимала. Та чи всесильна? Хіба не знає кожен, що, врешті-решт, все одно дійде до храму. Навіть якщо йти треба буде через базар.
 
Хмельницький.
На знімку: такий храм-красень має стояти на місці колишніх боліт, серед теперішніх базарних рядів.
Фото з архіву Юрія КОЗЛОВСЬКОГО.