Ідуть на майдан, щоб їх почули

Політичне життя в Запоріжжі одноманітне. Тому кожну більш-менш значущу подію люди сприймають як театральне дійство і проявляють до неї інтерес у відповідності зі своєю налаштованістю. Вони хочуть почути «щось таке», чого ще не передавали по телебаченню і про що не писали в газетах, та дізнатися, коли ж нарешті закінчиться бедлам в Україні.

А «таке» можуть розповісти хіба що столичні гості в особі народних депутатів і лідерів політичних партій, тому недавнє перебування в області Петра Симоненка, Василя Волги та Володимира Литвина викликало неабиякий ентузіазм у їхніх прихильників. Однак відповіді на головне питання як не було, так і нема, бо на київських пагорбах влада перетворилася на «річ у собі», і народу не залишається нічого іншого, як ремствувати. Може, хоч тоді почують?

Такою політичною ареною в Запоріжжі є Фестивальна площа, а особливо — відрізаний від неї центральним проспектом «п’ятачок» біля облдержадміністрації та обласної ради, що в старі часи називався площею Жовтневою. Тут і відбуваються «тусовки» розгніваного електорату. Найчастіше на майдан приводять пенсіонерів комуністи, але з недавніх пір їх відтіснили партійці нової генерації. Щоправда, про більшість своїх захисників народ навіть не чув, бо в області зареєстровано аж 144 регіональні організації політичних партій. Хто фінансує ці утворення, велика загадка, зате лави їхні відомі — кум, сват, брат, син, невістка...

І все ж є партії, що у всіх на слуху. В першу чергу це регіонали, котрі домінують у представницьких органах влади, але перебувають в опозиції до центральної. До них примазуються залежно від ситуації та вказівок своїх вождів комуністи і ті, хто виживає за рахунок проросійських симпатій більшості населення. На другому фланзі донедавна трималися разом представники блоку Юлії Тимошенко, НСНУ та «Народної самооборони», але нині вони розлюбили майдан і збираються в закритих приміщеннях, а коли й виходять на люди, то, так би мовити, з державного приводу. До більш-менш помітних політичних сил можна віднести ще соціалістів та представників Народної партії, а також невеличку, але кусючу, як оса, обласну організацію ВО «Свобода».

Мітингувати хочуть усі, кому щось пече. Однак із приходом спеки потужні політичні акції пригальмувалися, а профспілки, схоже, самі злякалися свого голосу, тому рятування потопаючих стало справою їхніх власних рук. Ініціатива перейшла до трудових колективів, котрим уже і втрачати нічого...

У Запоріжжі збурювачами спокою стали позбавлені засобів до існування працівники алюмінієвого комбінату та державного заводу «Радіоприлад», у Токмаку — роздерибаненого ВАТ «Південдизельмаш». Піднялися й приватні підприємці, які так і не стали середнім класом. І дечого добилися. Скажімо, в Запоріжжі міська рада на їхню вимогу відмінила індексацію фіксованого податку з громадян, котрі торгують на ринках міста і є платниками ринкового збору, а в Бердянську почали активно латати вулиці. Щоправда, в приморському місті акцію протесту провели вже після того, як міська рада виділила на ремонт дорожнього покриття 2 мільйони гривень. Але ж головне не це, а те, що людей почули!

Наближення президентських, а може, й дострокових парламентських виборів можна відчути і в провінції. Зачастили столичні гості та почали миготіти на телеекранах, активізувалися регіонали, комуністи та соціалісти, розпочалася презентація нових політичних проектів та зондування настроїв електорату. Потроху розбудовується «Єдиний центр», котрий сприймається як запасна партія влади, «засвітилися» поки що нікому не зрозумілі «Самоврядна Українська держава», «Правда», «Третя республіка» та «Народна армія порятунку». Мабуть, їхні фундатори розраховують на шалений успіх, але у навченого гірким досвідом люду щодо назв та політичних лозунгів уже виробився стійкий імунітет: чим м’якше стелять, тим твердіше буде спати...

Однак інтрига таки існує, і викликана вона насамперед закулісними іграми довкола створення так званої широкої коаліції в парламенті. У Запоріжжі, де партійність і електоральні симпатії мають не так ідеологічний, як корпоративний характер, утворився твердий стереотип несприйняття політичних опонентів. Особливо це відчувається на сесіях міської та обласної рад, де точаться гострі дискусії з будь-якого приводу. Скажімо, в березні на сесії обласної ради мало не дійшло до бійки через непоступливість представників депутатських фракцій БЮТ, НСНУ та їхніх ситуативних союзників із фракцій «Русь» і КПУ, котрі вимагали від регіоналів внести зміни до порядку денного. І хоча ті пішли на поступку, кількагодинна конфронтація закінчилася шаблонним парламентським прийомом — блокуванням президії...

Регіонали теж у боргу не залишилися, протягнувши через сесію Запорізької міської ради звернення до Президента, Кабінету Міністрів та Верховної Ради про дострокове припинення їхніх повноважень у зв’язку з неспроможністю здійснювати управління державою в умовах загострення соціально-політичної кризи. На знак протесту бютівці залишили зал засідань і провели брифінг, звинувативши своїх опонентів у політиканстві.

І раптом дивина: у сесійних залах обох рад запанували тиша і злагода. У квітні депутати дружно проголосували за використання радянської символіки під час святкування Дня Перемоги. Організовано та спокійно пройшли сесії і в травні, розчарувавши ласих до сенсацій представників жовтої преси. Скринька, виявляється, не була й замкнена?

...то, згідно з соціологічним опитуванням, проведеним в області «Південноукраїнським гуманітарним альянсом» (1300 респондентів), на дострокові парламентські вибори прийдуть 55—57 відсотків виборців, на президентські — 65—67 відсотків. На них би Партія регіонів набрала 45 процентів голосів, БЮТ — 11, КПУ — 10, Блок Литвина — 4 відсотки. На президентських виборах за Віктора Януковича проголосували б 45 відсотків запоріжців, за Юлію Тимошенко — 10, Петра Симоненка — 5, Володимира Литвина та Арсенія Яценюка — по 4 проценти. Але кожен п’ятий виборець ще не визначився, за кого голосуватиме.

Запорізька область.