Відлетів на чотири метри

41-річний Володимир Щербина з села Людавка Жмеринського району на Вінниччині залишився живий після удару блискавки. Коли почалася гроза, Володимир дістав телефон, щоб відключити від батареї живлення. Саме в цей час зателефонував кум з Вінниці... «Його щастя, що тримав телефон у правій руці, — каже заступник головного лікаря Жмеринської районної лікарні Олександр Шевчук. — Якби розряд пройшовся по лівій стороні тіла, серце не витримало б такої напруги».

У той день Володимир Щербина порався на пасіці біля бджіл. Він працює пасічником у ТОВ «Кристал» Браїлівського цукрокомбінату. Пасіка знаходиться в лісі за декілька кілометрів від Людавки. З настанням грози чоловік сховався під навіс. Згадав пораду дружини. Вона часто нагадує дітям про те, щоб відключали мобілки під час грози. Дістав телефон, а тут дзвінок. Кум з Вінниці телефонував.

— Кажу йому, що в нас така страшна гроза почалася, — згадує Володимир. — Він відповідає, що у Вінниці на небі жодної хмарини, сонце світить. Оце все, що я почув. Далі було, як уві сні. Телефон вилетів з рук, а я, ніби опинився у стані невагомості. Ноги підкосилися, стали ватні, більше нічого не пам’ятаю, втратив свідомість.

Через декілька хвилин після того Володимир почув настирливий дзвінок свого мобільного. «Значить, я все-таки живий, — згадує ті непрості хвилини чоловік. — Спробував піднятися, а ноги не слухаються. Ніс забивав запах присмаленого волосся. Футболка на мені нагадувала лахміття, спалене праскою. Права частина тіла, немов задерев’яніла. Ледь вдалося поворушити стопою ноги. Вона була синя, аж страшно дивитися. Я перед тим ходив босий, тому знімати взуття не довелося. Почав стискати пальці рук, щоб трохи кров розігнати по тілу. Правою рукою ледве ворушив».

Після таких процедур чоловікові все одно не вдалося піднятися на ноги. Тоді Володимир перекотився раз, вдруге... Аж поки не добрався таким чином до мобілки, яка не переставала «співати». Хоч як дивно, ні удар блискавки, ні злива не вимкнули телефон, який лежав на відстані приблизно чотирьох метрів від потерпілого. Дзвонив той самий кум Юрій. «Я ще встиг йому сказати у двох словах, що зі мною сталося, і знову втратив свідомість».

Тільки через сорок хвилин потерпілому вдруге вдалося розплющити очі, побачити і відчути навколишній світ. Час визначив завдяки тому ж мобільному телефону. Саме стільки хвилин проминуло після його останньої розмови з кумом Юрієм. «Колись читав, що земля вбирає в себе всі розряди, — каже Володимир, — можливо, за цих сорок хвилин з мого тіла теж пішло в землю все те, що залишила в ньому блискавка, того й повернувся до тями...». Володимир знову взяв мобілку, набрав номер дружини Нелі. Телефон не відповідав. Подзвонив сусідці. Почувши її голос, розповів про свою пригоду. Просив повідомити про все дружині. Після цього мобілка перестала слухатися господаря. «Та ж сусідка передзвонила через деякий час, хотіла сказати, що вже була у Нелі, а почути її не вдавалося, — розповідає Володимир. — Бачу на екрані, що це вона дзвонить, натискаю кнопку для з’єднання, а не з’єднує. Телефонувала не тільки вона, але почути нікого не вдавалося. Згодом телефон взагалі відключився». Більше доби не працював мобільний Володимира. «Думав, завезу свою «Нокію» в сервісний центр, — каже чоловік. — Але син випередив мене, розібрав, прочистив пилюку — і телефон знов запрацював».

На вихідний з лікарні чоловіка відпустили додому. Він пішов на те місце, де сталася біда. Каже, ще раз переконався, що стріла блискавки «цілила» точнісінько у мобілку. «Я в цьому пересвідчився, коли став на те саме місце і побачив на дощаній підлозі вирвані тріски. Туди пішла блискавка. Підлога була волога. Бо дах на ганку протікає. Спочатку блискавка «знайшла» мобільний телефон. А вже потім пройшлася по моєму тілу».

Добратися на пасіку після зливи грунтовою дорогою вдалося тільки кіньми. Старший брат на возі привіз потерпілого. Біля школи чекала машина швидкої допомоги. Йому одразу перевірили тиск, поміряли температуру. Відхилень лікарі не встановили, але все одно наполягали на тому, щоб їхав у лікарню. На тілі залишився великий шрам — слід від блискавки. Він проходив зверху до низу — від плеча правої руки до пахви ноги. Втім, червоні стріли виднілися навіть на лівій нозі. Згодом вони зійшли, а шрам на правому боці залишається досі.

Володимир у присутності медиків швидкої допомоги вирішив проконсультуватися по телефону із знайомим лікарем.

— Коли йому подали мобілку, відсахнувся від неї так, ніби його струмом вдарило, — згадує той епізод дружина Неля. — Тільки тоді я зрозуміла, який шок він пережив там, у лісі.

На другий день перебування у лікарні Володимир присів на лавочці подихати свіжим повітрям. Несподівано перед очима постав образ Всевишнього. «Я його бачив таким, як на іконах у церкві, — соромлячись, каже чоловік. — Над головою сяйво у формі веселки. З правого боку — чорні хмари. З лівого — просвітління з-за хмар, але вже не темних, а білих. Люди ходять коло мене, але ніхто не звертає уваги на те видіння. Бо не бачать нічого. Я навіть ущипнув себе — чи, бува, не сниться все це? Але дуже скоро побачене зникло, розвіялося, ніби хмарина. Менше хвилини я бачив ту картину. Ви ж тільки не пишіть про це, бо ще скажуть, що вигадав. Хоча я не раз чув, що після удару блискавки дехто стає всевидющим».

— Добре, що живий лишився, — горнеться до Володимира дружина. — Торік під час грози у сусідньому селі чоловік з жінкою пасли худобу, сховалися під один плащ, накинули його на голови. То чоловіка блискавка зразу на смерть вразила, а жінка вся обгоріла. Мало хто після такого виживає...

— Коли потерпілого доставили до нас у реанімаційне відділення, ми одразу застосували антишокову терапію, — каже завідувач відділення Ірина Клокоцька. — Він почувався кволим, скаржився на загальну втому. Після двох днів лікування пацієнта перевели у неврологічне відділення для подальшого лікування і спостереження за станом здоров’я.

Вінницька область.