Ми вже відчули кризу, але вона ще не відчула нас

Мова, справді, про три оплоти і вкладників, і позичальників — адже йдеться про зниження боргових рейтингів з негативним прогнозом найбільшого приватного і найпотужніших державних банків. Причина тривіальна: зарубіжні експерти дійшли висновку, що на сьогодні можливості держави та її Центрального банку підтримувати баланси проблемних банків тісно залежать від можливості уряду нарощувати власні борги, а можливостей цих — кіт наплакав. Поза тим, правильніше сказати не баланси, а дисбаланси. Адже обсяг виданих українськими банками позик перевищує акумульовані на депозитах кошти в 2,24 разу, при цьому кредитів у американській валюті видано в 2,8 разу більше, ніж залучено валюти на депозити. Ще одна причина експертного скепсису — залучення держбанків до кредитування держхолдингів, зокрема НАК «Нафтогаз України», що істотно посилює ризики їх своєчасного повернення. Справедливо чи ні, важко сказати, але цілком очевидно, що про стабілізацію банківського сектору говорити передчасно навіть з огляду на таку резонансну подію місяця, як входження держави в акціонерний капітал «Родовід Банку», «Укргазбанку» і банку «Київ». Для вкладників добре — тут лежить 13,6 мільярда гривень депозитів. Але очевидно, що самий процес рекапіталізації залишають «за кадром» попри те, що схема побудована на грошах платників податків, і тому люди вправі очікувати, що рятуватимуть банки, а не акціонерів і менеджерів, які довели до занепаду свій бізнес. Рекапіталізація — дуже позитивна новина, але не привід подавати її як першу ознаку стабільності. Гадаю, перша ознака з’явиться не раніше, як і рекапіталізовані, й державні, й усі інші банки доведуть, що у червні агентство «Moody’s» глибоко помилялося. Але до того треба віддати іноземним кредиторам близько 14 мільярдів доларів США, майже 4,5 мільярда — у третьому кварталі, до того треба переконати вкладника, що йому закриють депозит за першою вимогою.

Нещодавно довелося послухати одного з кандидатів на пост Президента країни, який палко закликав активніше кредитувати реальний сектор економіки, від чого, мовляв, уряд відмовляється. І водночас зазначав, що зараз країна завалена металом. (І не тільки металом). То, може, уряд цілком логічно уникає помилок минулих років, коли темпи кредитування економіки випереджали темпи відновлення ресурсної бази банків, тоді як затовареність зростала? Криза змусила уряд поміняти й акценти, й пунктуацію урядових рішень. За п’ять місяців цього року реальний сектор знизив споживання металопрокату на 56 відсотків, а імпорт — на 78! Це означає, що будівельна, машинобудівна, трубна, транспортна галузі не розміщають замовлень, бо немає попиту на їхню продукцію, немає колишньої виручки! Динаміка промвиробництва за цей час, якщо порівняти з підсумками роботи за чотири місяці, засвідчує строкату картину — уповільнення спаду на транспорті, але прискорення — у будівництві, торгівлі, а ці галузі вже на третину формують кінцеве значення валового продукту. Робити ж якісь висновки на підставі одномісячного прогресу в металургії — означає пересмикувати з метою комусь сподобатися. У підсумку промисловість проти минулого року за п’ять місяців у мінусі — 31,9 відсотка, а «дна» ще не намацали. Це лінійно, хоч що б там казали, відбивається на доходах державного і місцевих бюджетів, просто кажучи — на соціальному і пенсійному забезпеченні громадян. Але, пригадайте, до червня уряд і Нацбанк проголошували, але фактично гальмували втілення в життя системних, справді антикризових, проектів. До таких слід віднести не тільки рекапіталізацію банків, а й законодавче закріплення реструктуризації проблемних кредитів, продажу 50 відсотків валютної виручки від експорту, практичне втілення в життя схеми фінансування недобудованих житлових споруд через Державну іпотечну установу тощо. Але й це можна пояснити з огляду на доволі нетривалий період відносної стабільності курсу гривні проти долара США.

Червень запам’ятається своїм радикалізмом, тому не все втрачено. Причому на усіх рівнях. Справді, антикризовою видається, наприклад, ініціатива Ліги страхових організацій відносити платежі з медичного страхування на валові видатки підприємств. Це, поза сумнівом, стимулюватиме розвиток страхової медицини і знизить бюджетні видатки, але прораховувати усі наслідки — профільному комітету Верховної Ради.

Ініціативу Луганської облдержадміністрації перевести до 20 відсотків місцевих котелень з природного газу на вугілля і дерев’яне паливо знову ж таки можна списати на спізнілу пунктуацію, бо давно на часі. Тим паче, що вугілля — хоч греблю гати, а державних коштів на підготовку до опалювального сезону, за словами глави облдержадміністрації Г. Головненка, швидше за все, не виділять. Утім, таке рішення можна списати і на зміну акцентів, бо свого часу частину котелень і тут, і деінде переводили навпаки — з вугілля на газ.

У червні з’ясувалося, що скорочення виробництва електроенергії на теплових електростанціях (із 90 блоків працює 33 удень і 24 — вночі) загрожує катастрофічними наслідками: від скорочення споживання вугілля і зростання заборгованості перед шахтами — до нестримного зростання видатків ТЕС. При цьому від жовтня по травень середній тариф на кіловат-годину знизився з 41,9 до 33,9 копійки, падіння доходів за цей час добігає 2 мільярдів гривень. Фактично енергетики дотепер мовчки спостерігали за тим, як популістські ціни унеможливлювали будь-який розвиток їхньої галузі і благословляли тіньовий розподіл електроенергії. Протести під стінами уряду і парламенту гірників також засвідчили неготовність енергетики до скорочення споживання вугілля і електроенергії. Вихід з глухого кута експерти вбачають у підвищенні тарифів на електроенергію для населення, але що з таким рішенням погодиться Прем’єр-міністр, яка збирається стати Президентом країни, годі сподіватися.

Своя рука — владика, але не всяка — законослухняна. Це добре розуміли як ініціатори змін до Бюджетного кодексу, так і їхні опоненти. Що ці зміни сприятимуть нормалізації бюджетних відносин і посилять контроль за борговими зобов’язаннями — це поза сумнівом. А що уряд перебирає на себе управління місцевими бюджетами, то — навпаки, хоча до цього прагнув би будь-який уряд. Стрімке падіння економіки, природно, пресує державні ресурси, необхідні для виплат заробітних плат і пенсій, утримання соціальної сфери, закупівель природного газу тощо. Вже у червні країна відчула це гостріше, бо кошти з Єдиного казначейського рахунку витікали, як крізь пальці, а борг Пенсійного фонду перед держбюджетом вже перевищив 8 мільярдів гривень. Міністерство фінансів не від хорошого життя наполягає на тому, щоб кошти третього траншу кредиту МВФ пішли на фінансування дефіциту бюджету. Поза тим уряд уже перерахував кошти для своєчасної виплати пенсій за червень і поінформував, що вчетверо підвищить закупівлю російського газу в липні. Запас міцності вичерпується, але він достатній для того, щоб протистояти викликам кризи. За умови, якщо думати про це, а не про майбутні вибори. Якщо відповідальність за вихід з кризи буде одна на всіх.