Малюк упав у відро з окропом

Сашко, якому нема ще й двох рочків, упав у відро з окропом. Життя малюка висіло на волосині. Його врятували лікарі опікового центру Вінницької обласної лікарні імені Пирогова разом з колегами з обласної дитячої лікарні. Зараз потерпілого лікують у Вінницькій обласній дитячій лікарні. В. о. завідувача реанімаційного відділення Анатолій Стародуб каже, що в маленького пацієнта (він із села Павлівка Калинівського району) є непогані передумови для одужання. Хоча за життя Сашка ще треба боротися й боротися...

— Того дня я поралася на городі, — каже мати хлопчика Леся, яка весь час не відходить від дитини. — Працювали разом із свекрухою. Бабуся саме готувала їсти корові. Череду вже гнали з поля. У літній кухні закип’ятила воду у відрі. Винесла відро на вулицю, поставила біля гаража. Сама пішла по дерть. Сашко був біля нас на городі. А тоді побіг на подвір’я до старшого братика. Діти ще малі — Сашкові рік і десять місяців, Сергієві — три з половиною роки. Що було далі, пані Леся не бачила. Тільки здригнулася від несамовитого крику. Кричали одночасно і Сашко, і бабуся. Потім старенька розповіла, що хлопчик біг задки, й так і впав у відро. Звідки його одразу підняла бабуся.

— Я чула про те, що в таких випадках треба брати холодну воду і поливати рану, — продовжує розповідь мати, — то я його поливала під душем. Але це так просто говорити. На ділі у мене ледь серце не стало від крику дитини. А як було дивитися на те, як злазить шкіра?..

Пізніше лікарі скажуть, що саме вчасна і правильно надана первинна допомога сприяла успішному продовженню лікування. «Наші зусилля з врятування хлопчика базувалися на тому, що зробили до нас батьки і лікарі Калинівської районної лікарні», — зазначив Анатолій Стародуб. — Найбільше опіків у дитини на спині. Хоча є й на грудях, і на животику. Обпечені також ніжки і між ніжками. Батько, якого викликали з роботи, власною машиною відвіз дитину в лікарню.

— Дорогою до лікарні обличчя дитини раптом пополотніло, а губки почали синіти, — каже пані Леся. — Сашко став в’ялий, кволий. Голівку опустив мені на плече. Я злякалася. З нами їхала чоловікова мама, то вона порадила не дати можливість дитині заснути. Я почала трясти хлопчика, благала потерпіти...

У лікарні викликали на допомогу лікарів опікового центру з Вінницької обласної лікарні імені Пирогова і обласної дитячої лікарні. Пані Леся каже, що лікарі до першої години ночі не відходили від дитини. Їй пояснили, що везти потерпілого до Вінниці не можна. Він у дуже важкому стані. 

— Я весь час чула крики дитини з-за дверей. Чула, як він кликав «Мамо! Мамо!». І раптом після цього стало тихо, дитина замовкла. А в мене ледве серце не зупинилося від того. Лікарі пояснили, що хлопчик живий, він тільки втратив свідомість.

На ранок ситуація ще більше ускладнилася. Батькам сказали, що до Вінниці дитину не довезуть. Однак через деякий час все-таки вирішили транспортувати маленького пацієнта до опікового центру обласної лікарні. «Один лікар тримав дитину на руках, — згадує пані Леся. — Інший уважно стежив за даними на моніторі. На обличчі дитини була киснева маска». В опіковому центрі хлопчик пробув не більше трьох годин. Звідти його перевезли до обласної дитячої лікарні і стали готувати до операції. Оперували малого хірурги опікового центру разом з керівником центру кандидатом медичних наук Василем Нагайчуком.

— Ми тепер робимо операції навіть на другий чи третій день після того, як пацієнт потрапляє на лікування, — каже Василь Іванович. — Це вдається завдяки застосуванню ксеношкіри, біологічного замінника шкіри, і методу вологої камери. Раніше доводилося чекати загоювання ран не менш як 21 день, бо до опікової рани не можна було підступитися. Ситуація змінилася, коли почали використовувати ксеношкіру. Ми першими в Україні почали найбільш масово застосовувати цей дермотрансплантат. Його розробив тернопільський професор Володимир Бігуняк. Разом з ним ми пройшли, як то кажуть, всі етапи випробувань. На початковій стадії ксеношкіра мала гіршу якість, і тоді від її застосування багато-хто з колег в інших регіонах відмовився. Ми ж продовжували працювали над удосконаленням даного трансплантата. Тепер це чудовий матеріал. До того ж коштує він набагато дешевше зарубіжних аналогів. З його допомогою вже врятували тисячі життів наших пацієнтів. Восени минулого року повернули життя дівчинці, якій був тоді один рік і вісім місяців. Уявляєте, у неї опіки становили 75% шкіри (!). Тепер маємо ще один аналогічний приклад — у Сашка з Калинівського району, як уже зазначали, 60% опіків. Найскладніший маленький пацієнт у нас був декілька років тому. До нас привезли дівчинку з 80% опіків шкіри. На здивування нас самих, вона залишилася жити.

— Як саме проявляється прогрес у лікуванні Сашка? — питаю в. о. завідувача реанімаційного відділення обласної дитячої лікарні Анатолія Стародуба.

— По-перше, за весь час лікування не було моментів погіршення стану здоров’я. Найкраще це видно із самопочуття хлопчика. Після операції він знову почав говорити. Реагує на все, що відбувається навколо. Кличе батьків, братика, бабусю. Нормально працюють серце і нирки. Якщо спочатку дитину харчували, як кажуть, нетрадиційним методом, тобто через вену, то тепер хлопчик харчується з ложечки, до того ж харчування — повноцінне.

Але попереду у маленького пацієнта ще багато оперативних втручань. До того ж можуть розвинутися певні ускладнення. Одне слово, за його життя ще треба боротися і боротися. А те, що маємо такий непоганий результат, дуже багато залежить від допомоги на первинному етапі хвороби. Плюс зусилля лікарів. Я думаю, приблизно 6—7 років тому такого пацієнта навряд чи вдалося б урятувати. Треба дякувати нашим опіковим хірургам. Школа Василя Нагайчука дає дивовижні результати. До речі, батьки хлопчика також просили через газету щиро подякувати усім, хто брав участь у врятуванні життя їхнього сина.

На знімку: Анатолій Стародуб біля маленького пацієнта Сашка, хлопчик лежить переважно на животику, бо на спинці більше опіків.