Чи зміцнить нове зерно старий бюджет

Цьогорічний зерновий урожай для Хмельниччини надзвичайно важливий. Зниження економічних показників у промисловості, фінансах та будівництві примусило зробити ставку на хліборобські успіхи. Виплати зарплати, пенсій, надходження до бюджетів значною мірою залежатимуть саме від щедрості ниви, і чи зуміють цими щедротами скористатись хлібороби. Доки колос набирає стиглості, на всіх рівнях активно готуються до жнив. Що збирати, де зберігати, яку техніку використовувати — у кожного керівника питань більше, ніж відповідей.

Зернозбиральні комбайни вже стоять на лінійці готовності. Їх близько двох тисяч. Для області це не так і багато. Особливо коли врахувати, що майже третина з них — в індивідуальному секторі, а це значить, що на великі поля вони можуть і не вийти, працюватимуть переважно на присадибних ділянках. Тож зібрати збіжжя у максимально короткі строки буде доволі важко. Вже підраховано, що середнє навантаження на комбайн становитиме понад 240 гектарів. А в окремих районах цифра ця у півтора-два рази вища. У Городоцькому, приміром, на одиницю наявної техніки припаде понад 400 гектарів. Справитись з такими площами самостійно навряд чи вдасться, тому вже підшуковують додаткову техніку.

До свого парку області непогано було б долучити ще зо три сотні комбайнів. Однак оренда швидкої та продуктивної техніки коштує немало. В Ярмолинецькому районі підрахували, що із наявних 128 комбайнів в поле зможе вийти менше сотні. Та й ці, серед яких є і старі, давно зношені комбайни, навряд чи стовідсотково зможуть відпрацювати без поломок та простоїв. Отож щоб зібрати хліб за два тижні, району доведеться орендувати не менше двох десятків одиниць техніки. Не всяке господарство готове до таких витрат. Хоча теорія підказує: в жнива не варто шкодувати кошти, бо вигравши час, виграєш і великий хліб. Та практика дає зовсім інші уроки. Керівники господарств ще пам’ятають, як за гектар обмолоту заїжджим комбайнерам доводилось платити близько двохсот гривень. Тепер ціни зросли ледь не в два рази. А це серйозно вдарить по собівартості.

Щоб і кошти зекономити, і хліб швидко зібрати, і зерно не просипати в полі, кожен складає свою стратегію. Хто має потужну техніку, вже відправив її у південні регіони, де жнива починаються раніше. Коли настане час вийти на свої поля, сподіваються на підтримку тамтешніх комбайнерів.

Домовляються про раціональне використання техніки і сусідні господарства, і райони, і навіть області: хлібороби розуміють — покладатись доведеться на власні сили, тож від взаємовиручки залежатиме чимало.

Ця приказка добре відома. Але якщо раніше акцент робився на першій її частині, то тепер важлива друга. Торішній високий вал зерна показав, що підшукати місце для його зберігання не так просто. Хто не мав власної комори, змушений був збувати збіжжя за надзвичайно низькими цінами.

Проблема зберігання так і не розв’язана остаточно. В області залишилось понад 370 тисяч тонн минулорічного врожаю. Такий запас — не тягар для господарств, адже саме він в період фінансової кризи заміняв всяку валюту. Але на порозі вже новий, якому теж потрібні добрі сховища.

Ярмолинецькому району, здавалося б, немає чого переживати, не так давно тут став до ладу один з найпотужніших елеваторів області. Та місцевим господарствам від того користі мало. Адже елеватор належить потужній приватній аграрній компанії, котра засипала його своїм збіжжям, а чужому дорога туди була просто закрита. Парадокс: маючи потужне зерносховище, район залишився практично без пункту, де б приймалось і зберігалось зерно.

Навчені торішнім гірким досвідом, господарства взялись облаштовувати свої зернотоки. А кому це не під силу, змушений буде везти свій урожай у сусідні Дунаєвецький та Хмельницький райони. А це знову додаткові витрати.

Щоб не втрачати важко зароблену копійку, в районі знайшли свій варіант виходу із глухого кута. Тут планується спорудити потужний тваринницький комплекс на двадцять тисяч голів худоби. Тоді кожному центнеру зерна знайдеться застосування у себе на місці. Однак все це лише плани. Будівництво комплексу думають розпочати лише восени. Поки там з’явиться перша худоба, доведеться чекати ще кілька місяців. І лише тоді вигідно можна буде збувати зерно. А до того кожен мудруватиме сам, як його зберегти.

Дещо інші проблеми в Білогірському районі. Тут на підтримку селян вдалось залучити близько п’яти мільйонів гривень із Аграрного фонду. Але він ніяк не може укласти відповідні угоди з місцевим елеватором. Де і за якими розцінками зберігатимуть новий урожай, поки що точно невідомо. Для тамтешніх господарств це важливо, бо досі вони мають ще близько одинадцяти тисяч тонн торішнього врожаю.

У це хоче вірити кожен, хто виростив колос. Але чи станеться так? Якими б не були прогнози щодо майбутнього врожаю, але керівники змушені їх робити. І поки що надто обнадійливими їх не назвеш.

В області обмолочені перші площі раннього ріпаку. Середня врожайність — близько 15 центнерів з гектара. До торішньої, яка була в два, а на окремих площах і в три рази вищою, навряд чи дотягнутись. Отже, кожному господарю треба добре помізкувати, як найвигідніше продати зібране.

Обласна влада наполегливо закликає не поспішати із продажем, не віддавати зерно за безцінь прямо з поля, як нерідко траплялось раніше. Від такої поспішливості багато хто втратив, це правда. Але ж не заперечиш, що декому швидка реакція принесла і більші гроші. Адже ціна за торішні перші обмолоти ріпаку доходила до 2,7 тисячі гривень за тонну. А хто не встиг на ярмарок зі своїм крамом вчасно, пізніше віддавав і по півтори тисячі, а то й дешевше.

Тепер поговорюють, що і ріпак буде коштувати до трьох тисяч гривень за тонну, і ячмінь та фуражна пшениця менше як за дев’ятсот — тисячу гривень не піде. Але усе це лише сподівання. І навіть задекларована урядом ціна на зернові не дає селянину жодних гарантій на стабільні прибутки. Адже багато років поспіль бал на хлібному ярмарку правлять заїжджі зернотрейдери. А господарники змушені погоджуватись на їхні умови, бо як інакше заробити таку дефіцитну гривню?

В області багато і тяжко працюючи над врожаями, досі не змогли зростити свого зернотрейдера, котрий міг би дбати не лише про власні прибутки, а й про те, як виручати господарства у скрутну хвилину, втримуючи належну цінову планку на хліб. Ідея визрівала довго і проростає лише несміливими паростками. Сильні господарства подумують про кооперацію, про власний фонд, котрий би формував місцеву політику на ринку зерна. Але чи зможуть всі разом доглянути ці перші сходи і отримати врожай, сказати важко.

А поки що область чекає початку жнив. Новий хліб повинен стати потужним фінансовим вливанням до бюджетів всіх рівнів.

Хмельницький.