Орна земля безконтрольна з боку... держави
Хто сьогодні реальний господар на орній землі в Україні? Хто конкретно відповідає за те, в якому вона стані, як її бережуть і як використовують? Формально земля закріплена за сільською радою і має господаря паю. Реально орна земля в оренді і її використовує орендар. Хто, яка структура у державі конкретно контролює і регламентує його діяльність на орендованій землі? Реально ніхто. Він робить те, що йому заманеться. Землю виснажив і покинув. Пішов в інше місце орендувати нові землі. Він з прибутком, селянин з крихтами і копійками орендної платні, а земля? Хто доводитиме її до нормального стану? Власник паю? У нього нема ні коштів, ні засобів. Прийде новий орендар, котрий вкладатиме в його орну землю власні кошти, чи теж бажає їх лише отримувати за рахунок наступної варварської експлуатації?
На жаль, така ситуація є досить типовою у більшості регіонів країни. Орна земля реально безконтрольна з боку держави, хоча це одне з головних національних багатств. На селі практично майже повністю зруйнована система агрономічної служби. Кожен власник або орендатор планує і використовує свої орні площі як йому забажається. Науково обґрунтовані сівозміни практично знищені, книги історії полів у більшості господарств відсутні, агрохімічні аналізи проводять спорадично і то лише у великих аграрних господарствах, а часто користуються аналізами і агрохімічними картами десятирічної давності, планова система вапнування кислих ґрунтів у країні ліквідована, лісосмуги, особливо у зоні Степу, масово вирубані переважно на дрова.
Все в діяльності на орендованих землях поставлено на отримання максимального прибутку і головне — негайно. Що буде завтра — побачимо. Буде невигідно орендувати землю, гроші перекинемо у іншу сферу бізнесу: будемо торгувати бензином або унітазами, то не проблема, були б капітали.
Якщо грами перерахувати в тонни
У результаті такого, з дозволу сказати ринкового, господарювання орні землі у всіх регіонах країни вже охоплені «зеленою пожежею» — так традиційно в Україні називали бур’яни. Щоб не бути голослівним, наведу цифри: обстеження орного шару ґрунту на полях, проведені в 19 областях України, виявили зростання рівня потенційного засмічення ґрунту насінням бур’янів за останні десятиліття в середньому на 1/3. Сьогодні вони становлять майже астрономічні цифри. У зоні Степу лише з верхнього (0—5 см) шару ґрунту, за сприятливих умов протягом теплого періоду року, здатні проростати в середньому 1887 шт/м2 рослин бур’янів, у зоні Лісостепу — 2337 шт/м2, у зоні Полісся відповідно 1121 шт/м2 сходів бур’янів.
Фактично на 4/5 території України орні землі вже заселені багаторічними видами бур’янів, що відзначаються особливо високим рівнем негативного впливу на продуктивність посівів культурних рослин.
Якщо комусь з читачів доводилось бачити роботу зернозбиральних комбайнів у жнива, то не можна було не помітити потужний шлейф пилу і білу завірюху за комбайном. Біла завірюха — то насіння з летючками (своєрідними парашутиками) рослин осотів (осоту рожевого та осоту жовтого). У зоні Степу до них ще додаються летючки з насінням молокану татарського, та карантинного бур’яну — гірчака повзучого (рожевого).
Шановний читач може подумати, що з того, що летить насіння осотів? Річ у тім, що це вже йде розповсюдження достиглого насіння бур’янів. Рослини осотів, що вегетували у посівах озимої пшениці, ячменю або інших культур, вже здійснили свій негативний вплив. Наукові дослідження доводять, що кожні 100 г/м2 свіжої маси рослин осоту, що формується в посівах озимої пшениці, знижують урожайність зерна рослин культури на 50—60 г/м2. Здається, цифра невелика. Проте спробуємо перерахувати це у тонни на гектар і отримаємо 0,5—0,6 т/га зерна.
Однорічні види бур’янів теж здатні знижувати продуктивність посівів. На кожні 100 г/маси на м2 посіву зниження урожаю зерна становить 25—30 г. Маса бур’янів на посівах з низьким рівнем культури землеробства часто досягає значних величин, відповідно і продуктивність таких посівів буде невисокою.
За відсутності ефективних заходів захисту від рослин-бур’янів зниження продуктивності посівів суцільного способу сівби (озима пшениця, ячмінь, горох, овес та інші) досягає 20—40 відсотків, широкорядних посівів (цукрові буряки, кукурудза, соняшник, та інші) — до 40—80 відсотків від можливого рівня врожайності.
Наукові дослідження і широка виробнича практика переконливо доводять, що без позитивного розв’язання проблеми значної присутності бур’янів на посівах неможливо достатньо повно використовувати кліматично-ґрунтовий потенціал орних земель України.
Проілюструємо це цифрами. Для посівів культурних рослин, особливо таких, як кукурудза, цукрові буряки, соняшник, соя, дуже важливим періодом вегетації є середина і друга половина літа. Саме наявність у ґрунті для успішної вегетації рослин культури запасів вологи визначає рівень продуктивності посівів.
Рослини-бур’яни, за змішаного типу забур’янення посівів, від початку вегетації весною до другої половини липня, поглинають вологи з ґрунту від 70 до 130 мм і більше. Тобто це величина якнайменше двох повних місячних норм опадів, за умови, що вони повністю надійшли у ґрунт, а не збігли струмками до річок.
Можна пояснити й інакше. Для синтезу врожаю рослинам культури потрібна доступна волога. Встановлено, що на формування 1,0 центнера коренеплодів цукрових буряків необхідно витратити близько 1 мм доступної вологи з ґрунту. Відповідно збереження у ґрунті доступних запасів вологи на період, що є критичним для формування урожаю коренеплодів (липень-серпень), дає змогу отримати додатково більш як 10 т/га коренеплодів.
Для аграріїв нашої країни постійним головним болем є дефіцит та високі ціни на мінеральні добрива, що становлять левову частку собівартості отриманого врожаю сільськогосподарських культур. Значна присутність на посівах рослин-бур’янів значно загострює проблему забезпечення культурних рослин мінеральним живленням.
Переважна більшість видів бур’янів дуже інтенсивно поглинає з ґрунту доступні сполуки мінерального живлення. За такою здатністю вони значно перевищують культурні рослини. До того ж на одиниці площі посіву культурних рослин традиційно менше порівняно з кількістю бур’янів. На посівах широкорядних культур (соняшник, кукурудза, цукрові буряки) культурних рослин традиційно 6—12 шт/м2, а сходів рослин бур’янів буває від 30 до 350 шт/м2 і більше. Відповідь на запитання, які рослини більше використають продуктивний потенціал добрив і запаси поживних речовин ґрунту, однозначна.
Протягом першої половини теплого періоду (до другої декади липня) за умов недостатнього захисту посівів культурних рослин від бур’янів, останні здатні поглинати з ґрунту до 189 кг/га сполук азоту, до 68 кг/га сполук фосфору, до 192 кг/га сполук калію.
Такої кількості поживних речовин достатньо для формування додаткового врожаю: зерна озимої пшениці 5,0 — 6,0 т/га, зерна кукурудзи 5,7—7,6 т/га, або коренеплодів цукрових буряків 32 — 38 т/га.
Логічним є запитання: чому в Україні такий вагомий резерв підвищення продуктивності орних земель не використовують достатньо повно?
Повної перемоги немає. А чи буде?
Життя багаторазово підтверджує, що достатньо хоч трохи ослабити антропний тиск на орних землях, як дикі види рослин — бур’яни — знову масово їх заселяють. Плата людства бур’янам за можливість отримувати врожай на полях значна і становить лише на закупку гербіцидів від 22 до 25 млрд. доларів США кожного року. Потенційна засміченість орного шару ґрунту в цивілізованих країнах Західної Європи у десятки разів нижча порівняно з вітчизняними.
У проблемах буяння на просторах нашої країни «зеленої пожежі» є дві складові: практична і перспективна.
Розпочнемо з практичної. В Україні вже стала традиційною щорічна епідемія полінозів (алергійних захворювань від пилку амброзії полинолистої — карантинного бур’яну). Щороку в другій половині літа та на початку осені, особливо у південних регіонах, мільйони днів непрацездатності є наслідком масового цвітіння та перенесення вітром пилку амброзії полинолистої. Що ж це за бур’ян такий, що з ним неможливо справитись, якщо він масово поширений вже не лише на півдні України, а і на вулицях Києва?
З ним просто ніхто реально не бореться, бо ніхто у державі серйозно не запитує: чому на території району, міста, сільської ради, агрофірми чи біля садиби господаря буйно розвиваються, цвітуть і розсіюють насіння рослини амброзії полинолистої.
Бо відповідні закони та дієві механізми їх виконання відсутні, системи державного контролю за їх неухильним виконанням теж. Закон про захист рослин є, проте досить сирий і до того ж без механізму виконання. Це швидше декларація про наміри.
На орних землях ситуація з масовою присутністю рослин амброзії та інших видів бур’янів виглядає ще менш привабливо. На жаль, органи державної влади, місцеві ради, система Міністерства аграрної політики, служба захисту та карантину рослин реально не здійснюють і не мають дієвих важелів контролю за наведенням порядку з бур’янами на просторах України. Відсутні у країні досконалі закони, нема механізмів їх виконання, нема коштів, то нема і бажання.
Перспективною складовою питання бур’янів є власне наукова. Як відомо, природа є надзвичайно складною біологічною системою. Що більший антропний тиск (на жаль, діяльність людини у переважній більшості випадків руйнує досконалі природні системи життя) впливає на таку систему, то неадекватнішим та більш несподіваним, проте завжди достатньо могутнім, є відповідь природи на нашу деструктивну діяльність.
Жива природа постійно адаптується і удосконалюється, тому людина зобов’язана завжди тримати руку на пульсі подій і своєчасно реагувати на ті зміни, що відбуваються в біоценозах, у тому числі й у біології рослин бур’янів. Майже всі види бур’янів — це представники найбільш досконалих за ботанічною характеристикою організмів у царстві рослин. Людству успішно протистоять і відстоюють свої права на існування під сонцем представники своєрідної вершини еволюції рослинного світу — види екслеренти-бур’яни.
Людство має змогу легко знищити всі ліси на планеті, проте за останні 10 тисяч років так і не змогло до кінця перемогти на посівах трав’янисті рослини — бур’яни, наприклад, рослини лободи білої. Звичайно, окрему рослину можна легко вирвати, або вбити гербіцидом. Проте їй на зміну дуже швидко виросте нова рослина, і все доведеться розпочинати спочатку, і так без кінця. Протистояння з рослинами-бур’янами на посівах культурних рослин не має сьогодні свого логічного завершення.
У наші дні офіційно бур’янами в Україні є понад 800 видів вищих трав’янистих рослин, потенційно бур’янами можуть бути більш як 1500 видів, або майже половина квіткових рослин України.
Значна частина бур’янів в Україні є не місцевими (аборигенними), а адвентивними видами (прибульцями), що добре прижились на нашій території й стали масовими на посівах культурних рослин. Наприклад, усі види щириць, незабутниця дрібноквіткова, нетреба звичайна і колюча, просо алепське (гумай), всім відома амброзія полинолиста, ваточник сирійський та інші.
У результаті діяльності людини рослини-бур’яни швидко адаптуються. Змінюється їх видовий склад на полях, формуються нові популяції відомих видів, що мають інші морфологічні та біохімічні властивості. У 51 країні, де практикують сучасне землеробство і використовують інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур, станом на 2002 рік було виявлено понад 140 видів бур’янів, що мають 248 біотипів резистентних до дії шести найбільш поширених механізмів дії сучасних гербіцидів. Найбільше їх виявлено на орних землях США — 85, Австралії — 36, Канади — 35, Франції — 10, Іспанії — 34, Бельгії та Ізраїлю — по 18, Німеччині — 17. Є вже вони і в Україні.
Поступово наростає загроза формування резистентних популяцій бур’янів і до дії таких досить екологічних тотальних гербіцидів, як препарати на основі гліфосату.
І безгосподарність, і байдужість, і звичайна... дурість
Для успішного контролювання значного ботанічного розмаїття бур’янів на орних землях потрібні знання. Нам необхідне своєчасне виявлення стійких до дії гербіцидів популяцій рослин бур’янів на території України. Їх дослідження і розробка дійових способів контролювання в посівах сільськогосподарських культур — питання актуальні і з наукової, і з прикладної точок зору.
На сьогодні такі проблеми державної ваги і масштабу в міру своїх сил і можливостей розробляють лише кілька невеликих наукових лабораторій в системі УААН, НАНУ та кілька вчених на кафедрах аграрних вузів.
Ситуація з фінансуванням наукових досліджень за тематикою гербології (галузь науки, що вивчає бур’яни і шляхи їх контролювання) сьогодні не витримує ні критики, ні позитивного порівняння.
Результативність може бути досягнута лише за умови нормального фінансового забезпечення, а не одного голого ентузіазму науковців.
Потрібна дієва система підвищення професійного рівня агрономів на місцях і відповідна оцінка їх провідної ролі у всіх сферах сучасного землеробства.
Проблема значної присутності бур’янів на орних землях здається простою і дрібною на перший погляд. Проте це не так. У цій проблемі, як у краплині роси під промінчиками сонця, відбиваються і заломлюються всі наші недоробки, безгосподарність, процвітання рвачів і кар’єристів, корупція, брехня, байдужість, і звичайна... дурість. Проблема суспільна і комплексна, її неможливо вирішити чисто технологічно одним агрономам та механізаторам.
Важливим є все: і нормальна законодавча база, і оптимальна модель економічних відносин у країні, жорстка виконавча дисципліна і дієві механізми контролю за виконанням законів та постанов, наявність власного інтелекту нації й потужної сучасної науки, їх всемірне нарощування та вміння продуктивно використовувати потенціал знань, державна увага до годувальниці землі, рівень кваліфікації і підвищення ролі агрономів, наявність і доступність необхідної техніки і хімії, суспільна мораль і цивілізоване ставлення громадян один до одного, екологічний світогляд та розуміння світу, що нас оточує.
Олександр ІВАЩЕНКО, доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент УААН.
