Ми продовжуємо розповідати про земельний досвід європейських країн (дивіться «Голос України» за 24 червня ц. р.).
В Італії здійснили земельну реформу, щоб вилучити у великих землевласників (з ділянками понад 300 га) частки землі та передати її малоземельним або безземельним селянам. Земля передавалася не безоплатно, а за викуп, менший за ринкову вартість землі. Водночас селянам надавалися банківські кредити на сплату вартості землі на 30 років під 3,5 відсотка річних.
У великих власників лишки землі вилучалися за компенсацію —п’ятивідсотковими цінними паперами терміном на 25 років. Це дало можливість багатьом земельним власникам отримати кошти для створення високорентабельних господарств. Лишки визначалися за критерієм ефективності її використання. Так, якщо власник мав лишок землі, але господарство було ефективним, тобто дохід від володіння перевищував середні норми доходу в регіоні, то лишки землі не вилучалися.
Земля, отримана селянами під час реформи, не одразу переходила до їх власності — протягом перших шести років майбутній власник землі був тільки користувачем і лише після завершення цього терміну та за умови оплати частки вартості земельної ділянки на виплат він ставав її власником.
Під час реформи землю отримали й ті, хто надалі не зміг її обробляти, а дехто почав її продавати. Внаслідок цього через певний час відбулася консолідація земельних ділянок у власності міцних, рентабельних господарів — 43 відсотки господарств зміцнилися за рахунок саме таких продажів. Крім того, держава заохочувала створення кооперативів з переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, які отримували певні пільги та технічну підтримку. Отже, реформа сприяла концентрації землі в руках тих, хто її обробляє, і підвищенню ефективності її використання. Пожвавився земельний ринок. Це є одним з кращих прикладів державної підтримки реформування земельних відносин в Європі.
З матеріалами Центру Разумкова знайомилася Галина КВІТКА.
