Чотири тисячі жителів селища Турбів Липовецького району на Вінниччині уже півроку залишаються без постійного водопостачання. У січні ц. р. у криницях на семи вулицях селища виявили перевищення вмісту хрому, в одній з них показник перевищував допустиму норму у 400 (!) разів («Голос України» розповідав 3 лютого про цей факт читачам). Де беруть люди воду? Чи змінилося щось відтоді?

 

— Еге ж, змінилося! — каже спересердя жителька вулиці Щорса Валентина Сопрун. — Воду нам доставляють набагато гірше, ніж раніше. З 18 червня і до першого липня не привозили жодного разу. Оце все, що змінилося. У криницях вода за цей час почорніла. Була спочатку зеленкуватого кольору, тепер — чорна, як ніч. Дехто чистив криницю, але то нічого не дало. Воду позичаємо одне в одного, щоб хоч на чай було. І крадемо, буває, так і напишіть, щоб усі знали. Йдемо на ті вулиці, де в криницях вода нормальна. Але ж як багато черпати, на всіх не вистачає, криниці міліють, особливо зараз, у спеку. Тому господарі сваряться з нами. Мусимо приходити до криниць або ранесенько, коли ще сплять, або ж вночі. Без води дня не проживеш, це ж не макарони...

Рани — від біди з криниці

— Не всі мають сили й здоров’я ходити по воду, — продовжує Валентина Сопрун. — На нашій вулиці більшість — пенсіонери, у кожного своя болячка, а все одно мусять іти по воду — хто може, бере відерце, а дехто тільки пляшку.

92-річний дід Василь Архіпчук далеко від дому не йде. Не тільки тому, що не має здоров’я. Його дружина Надія потребує постійного догляду. Уже десять років жінка прикута до ліжка. Їм без води ніяк не обійтися. Як уже не стає й краплини, то дід бере кварту і йде просити по сусідах. Каже, це я дві війни воював, щоб на старості мав таку подяку?..

Його сусід через дорогу Максим Марценюк на вісім років молодший. «Як принесеш із-під Прилуки (сусіднє село, — Авт.) дві пляшки води, то думаєш тільки про те, як би це переселитися кудись ближче до річки. Ви дивіться, як це в депутатів виходить: як убити людину нізащо, то є кому, а як води привезти — нема кому. Я про того чоловіка, що показували по телевізору, якого у Кіровоградській області застрелили, бо в ліс пішов».

У Максима Семеновича інша біда. Після того, як у їхній криниці «вода стала зелена і смердюча», у діда на тілі з’явилися висипи. «Спочатку викидає пухирець, — пояснює дружина Ксенія Павлівна, — а тоді лопається, і залишається відкрита ранка». Зараз у діда рани на голові, обличчі, з обох боків носа, у вухах, на шиї, на грудях, у ранах також вся спина. Страшно дивитися. «Я був у лікарні, і не раз, — каже Максим Марценюк. — Нічого воно не дає. Вже й тим лікували, і другим, а ран не менше, а ще більше. Постійно тільки нагадують: «Не пийте води з ваших криниць». Лікарі кажуть, що ця болячка в мене від отруєної води».

— А в нас тут нема здорових, — додає Ксенія Марценюк, — там жінка руки лікувала, бо щось висипало, а тій жовчний міхур вирізали, бо було каміння...

Привозили три рази на тиждень, а тепер — жодного

— У січні, коли сталася біда, воду нам привозили три рази на тиждень, — кажуть мешканці вулиці Щорса. — З квітня почали возити двічі на тиждень, з травня — тільки раз. Потім привезли 18 червня, а після того аж першого липня. Ми вже кругом ходимо, пишемо, дзвонимо. Нам кажуть, що санстанція зобов’язала селищну раду доставляти воду не менше трьох разів на тиждень, а бачите, як насправді...

Скаржаться потерпілі і на якість води. Буває, привозять чисту, а буває... «Ми з’ясували, чому воно так, — каже Валентина Сопрун. — Нам пояснили, що «Водоканал» час від часу відключає воду, видно, економить. Вона застоюється у трубах, а коли знов включають насоси, то вже йде брудна вода».

Першого липня воду привіз шофер Андрій Рябіщук. Він працює у СВАТ «Турбівське». Каже, що це не його робота. Попросили завезти воду. Пересів на молоковоз і поїхав. Йому дорікають, що не для всіх вистачає води. Він відповідає, що не встигає. Багато часу затратив на те, щоб наповнити бочку. З водонапірної башти СВАТ «Турбівське» не завжди дозволяють набирати. А там швидко набирається. Тому доводиться зупиняти машину біля вуличної колонки, відкривати кран, а він, як на кухні, маленький. Більше двох годин набирається вода. Тому й не завжди встигають усім завезти.

Що буде з колодязями?

Спеціалісти санстанції тричі перевіряли якість води в отруєних криницях. Перший раз у січні, коли одна з мешканок селища поскаржилася на те, що вода в криниці зеленого кольору. Другий раз — у квітні, третій — у травні. «Про результати нам повідомили тільки раз, у січні місяці, — кажуть турбівчани. — Тоді навіть на стенді біля селищної ради почепили результати перевірки. Яка вода зараз і що маємо далі робити далі, ніхто нам не каже».

Одна з жінок набрала води, коли їхала в гості до дітей в інше місто, і там перевірила на якість. Каже, що показники були ще гірші, ніж ті, що в січні. Фахівці СЕС одразу попереджали, що чистити криниці, отруєні хромом, не можна. Бо це даремне марнування часу. Вода все одно залишиться отруєна. Криниці треба засипати землею й камінням. Таку пораду дали вони місцевій владі. Для цього потрібні кошти. А їх не вистачає навіть на те, щоб завезти воду. Проблема виникає з ємкостями, якими можна б підвозити воду. На перших порах на прохання турбівчан відгукнулася директор Вінницького заводу фруктових концентратів Валентина Побережна. Підприємство безкоштовно надало в користування три ємкості на колесах, діжки з-під квасу. Час від часу надає молоковоз адміністрації СВАТ «Турбівське». Селищний голова Василь Завальнюк домовився з фермером Леонідом Повхом. Той пообіцяв надати свій молоковоз. Щоправда, спочатку треба машину відремонтувати, а тоді взяти дозвіл у санстанції на використання ємкості під воду...

Коментар

Селищний голова Турбова Василь Завальнюк:

— Фактично селищна рада залишилася з бідою наодинці. Бували випадки, коли я діставав з кишені свої гроші і платив за підвезення води. Вихід із ситуації один — прокладати водопровід. За цей час ми вже виготовили проектно-кошторисну документацію. Частину вартості сплатила сільрада. Решту коштів надано з районного бюджету. Роботи не виконуються тільки тому, що нема грошей. Водопровід для вулиць, на яких отруєно криниці, коштуватиме чотири мільйони гривень. В області нам сказали, що таких грошей нема, поїхали в міністерство житлово-комунального господарства, там почули те саме. Нам пояснюють, що на ліквідацію надзвичайної ситуації кошти повинні дати з фонду ліквідації природних катастроф. Але ця надзвичайна подія документально оформлена як місцевого масштабу. Щоб Київ дав гроші, треба, кажуть, змінити її статус. Оформлення документів, погоджень займає багато часу. Минають золоті дні для прокладання водогону. Люди терплять великі незручності. А ми все думаємо, як оформити документи...

 

На знімках: першого липня на вулицю Щорса привезли воду, перед цим її доставляли ще 18 червня; Ксенія Марценюк показує висипи на тілі чоловіка.

Фото автора.