«Перед винахідниками поставлено шлагбаум, який завжди закритий», — вважає робітник з міста Ровеньки, електромеханік за освітою Микола Цибулевський

Хтось зазначив, що нинішній час більше любить багатих, а не технічно винахідливих людей. З цією думкою можна було б посперечатися, розібравшись у природі такого песимізму. Але після знайомства з Миколою Цибулевським настрій змінюється і мимоволі погоджуєшся з автором даного твердження: так, народні «кулібіни» сьогодні не в пошані. Чому?

Головним джерелом натхнення для молодого Миколи Цибулевського, як, утім, і для більшості винахідників радянського часу, служили дуже популярні тоді видання «Техника молодежи» і «Юный техник». До одного з них юнак із шахтарської глибинки навіть зважився надіслати свій кращий проект. Йшлося про автономне джерело тепла для автомобільного салону. Але експертам журналу «Юный техник» винахід Цибулевського не сподобався, і вони надіслали свою відмову. Більше Микола своїх розробок нікуди не відправляв. Майже вісім років працював у групі раціоналізаторів і винахідників своєї шахти, подавши більш як 20 рацпропозицій. Одну з них — гідроноги для обрізання дерев’яних стояків у лаві — було застосовано не тільки на своїй шахті, а й на інших вугільних підприємствах, що дало гарний економічний ефект. Який конкретно, Микола, на жаль, уже не пам’ятає, але те, що після цього його фотографію повісили на стенді «Кращі винахідники й раціоналізатори шахти», уже говорить саме за себе.

Сьогодні інший час, інші стосунки й пріоритети, що працюють не на користь таких людей, як Цибулевський. Остання його розробка була впроваджена в 2000 році. Він запропонував управління лебідкою терикона за допомогою динамічного гальмування, і це було зроблено. Але відтоді шлагбаум, поставлений на шляху втілення творчих задумів, так жодного разу і не піднявся перед винахідником, хоча він його наполегливо атакував.

Ідеї пропонує саме життя. Як відомо, в шахтарських селищах існує проблема води. З одного боку, шахтні води виходять на поверхню і пригнічують придатні для життєдіяльності людини території, з другого — мешканці гірняцьких регіонів страждають від відсутності не тільки питної, а й технічної води. Наприклад, городи та сади поливати немає чим. Як розповідає Микола Цибулевський, підземні води із шахти «Київської», де він працює, відкачують не в повному об’ємі. І на те є свої причини. Він пропонує варіант, що в однаковій мірі розв’яже водну проблему й самого підприємства, й населення селища Мирного.

— Приплив води на глибині 110 метрів становить 40—50 кубічних метрів на годину і значно перевищує потреби шахти. Зайва вода скидається у водозбірник. Я пропоную керівникам шахти поставити ще один насос і видавати на поверхню усю воду. Економія електроенергії в цьому разі становитиме 365000 кВт/ год. на рік. Видану на поверхню технічну воду пропоную використовувати для поливу городів, купання, прання жителям трьох вулиць селища Алмазного і п’яти вулиць Мирного, — ділиться ідеєю Микола Васильович. — У нас збереглася стара водопровідна система. Її відремонтувати — й можна користуватися. Люди згодні на таке обслуговування. Вважають, що це позитивно вплине на привабливість шахтарських селищ. А от керівники шахти надмірно обережні й наводять не зовсім переконливі аргументи: «А раптом хтось нап’ється шахтної водички? Хто за це відповідатиме?» Колишній генеральний директор ДП «Ровенькиантрацит» Сергій Петрович Князєв підтримував мою ідею, але після того, як він пішов з посади, цією справою ніхто займатися не хоче. Напевно, керівники не бачать у цьому своєї особистої вигоди.

Складений договір про постачання селищ технічною водою між шахтою «Київської» і Цибулевським, як підприємцем, уже рік залишається непідписаним.

Дочка Миколи Васильовича вважає свого батька трудоголіком, дружина, хоч і бурчить іноді, як усяка господиня, але винаходами чоловіка пишається. Він, наприклад, установив вдома міні-атс, об’єднавши телефонним зв’язком кілька будівель, у тому числі й будинок тещі. «Працюю як оператор», — з певною гордістю жартує Цибулевський. Крім того, він побудував біля свого будинку басейн, у якому ніколи не «цвіте» вода.

— Це просто, — видає секрет Микола. — На вході вода зі свердловини йде через магніт, тому півроку може не зеленіти. Я коли зливаю воду в басейні, навіть відкладень солей не бачу, незважаючи на те, що вода, як відомо, в наших краях дуже мінералізована.

Принцип електромагнітного очищення води винахідник пропонує застосувати й в іншому випадку. Йдеться знову-таки про полив дачних ділянок. Річ у тому, що Микола Цибулевський — завзятий дачник. Кілька років поспіль він очолював кооператив, і цей час використовував для вивчення законодавства про землю і надра, а також для пошуку джерел зрошення землі. У районі дачних ділянок ще з 1950-х років протікають шахтні стічні води. За задумом Цибулевського, частину стоків можна зібрати в створену водойму і за допомогою електромагнітів очищати воду, а потім використовувати її для поливу та інших потреб. Ще п’ять років тому він добивався виділення землі для «цільового призначення, а саме — будівництва ставка-відстійника з магнітною обробкою», але влада в цьому відмовила. Послалася на те, що земля ще не розпайована.

— А через три роки виділили цю ділянку одній фірмі, — із сумом зазначає Микола Васильович. — Скажіть, як сьогодні можна взяти землю в оренду таким простим людям, як я? Адже не для себе стараюся, для всіх. Сьогодні в нас усі ставки платні, ніде відпочити, рибку половити. Я вже не говорю про те, щоб люди могли поливати свої дачні ділянки. Не думають наші керівники про соціальні проблеми людей, не думають...

Хтось інший опустив би руки, але тільки не Цибулевський. Зараз він ставить на річці запруду й хоче зробити невеликий ставок. Мріє розводити раків, і щоб дітлахам було місце для купання. Підрахував, що для цього йому тисяч п’ятнадцять потрібно.

— Нічого, — каже, — зароблю.

І дочка в це вірить. Адже її тато — трудоголік.

Луганськ.