Незалежності потрібно... сонце

На міжнародній науковій конференції «Енергоефективність бюджетних будівель і світовий досвід для України», що відбувалася в Кам’янці-Подільському, в групі іноземців Володимира Грицанчука спочатку ніхто із земляків не впізнав. Ще в 90-х він був депутатом міськради першого скликання, далі заснував приватне підприємство «Володимир», згодом надовго зник із міста...

— Час тоді був складний, — розповідає він. — То там, то тут пострілював рекет, підприємців трясли, відбираючи останні гроші, майно непокірних злітало в повітря, ставало попелом. Я вирішив залишити Україну. Опинився в Лондоні. Я, український енергетик із чималим стажем, який до своєї професійної діяльності завжди ставився з обожненням, у туманному Альбіоні знайшов себе в рідній галузі. Тут здобув і освіту, і практику з обладнання мереж для так званого «екологічного житла», яке й довелося споруджувати в місті Уотфорді.

Володимир Грицанчук повернувся додому через сімейні обставини. Знову занурившись у життя рідної землі, він, однак, зазначив: змінилося не так багато. Особливо відчув він це під час нещодавніх «газових воєн» із Росією. Усі — від перших осіб держави до найменшого споживача — бояться ціни на газ, бідкаються, чи не зросте вона надміру?! Для того, щоб позбутися загальнонаціонального страху, зроблено дуже мало. «В інших країнах є державні програми для розвитку енергетики, яка залежна лише від сонця чи вітру, — каже пан Володимир. — А в нас серед тих, хто складає державні програми з енергозбереження, часом трапляються люди, які не можуть відрізнити кілограм від кіловата». Його дивує деяка ворожість до корисних новацій. Ось чув, що чоловік у Запоріжжі поставив на власне авто сонячну батарею, то в ДАІ не хочуть реєструвати такий автомобіль. «Не положено», — пояснюють.

У страху справді великі очі. Але чому ці очі не бачать, що в наших дитсадках досі стоять морально застарілі електроплити з дуже низьким коефіцієнтом корисної дії? На смаження якихось 25 котлет щодня на цих «електропательнях» доводиться витрачати 25 кіловат електроенергії. А світло, яке горить в садочках цілодобово?! А тепло, яке «вивітрюється» через погано ізольований дах?! Хоч би скільки пластикових вікон та дверей поставили ви в такому приміщенні — у ньому все одно буде холодно. То ж хіба з цього слід починати заходи з енергозбереження?!

Коли Грицанчук поділився своїми думками з Григорієм Вальковським, той спочатку подумав: чи не повернувся Володимир із Лондона хворим. Сам технар, але твердо знав: котлів із ККД 107 відсотків у природі бути не може. Бо ж це все одно, що перпетум мобіле — вічний двигун. З’ясувалося, є. Навіть на 113. Тепер їх уже продають і в Україні. І пробують виробляти на вітчизняних підприємствах. Але чому держава мляво підтримує такі виробництва? Чому вони животіють замість процвітати? Такі технології роблять нас незалежними від чужого газу. То кому вигідно тримати українців у страху?!

Наші люди, виявляється, великі консерватори. Невже значно більші за британців? Ще й нині деякі села посилають ходоків до райдержадміністрації з проханням продовжити газифікацію сіл, на що вже збирали з двору по 200—300 гривень. А проект роками не йде, хоч плач. Замість перебудуватися та подумати про інші джерела енергії дехто зациклився на тому, що буде, як рак свисне. Тим часом обласна влада вже веде активну роботу щодо переходу на електроопалення. У багатьох бюджетних закладах його успішно впроваджено, що дало змогу істотно економити. Якщо навантаження на трансформаторний парк області, за даними ВАТ «Хмельницькобленерго» сьогодні становить лише 50 відсотків, то за електроопаленням — неабияке майбутнє. Щоправда, передусім там, де вже є потужні мережі. Що ж робити там, де їх немає? Чекати, як колись чекали газу? Грицанчук та його колеги пропонують землякам досвід британців. Він упевнений, що ті, кого переконає, вже за короткий час йому дякуватимуть.

В області зацікавилися технологіями, які привіз з Англії Володимир Грицанчук. Він запрошений до участі в розробці програм у цьому напрямі. У Кам’янці-Подільському поки що новітній котел встановлено лише на одному об’єкті — у філії відомої фірми «НІБУЛОН», де знають ціну всьому передовому. Звісно, це обладнання ще досить дороге. Але воно дає повну свободу від джерел, за які слід платити, до того ж ніколи немає гарантії, що ціну на традиційні енергоносії — електрику, тверде паливо — не підвищать. На енергію сонця та вітру ще ніхто не встановив тариф. За останньою інформацією ЗМІ, італійці буквально погрузли в кредитах, яких набрали з метою встановлення сонячних батарей. А де ж ми — між італійцями та британцями? Адже неправда, що все нове нам чуже?!