Кооперація — взаємодопомога, демократія і мир

Перша субота липня — особливий і пам’ятний день не лише для нас, працівників споживчої кооперації України, — кооперативна громадськість усього світу відзначає його як Міжнародний день кооперації. Це не сьогоднішня і не вчорашня традиція. У цього свята давня і значима історія, яка базується на головних цінностях, що і в минулому, і в нинішні часи не втрачають своєї ваги для людства і є заповітною вершиною його соціально-економічних та духовних устремлінь. Це — прагнення до рівноправності, взаємодопомоги і взаємопідтримки, демократичних засад організації суспільства.

Хоча кооперативний спосіб господарювання прийшов до нас із Західної Європи у вигляді уже сформованих ідей і практики, вони лише відродили, оновили традиційні цінності національного способу життя, які були природно властиві українцям. Пригадаймо лише чумацькі артілі, селянські толоки, козацькі формування різних історичних періодів. Кооперування здавна властиве нашому народові і було способом його життя. У різні часи українці без будь-якого примусу, добровільно об’єднувалися для самодопомоги та самооборони.

Історія української кооперації, яка має вже 143-річну традицію, дає змогу з абсолютною відповідальністю зробити один дуже вагомий висновок. Специфіка кооперативів як громадсько-господарських соціально орієнтованих та демократичних організацій визначала особливу роль людського чинника в поступальному розвитку та поширенні кооперативних ідей в нашій державі. Їхні успіхи у другій половині ХІХ — першій третині ХХ століть значною мірою пояснювалися тим, що серед найактивніших учасників кооперативного руху в Україні були високоавторитетні провідники тогочасної української громади — визначні мислителі, громадські діячі, науковці, спеціалісти з широким світоглядом і досконалою системою цінностей, люди не лише сповнені віри в силу і вартісність кооперативних ідей, а й безмежно відданні справі їх втілення в повсякденне життя.

Так, перше споживче товариство у 1866 році було створено в Харкові передусім зусиллями викладачів Харківського університету та громадського діяча, вченого економіста і теоретика Миколи Балліна. Серед ідейних натхненників Київського «Потребительского общества» 1868 року був відомий український учений-економіст Микола Зібер. Серед популяризаторів кооперативних ідей та засновників перших кооперативів зустрічаємо імена Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Сергія Подолинського, Івана Франка та інших.

Ідею створення й утвердження національної кооперації палко підтримував, теоретично розвивав і обґрунтовував визначний учений-економіст, науковець світового рівня Михайло Туган-Барановський. У своїх працях він визначив кооперацію як вищу форму господарювання. У філософській основі мислення великого вченого лежала свобода самовизначення особи, яку він розглядав як найвищу суспільну цінність, без якої, за його твердим переконанням, не могла бути остаточно розв’язана проблема соціальної справедливості та гармонійного поєднання свободи кожного із свободою всіх.

Неупереджений, політично незаангажований погляд на формування української державності на різних етапах її становлення дає непоодинокі підстави стверджувати: українська кооперація реально впроваджувала в життя ідею економічної, духовної, культурно-національної незалежності.

Узяти хоча б період Української Народної Республіки. Розвиток економіки держави на кооперативних засадах дав змогу швидко розв’язати цілу низку гострих соціально-економічних проблем. Це не перебільшення. Станом на 1 січня 1920 року в Україні працювало понад 14 тисяч споживчих товариств. Кількість членів у них перевищувала 4 мільйони осіб. Разом із родинами до кооперативного способу господарювання, по суті, було залучено 15 мільйонів громадян. А це більше половини всього населення держави. Не обмежуючись лише продажем продуктів першої потреби, споживчі товариства масово налагодили збут сільськогосподарської продукції, постачання селянам товарів промислового виробництва, розвивали заклади громадського харчування, здійснювали продаж сільськогосподарських машин, вели кооперативну просвітницьку роботу, влаштовуючи фахові курси. Кооперація підтримувала фінансово школи, музеї, бібліотеки, видавництва, задовольняючи в такий спосіб не лише матеріальні, а й духовні потреби українського громадянства.

Тому маємо всі підстави казати, що становлення української державності тісно пов’язано не лише з національно-визвольною збройною боротьбою за державну цілісність, соборність і незалежність, а й із боротьбою за можливість власного вибору шляху соціально-економічного розвитку, головним стрижнем якого була побудова української кооперативної держави.

У 20-ті роки в Україні, окрім організацій і підприємств споживчої кооперації, працювали кредитні, сільськогосподарські, виробничі, книговидавничі кооперативи. Однак у подальшому лише споживчій кооперації України, єдиній з усіх кооперативних систем, удалося в основі зберегти свою ідентичність, не змінити природи свого функціонування, залишитися громадсько-господарською організацією пайовиків, головною метою роботи якої було й залишається не отримання прибутку, а забезпечення соціально-економічних потреб та інтересів своїх членів.

Кооперативні структури в умовах планової соціальної економіки зуміли зберегти ринкові механізми господарювання, побудовані на самофінансуванні та самоокупності, вільному господарському функціонуванні, та демократичні засади управління. Це, безперечно, визначний історичний факт.

Незважаючи на глибинні суспільно-політичні та економічні зміни, які відбулися в нашій державі впродовж минулого століття, українська споживча кооперація розвивається за тими ж закономірностями і принципами, що й міжнародний кооперативний рух. Одним із реально зримих підтверджень цього висновку є той факт, що Центральна спілка споживчих товариств України є членом Міжнародного кооперативного альянсу. А вступ до міжнародних інституцій такого рівня, як відомо, без забезпечення цілої низки концептуальних вимог щодо демократичності засад створення й організаційної побудови, забезпечення статутних норм, врегулювання відносин власності був би просто неможливий.

У період незалежного розвитку нашої держави споживча кооперації України за історично короткий термін здійснила досить значні реальні кроки для відродження кооперативного сектору національної економіки на тих фундаментальних засадах і принципах, які сповідує світове кооперативне співтовариство.

Законодавчою базою всіх реформувань став, безумовно, прийнятий за ініціативи Укоопспілки 1992 року Закон України «Про споживчу кооперацію». Згодом було прийнято закони України, що регулюють діяльність сільськогосподарської кооперації та кредитних спілок, а у 2003 році — Закон України «Про кооперацію».

З реального історичного досвіду ми переконуємося, що споживча кооперація, як і інші види кооперацій, не існує ізольовано і може ефективно розвиватися лише за сприятливих політичних та правових умов. Останні чотири роки були періодом відносної економічної стабільності, і ми зуміли цим ефективно скористатися, дали гідну відповідь на складні виклики історичного періоду. Підсумки цієї непростої і масштабної роботи підбито на ХХ з’їзді споживчої кооперації України, який відбувся 18 березня нинішнього року. За висновками цього загальнокооперативного форуму, споживчими товариствами і спілками зроблено конкретні кроки щодо відродження основних принципів і засад кооперативного господарювання, захисту прав та інтересів пайовиків, поглиблення демократичних засад внутрікооперативного життя, підвищення зацікавленості пайовиків в ефективній роботі господарських структур.

У підсумку отримано позитивний результат. Роздрібний товарооборот за останні п’ять років збільшився вдвічі, оборот ресторанного господарства — в 1,7, обсяг платних послуг населенню — у 2,5, заготівельний оборот і випуск промислової продукції — у 1,5 разу.

Цілеспрямовані зусилля щодо оновлення торговельної та ресторанної мережі, 77 відсотків якої перебуває в сільській місцевості, реально змінюють не лише загальний вигляд наших сіл на краще. У село приходить інша, європейська культура обслуговування. Реалізація масштабного інноваційного проекту «Маркет» споживчою кооперацією України — це прояв нової моралі, шани і поваги до наших селян, це виклик злидням та убогості. Широкий асортимент товарів, максимальні зручності для покупців, комп’ютеризація обліку і руху товарів, куточки відпочинку в торговельних залах і примагазинні майданчики, гідні умови праці і побуту для персоналу — це ті чинники, що, поза всяким сумнівом, підносять гідність наших людей.

У цій площині хочу сказати і про структури побутового обслуговування, відродження й відновлення яких споживчою кооперацією здійснюється впродовж останнього часу. Ще з десяток років тому мешканці більшості сіл, районних центрів не мали змоги безпосередньо на місці відремонтувати одяг, взуття, побутові прилади, годинники і меблі, скористатися послугами перукаря. За останніх п’ять років кількість кооперативних закладів з надання послуг збільшилася вдвічі і перевищує 6 тисяч побутових підприємств. Така господарська політика — це політика для людей. Вона формує не лише ставлення до кооперації, а й до держави загалом.

Закладений у попередні роки фундамент економічних перетворень сьогодні служить для споживчої кооперації гарантом стабільної роботи в першій половині 2009 року.

Практично в усіх без винятку облспоживспілках продовжується предметна робота з реалізації стратегії розбудови і вдосконалення кооперативного господарства, визначеної недавнім з’їздом. Уже в нинішньому році за системою відкрито 23 магазини типу «Маркет», зокрема в Тернопільській облспоживспілці — 6. Коопмаркети в обороті роздрібної мережі цієї облспоживспілки тепер займають 84 відсотки.

Ми продовжуємо послідовно працювати над розширенням і подальшим розвитком кооперативної оптової ланки з формування асортименту товарів та централізованого постачання їх у роздрібну мережу. Цьогоріч зростання обсягу оптового товарообороту загалом по Укоопспілці становить 15 відсотків. У Волинській, Житомирській, Рівненській споживспілках до магазинів централізовано завозиться близько третини товарної маси.

В усіх облспоживспілках зберігається позитивна динаміка в роботі кооперативних підприємств, що надають платні послуги населенню.

Загалом нинішнього кризового року в розвиток матеріально-технічної бази торгівлі, ресторанного господарства, ринків, виробничих підприємств, харчової промисловості вже вкладено понад 100 мільйонів гривень кооперативних коштів.

Реально маємо і низку інших позитивних характеристик, зокрема, на 3,9 відсотка зріс заготівельний оборот. Аналогічно підвищився роздрібний товарооборот закладів ресторанного господарства.

Водночас нас не оминули і негативні чинники. Якщо, наприклад, аналізувати за оперативною статистикою загальний обсяг роздрібного товарообороту, очікуваний нами в першому півріччі у порівняних цінах, то він зменшиться майже на 15 відсотків. Відбудеться зменшення продажу по 30 групах товарів із числа продовольчих. За січень—травень 2009 року виробничі підприємства споживчої кооперації, на жаль, на 12 відсотків скоротять випуск продукції. Безумовно, мають місце й інші негативні тенденції, які в режимі оперативної статистики ще не проявили себе. Але варто зазначити, що попри всі негаразди ми не маємо прикладів припинення роботи організацій чи підприємств системи. Ціною непростих зусиль нам удалося запобігти заборгованості з виплатою заробітної плати. Як показала робота пленуму ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України, який відбувся нещодавно, соціально-психологічний клімат у трудових колективах системи нормальний.

Та ми аж ніяк не можемо дозволити собі найменших проявів самозаспокоєності чи самовдоволення. Вагомою і значущою подією у сфері розвитку кооперативної думки, напрацювання довготривалої перспективи і щоденних практичних дій, спрямованих на мінімізацію впливу кризи та її наслідків у майбутньому, стали для споживчої кооперації України рішення вже згадуваного ХХ з’їзду. Вони озброїли кожну кооперативну організацію ефективним інструментарієм, конкретними програмами подальших кроків і дій. Не помилюся, коли скажу, що документи з’їзду — це колективно напрацьована і вивірена практикою антикризова програма, яка поєднує в собі наукове бачення сучасної моделі національного кооперативного руху з реальним означенням його місця і ролі в Україні майбутнього.

Це щодо загальноконцептуальних перспектив. А стосовно перспектив на ближчий час, то в галузях торгівлі, ресторанного господарства і сфери послуг зосередимося на продовженні формування ефективних, конкурентоспроможних господарюючих суб’єктів, надаючи перевагу відкриттю коопмаркетів та сучасних магазинів із комп’ютеризацією всіх товарно-облікових операцій, створенням максимальних зручностей для покупців та умов праці для персоналу. Назріло повномасштабне відновлення функції власної оптової ланки, перегляд профілю кооперативних оптових баз і складів, їх взаємовідносин з виробниками і постачальниками, налагодження чіткого товаропостачання об’єктів торгівлі і ресторанного господарства, розширення торгівлі непродовольчими товарами і передусім товарами господарчого призначення, будівельними матеріалами, друкованими виданнями тощо.

Одне із найважливіших завдань — розвиток вітчизняного внутрішнього ринку і наповнення його товарами власного виробництва. Тут першочергову увагу зосереджуємо на збільшенні реалізації сільськогосподарської продукції на кооперативних ринках, надаючи істотні переваги безпосередньо товаровиробникам. Розв’язання цього завдання покладено на заготівельно-виробничу інфраструктуру споживчої кооперації.

Кооперативні заготівлі в найкоротший термін прагнемо трансформувати в галузь оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією і сировиною. Необхідною умовою для цього є повноцінне освоєння ресурсів сільськогосподарської продукції і сировини, передусім у підсобних господарствах членів споживчих товариств, інших жителів села, розширення ділових зв’язків із покупцями і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках, проведення маркетингових досліджень ринку сільськогосподарської продукції і сировини.

Продовжуємо налагоджувати ефективну співпрацю з органами державної влади та місцевого самоврядування, зорієнтовану на повноцінні договірні відносини стосовно участі споживчих товариств, споживспілок, їх підприємств у тендерах з поставки сільськогосподарської продукції, сировини бюджетним установам.

Спільно з органами законодавчої і виконавчої влади прагнутимемо знайти шлях до розв’язання таких давно назрілих проблем, як: встановлення рівних умов оподаткування суб’єктів господарювання споживчої кооперації та підприємницьких структур, скасування введених державними адміністраціями обмежень торговельних надбавок, які не забезпечують навіть витрат кооперативних організацій на завезення товарів до сільських магазинів, не кажучи вже про отримання коштів для розвитку їх матеріальної бази, та багатьох інших.

Багаторічна практика діяльності споживчої кооперації у найрізноманітніших, сприятливих і складних історичних соціально-економічних умовах переконує, що кооперативна економіка здатна до швидких та ефективних трансформацій. Особисто твердо переконаний, що і нинішній непростий історичний етап ми подолаємо і вийдемо з нього ще міцнішими, ще згуртованішими, посідаючи гідне місце в Україні майбутнього.