Щоб до музею — як до храму

На початку літа 1939 року поріг меморіалу переступили перші відвідувачі. Поважний ювілей, котрий нинішні працівники Кобзаревого дому мріяли відзначити на достойному рівні, довелося відкласти на невизначений термін. З 2003 року споруда музею — на реконструкції.

«На свято зібрався лише наш колектив, — розповідає генеральний директор Шевченківського національного заповідника Мар’ян Піняк. — Та ще запросили кількох старших людей, колишніх працівників, що стояли біля витоків створення меморіалу. Їх залишилося небагато... Та якщо ми з ними не зустрічатимемося і не запишемо їхні спогади про той день, хто ж нам згодом про ту історію розповість?» — зауважує Мар’ян Володимирович. А про музей каже, що нині його реконструкція ледь жевріє. Працюють лише декілька осіб від корпорації «Укрреставрація».

Як зазначає директор, основні будівельні роботи на Чернечій горі практично завершено. Інша річ — опоряджувальні. Досі не визначено, згідно з якою концепцією буде оформлено зали та експозиції. Відомо лише, що київські фахівці мають намір змінити декор музею, започаткованого видатним українським архітектором Василем Кричевським, за проектом якого побудовано й оздоблено Кобзаревий меморіал. Опоряджувачі планували «раціонально закрити патріархальні розписи» сірими фальш-стінами, всюди будуть мультимедійні пристрої, штучне світло, дерев’яні віконні блоки закриють фальш-вікнами.

— Мінкультури створило робочу групу, яка займається розробкою нової, модернової концепції. Днями має бути представлено остаточний результат їхньої роботи, — повідомляє Мар’ян Піняк.

Наукові працівники музею Шевченка категорично проти такого оновлення. Вони переконані, що Кричевському вдалося високохудожньо й точно передати у своєму оформленні меморіалу Тарасів дух, неповторний національний колорит, життєстверджуючу атмосферу Кобзаревого дому. Тому змінювати українське класичне оформлення залів та експозицій на «середньоєвропейське» не тільки недоцільно, а й, вважають тут, неприпустимо. Урешті, чому до їхньої думки не прислухаються столичні дизайнери? Адже хто як не вони, багаторічні дослідники-хранителі поетової спадщини та пам’яті, знають і тонко відчувають душу музею!

— Мені не раз доводилося чути, — розповідає заступник генерального директора з наукової роботи Олександра Солопченко, — слова іноземців про те, що тільки тут, у музеї на Чернечій горі, вони зрозуміли наш менталітет — ліризм, чуттєвість, душевність. Осягнули трепетне ставлення до поета-пророка. Бувало, люди, вперше переступивши поріг музею, зупинялися вражені у вестибюлі й казали: «Ми зайшли немов до храму...». Краса вітражів, розписів, ліплення, виконаних за ескізами Василя Кричевського, щоразу чарувала красою і вишуканістю. А тепер, — не стримує емоцій науковець, — з ошатного, світлого, мистецьки розкішного приміщення Кричевського нам пропонують зробити похмурий склеп...

Занепокоєний ідеями щодо «супермодернового» облаштування музею й колишній генеральний директор Шевченківського національного заповідника, екс-міністр культури і туризму України, а нині Надзвичайний і Повноважний Посол України у Білорусі Ігор Ліховий. Свого часу Ігорю Дмитровичу вдалося налагодити зв’язок із родиною Кричевських в Аргентині. Звідти передали частину творчої спадщини Василя Кричевського. Там були й невикористані ескізи оформлення споруди і залів Шевченкового меморіалу. Як відомо, архітектору та його співавторові Петрові Костирку через недофінансування будови у 1939 році, а також через утиски комуністичного режиму не вдалося сповна здійснити задум національного музею-світлиці. Зокрема, в зовнішньому оформленні не було використано чудові майолікові орнаменти, створені Кричевським, у приміщенні музею — дерев’яні інкрустації та чимало розписів.

«Кричевський, — каже Ігор Ліховий, — продумав до найменших дрібниць інтер’єри вестибюлю і залів. Він залишив навіть ескізи портьєр, плафонів на світильниках, килимів. Усе це пречудово, гармонійно поєднувалося з простором, з теплою колористикою стін, загалом із приміщенням і природою Чернечої гори. Ми, співробітники національного заповідника, мріяли, що коли настане час реконструкції музею, всі оригінальні задуми Василя Кричевського нарешті будуть здійснені...»

— Я також прихильник класичної концепції. З нетерпінням чекаю рішення робочої групи міністерства, — підкреслює Мар’ян Піняк. — А ще турбуюся: коли, нарешті, надійдуть кошти на завершення реконструкції музею? Адже постанова уряду про виділення 37,4 мільйона гривень є, а грошей досі не перерахували. Дуже сподіваюся, що завершення робіт не відкладатимуть надовго, адже ціни на матеріали постійно зростають. Тож якщо гроші не надійдуть найближчим часом, цілком імовірно, що доведеться коригувати кошторис.

За належного фінансування реконструкцію вдалося б завершити за півроку. Тим часом кількість туристів на Чернечій горі постійно зменшується.

— У середньому відвідуваність впала на 65 відсотків. Раніше щороку в національному заповіднику ми приймали 120—130 тисяч відвідувачів, а нині — 40, — каже Мар’ян Володимирович. — Люди телефонують, питають, коли можна буде побачити відновлений музей, а ми й самі не знаємо, коли це станеться.

Черкаська область.