Протягом двох років тривала судова тяжба між заступником головного редактора газети «Кривоозерщина» Станіславом Чиркою та посадовцями Кривоозерської райдержадміністрації. Нарешті, на шістнадцятому засіданні суду визнано правоту Станіслава Миколайовича.
Про цей інцидент у газеті «Голос України» 20 березня 2007 року вийшов матеріал «Розбірки в райдержадміністрації завершилися для журналіста лікарняним ліжком». Нагадаємо, про що йшла мова. Станіслав Чирка опублікував у газеті «Кривоозерщина» статтю «Блакитній вогник» наших мрій», де розповідав про газифікацію села Берізки. Абсолютно «невинний» матеріал викликав у місцевого керівництва гнів та неприховану злість. У день публікації автора викликали «на килим» в райдержадміністрацію, де колишній керівник району Борис Коловоротний, його колишній заступник Василь Натальчишин та ще один приватний підприємець буквально накинулися на журналіста з образливими висловлюваннями.
— Мене назвали «борзописцем», — розповідає Станіслав Миколайович, — газету — «жовтою пресою». Чиновники змушували мене написати заяву про звільнення, а глава району висловив недовіру від всієї райдержадміністрації і заборонив мені відвідувати заходи, які проводить районна влада. А приватний підприємець, який до речі, не мав жодного стосунку до районної влади, сказав: «Запорожець (колишній голова сільради) — мерзота, і ви з ним!»
Усе це «дійство» відбувалося в присутності колективу редакції та працівників райдержадміністрації. Після такого прочухана журналіст провів понад два тижні в лікарні, причому лікар підтвердив: причина хвороби — стрес, отриманий унаслідок образи.
Станіслав Чирка вирішив захистити свої честь і гідність у суді. До речі, це перший і поки що єдиний у Миколаївській області випадок, коли журналіст пішов проти районного начальства та відважився пройти всі складні етапи судової тяганини. Звісно, ні здоров’я, ні душевної рівноваги, ні сил для творчості йому це не додало.
Суди тривали більш як два роки, і причини того різні. То не з’являлися відповідачі, то розгляд справи переносили. Змінювалися відповідачі, змінювалися вимоги позивача. Незмінним залишалося єдине — бажання захиститися від нахаб і відстояти честь і гідність. Журналіст висунув свої вимоги: відшкодувати матеріальні збитки в сумі 615 гривень 15 копійок (саме стільки коштували ліки під час перебування в лікарні) та моральну шкоду — по три тисячі гривень з кожного відповідача. Ці кошти Станіслав Миколайович планував передати Березківській школі-інтернату.
Довелося бути присутньою на одному із судових засідань: 6 грудня 2007 року справу розглядав Миколаївський апеляційний суд. Утім, те, як вели себе в судовому засіданні відповідачі, сумнівів не залишило — чоловіки досконало володіють прийомами ненормативної лексики. Під час судових дебатів склалося враження, що вони ледве стримувалися, щоб не вставити як зв’язувальні «народні» вислови. Так вони «спілкувалися» і в кабінеті голови райдержадміністрації. Сам колишній голова райдержадміністрації перед журналістом вибачився, мовляв, верх взяли емоції, а ці двоє і вибачитися не зуміли.
Нарешті, 20 лютого 2009 року Кривоозерський районний суд виніс рішення задовольнити позов частково. Зокрема, в рішенні визнається, що висловлювання Василя Натальчишина та приватного підприємця на адресу Чирки мали «образливий характер, порочать його честь, гідність та ділову репутацію». Також суд зобов’язав відповідачів публічно вибачитися перед журналістом на зборах колективу редакції районної газети «Кривоозерщина». Єдина вимога, яку суд не задовольнив в повному обсязі, стосувалася розміру моральної шкоди. Згідно з рішенням її зменшено до однієї тисячі гривень з кожного відповідача.
Здавалося б, в історії поставлено крапку. Та ні, не змогли відповідачі «опуститися» до такого приниження — вибачатися та ще й по тисячі гривень заплатити. Кому, «борзописцю»? Отже, пишуть вони апеляційну скаргу, в якій пояснюють свою незгоду з рішенням суду першої інстанції. Мотиви незгоди гідні цитування. Наприклад, «вважаю, що оцінка висловлена у пристойній формі, у виразах, які прийняті у спілкуванні людей». Або ж таке: «... щодо висловлювання «Запорожець мерзота і ви з ним», то дане висловлювання не стосується позивача, тому що «ви» стосується не певної особи (позивача), а громадськості». Загалом відповідачі вважають, що «висловлена оцінка стосовно позивача не є відомостями, які принижують честь, гідність і ділову репутацію громадянина». А навіть навпаки, завдяки цьому випадку авторитет С. Чирки значно зріс в очах колективу.
Ось виходить яка логіка? І авторитет зріс, і «мерзота» — пристойне слово, і спілкування ненормативною лексикою зазвичай прийняте серед людей. Добре, що апеляційний суд Миколаївської області так не вважає. І скаргу задовольнив частково. Фактично рішення прийнято на користь журналіста. Визнано, що висловлювання стосовно нього є такими, що принижують честь, гідність та ділову репутацію. Також суд вищої інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції про відшкодування моральної шкоди та матеріальних збитків на користь Чирки. Єдине, що суд не може зробити — примусити відповідачів вибачитися. Як пояснили, Пленум Верховного Суду скасував таку міру застосування, як вибачення. Адже не можна реально примусити людину вибачитися. Хіба що фізичною силою.
Утім, Станіслав Чирка все-таки захистився від нахаб-чиновників і може святкувати заслужену перемогу. І його приклад став своєрідним попередженням бажаючим «виховувати» журналістів: краще цього не робити!
Миколаїв.
