Пригороди цього міста, назва якого не сходила ще кілька днів тому зі сторінок газет, стрічок провідних світових агентств і з екранів телевізорів, дотепер лежать у руїнах. Це Слов’янськ, який певний час був центром оплоту бойовиків на Донбасі.
Особливо сильно дісталося селищу Семенівка, там, де були позиції бойовиків «ДНР», розташовані в безпосередній близькості від житлового сектору. Тут вирва на вирві, зруйновані будинки, автозаправка, невелика залізнична станція і страшний запах, запах війни — порохового гару і тіл, що розкладаються.
Трупи бойовики закопували просто тут, на позиціях, або прикопували в невеликому гайку неподалік. Багато з них заміновані, а скільки там лежить убитих, не знає ніхто.
У самому Слов’янську руйнувань небагато. Є прямі влучання в багатоповерхові будинки, подекуди вибиті шибки. На багатьох вікнах і засклених балконах картинка як з військової кінохроніки часів Другої світової: наклеєні на вікнах хрест навхрест смужки з паперу або клейкої стрічки. Навряд чи вони рятували від вибухової хвилі, адже шибки вибиті і тут.
У самому місті небагатолюдно, ходять маршрутні таксі, працює автостанція, залізничний вокзал і ринок, деякі продуктові магазини, кілька аптек. Не всі райони міста ще підключені до електрики, найбільший дефіцит — вода. Подекуди працюють водопровідні колонки, але до них вишукуються величезні черги. Воду привозять у цистернах автомобілі МНС на центральну площу, де здійснюється її роздача. По місту багатьох можна побачити з візками, велосипедами, на яких нагромаджуються ємності з водою. На центральну площу також привозять і провізію, гуманітарну допомогу, на яку треба записуватися в чергу. МНС раз на два дні організовує безплатний літній душ для всіх бажаючих.
Біля місцевого виконкому завжди велике скупчення народу. Тут дізнаються всі останні новини, люди уважно читають оголошення тимчасової адміністрації міста про телефони гарячої лінії, про пункти надання допомоги.
Заходжу на місцевий ринок. Він працює, щоправда, багато прилавків порожні, незважаючи на неділю. Торгують усім — і картоплею, і огірками з помідорами, ковбасою, м’ясом, яйцями, молоком, салом, крупами, цукром.
Але на ринку також великий попит має вода питна. Купують відразу п’яти- і двадцятилітрові баклаги з водою. Місцевий торговець розповідає, що воду розкуповують одразу. У самого приблизно до 12-ї години дня розпродане практично все. Ціни не завищують, кажуть, що на чужому й своєму горі грошей не заробиш.
У центрі Слов’янська, де був штаб головного терориста Стрілка, навколо міського відділення СБУ численні барикади, завали й вогневі точки, розташовані просто на вулицях, а також у дворах прилеглих житлових будинків. Нині їх забирають комунальні служби, але тільки після обстеження саперами МНС і в супроводі співробітників міліції або Нацгвардії.
Нацгвардейці з батальйону «Київ-1» і українські десантники патрулюють місто вдень, а вночі — навіть на бронетехніці. У місті ночами неспокійно, чутно постріли. Бойовики залишили замасковані склади зброї й вибухівки, тож зачищення ще триває.
Городяни, які погодилися відповісти на запитання, дякують Богу, за те, що скінчилися обстріли й наступає мирне життя.
«Я завжди посміювалася над своїм дідом-ветераном, який казав, що, мовляв, головне, щоб не було війни. Для мене це було якось дивно чути, адже війна давно закінчилася, виявляється, дід був правий. Нині ми бажаємо один одному тільки мирного неба над головою і... щоб не було війни», — розповіла місцева жителька Тетяна Василівна, яка відмовилася їхати з міста, навіть коли в ньому вибухали снаряди й тривала стрілянина.
Слов’янськ Донецької області.
На знімку: місцеві жителі біля виконкому Слов’янська.
Фото автора.
