Битва під Конотопом 1659 року

Після укладення 18 вересня 1658 року Гадяцького трактату між Польщею та Гетьманщиною, згідно з яким остання як Велике Князівство Руське на федеративних умовах входила до Речі Посполитої, на кордонах з Україною нарощували сили царські війська. Виговський узимку 1658-59 рр. шле послів до Яна Казимира з проханням допомогти, бо російські полки просувалися в глиб Гетьманщини. В одному з таких посольств були Ю. Немирич, Г. Лісницький та батько І. Мазепи — С. Мазепа.

Писар королівського посла Станіслава Беньовського Криштоф Перетяткович у своїх записках про 1659 рік згадує, що на сейм, який відбувся у Варшаві 4 квітня, «для затвердження гадяцької угоди приїхало багато знатних козаків, між ними були: Самченко — рідний дядько Хмельницького, Костянтин Виговський — рідний брат гетьмана, Груша — генеральний писар Війська Запорозького, Грицько Лісницький — миргородський полковник, Мазепа та інші». Поляків насторожили гадяцькі умови щодо ліквідації унії і права займати уряди у «воєводствах руських» тільки православним. В Україну до Виговського знову закурсували посли.

Нарешті 10 червня 1659 р. король Ян Казимир разом з польською верхівкою склали присягу про те, що свято дотримуватимуться умов Гадяцької угоди.

Тим часом у Гетьманщину прибувало московське військо, аби повернути її під «високу царську руку». За оцінкою українського історика Олексія Сокирка, московитів було від 35 до 50 тисяч (на його думку, повідомлення літописців про 100—150 тисяч загарбників дуже перебільшені). Це угрупування, зіткнувшись із передовими загонами Виговського, вирішило взяти Конотоп, де стояла залога в 4500 козаків Ніжинського та Чернігівських полків під керівництвом Григорія Гуляницького. Однак штурми 20—29 квітня були невдалими. Під час останнього росіяни втратили 452 особи, 2655 поранених. На заміну їм прислали нові підрозділи. Російський історик І. Бабулін називає загальну цифру прибулих під Конотоп московитів — 28600 душ.

Оборона козаків у Конотопі скувала армію Олексія Трубецького. Гетьман Виговський тим часом збирав полчан, просив допомоги у кримського хана, польського короля.

Попри опозиційні виступи у козацькому середовищі, промосковську позицію деяких полковників, гетьману вдалося зібрати 16—17 тисяч козаків з Переяславського, Уманського, Кальницького, Білоцерківського, Канівського, Черкаського, Корсунського, Прилуцького й інших полків. Також Виговський завербував німецьких та інших найманців (до 4000 душ). Кримський хан привів до Конотопа Кримську, Білгородську, Ногайську та Азовську орди — 30—40 тисяч кінноти.

Досить велике військо 24 червня 1659 р. з’єдналося в урочищі Крупичполе, а 27 червня рушило назустріч московським полкам.

Конотопська битва розпочалася 28 червня (8 липня н. ст.). Спочатку союзницьке військо Виговського розділилося натроє і пішло атакувати противника. Російське командування через погану розвідку недооцінило сили, що їм протистояли. Головні сили свого війська Трубецькой зосередив на Соснівській переправі. Його кіннота форсувала Куколку і зав’язала бій з козаками, найманцями. Військо Виговського повернуло росіян на попередні позиції. У цей час татарська кіннота зробила обхідний маневр і опинилася у тилу ворога.

Водночас козаки почали відступ. Їх переслідували підрозділи князя Семена Пожарського, а потім і резервні полки. Та насправді відступаючі вели їх у пастку, підготовлену кримським ханом. Невдовзі московські вояки були оточені й розгромлені.

29 червня військо Виговського оточило табір Трубецького і почало гарматний обстріл. Наступного дня козаки пішли у наступ. За свідченням донських козаків Є. Попова і 

Є. Панова, «и сам де Выговский у тех шанец был, и в то де время под ним застрелили лошадь из пушки, а ево Выговского ранил и из пищали в левую ногу».

Усе ж росіянам вдалося прорватись і вивести головні сили з-під удару. Трубецькой вивів залишки свого війська до Путивля. Під час переходу, прориву та оборони він втратив до 2000 солдатів та 5000 поранених.

За підрахунками російського історика 

А. Новосельського на основі розпису Розрядного приказу, росіяни втратили «на конотопском на большом бою и на отводе» 4769 душ. Ця цифра підтверджується й іншими документами, знайденими дослідником І. Бабуліним. Згідно з одним із них 23 жовтня 1659 р. князь Г. Долгорукий та путивльський воєвода Т. Безсонов посилали трьох священиків і 80 служилих людей «под Конотоп» «побитых русских тела разобрать и погрести». Тоді «на конотопских полях в розных местах побитых людей тела збирали... и собрали они побитых людей костей да 1521 голову», які поховали під Шаповалівкою. А «за селом за Сосновкою, где стоял крымской хан с татары» путивльці зібрали «человек 1465 голов и кости» і «в одном месте погребли».

Велике перебільшення кількості загиблих росіян («цвета московской конницы») пов’язують з тим, що під Конотопом загинуло 249 «московских чинов», в основному молодих військовиків знатних родів. Це тоді була дуже відчутна і болюча втрата для царського двору.

А козаки, союзники Виговського поховали 2500—3000 своїх загиблих. Увесь полон (до 1000 душ) хан Мухаммед Гірей наказав вирізати. Це, як дізнаємося із записок Наіма Челеби, було зроблено для того, щоб «зміцнити ворожнечу між росіянами та козаками, і зовсім перегородити їм шлях до примирення». Щоправда, половину приречених ординці все ж таки приховали. Адже їм вигідніше було пізніше за полонених отримати викуп.

Вдало виграна битва, однак, не мала ніякого наслідку для України. Союзницьке військо не змогло розвивати наступ, аби повністю знешкодити московське військо. Саме у цей час запорожці під проводом Івана Сірка напали на Крим, і орди змушені були спішно повертатися рятувати свої домівки. Були і в козацькому середовищі сили, які опиралися на Москву. Одвічна українська хвороба гетьманства, різнобій позицій призвели до руйнації вибороної перед тим великою кров’ю державності України.

Частина правобережної козацької верхівки, невдоволена затвердженою сеймом редакцією Гадяцької угоди (з 24 пунктів її сім відхилено, а шість скориговано), а також передусім промосковськи налаштовані лівобережці зачинають опозиційний виступ і жорстоке винищення прибічників Виговського. Московське військо князя Ю. Баратинського, йдучи на Київ, стратило більше 3000 «зрадників». Під Кобижчею на Чернігівщині вбито Юрія Немирича. У вересні 1659 року Виговський залишився зовсім без війська...

Чернігів.

На знімках Н. Сомко. Конотопська битва; Гетьман Іван Виговський; капличка на полі Конотопської битви.