Добутий у Криму газ уп’ятеро дешевший за російський, але держава замість розвитку видобутку продовжує закуповувати паливо в північної сусідки, не надаючи жодних преференцій власним нафтогазовикам
Фахівці «Чорноморнафтогазу» вже стомилися висловлювати стурбованість станом справ у вітчизняній нафтогазодобувній галузі. Останніми роками держава надто часто ускладнювала життя єдиного підприємства країни, що працює на шельфі Чорного та Азовського морів, хоча зиск від його діяльності очевидний.До того ж бездіяльність у доленосній для України справі збільшення власного видобутку блакитного палива і зміцнення позицій вітчизняних нафтогазодобувних підприємств, байдужість вищих материкових і півострівних чиновників до кримських видобувачів нафти і газу супроводжується їх же невтомними патріотичними деклараціями про гостру необхідність підвищення рівня енергобезпеки держави.
Усім зрозуміло, що зміцнити питомий енергобаланс можна, лише розпочавши масштабне освоєння вуглеводневих ресурсів нашого сектору Чорного та Азовського морів, які становлять 2,3 трильйона кубометрів у газовому еквіваленті, вважають власні та зарубіжні спеціалісти. За їхньою оцінкою, загалом на території України можна качати до 30 млрд. куб. м блакитного палива на рік мало не століття.
Розрахунки доводять, що за відносно короткий термін — найближчі десять років — тут можна відкрити півтора десятка нових багатих родовищ і довести річний обсяг видобутку блакитного палива до 10 мільярдів куб. м, а нафти і конденсату — до 5 млн. тонн. Звісно, вклавши багатомільярдні інвестиції в глибинний шельфовий нафтогазовий видобуток, адже технологія освоєння морських родовищ набагато складніша за аналогічні роботи на суші.
Уся надія сьогодні на якнайшвидше облаштування двох родовищ: Одеського газового й Суботінського нафтового. Запаси першого вже через два роки можуть подвоїти видобуток кримського газу. Але для цього необхідно вкласти 700 млн. гривень. Для введення в експлуатацію першого українського родовища нафти на шельфі Чорного моря потрібно 100 млн. гривень.
Є інформація що в бюджеті саме на облаштування Суботінського родовища таки знайдуть гроші, й перша нафта піде вже цього року.
Параметри падіння
Сьогодні компанія видобуває вуглеводні на дев’яти родовищах: Голіцинському, Штормовому, Архангельському — на шельфі Чорного моря; Стрілковому, Східно-Казантипському й Північно-Булганакському — в Азовському морі; Джанкойському, Задорненському Семеновському нафтовому — на Кримському півострові. А також на трьох невеликих родовищах на суші. Майже всі вони вичерпуються, бо розвідані були ще у 80—90 роках минулого століття. Нині за результатами геологорозвідувальних робіт останніх п’яти років із введенням Східно-Казантипського і Північно-Булганакського родовищ нафтогазівники практично не нарощують, а переважно утримують той рівень видобутку, який є. Це трохи більш як 1 млрд. 200 млн. тонн., тоді як ще донедавна було півтора мільярда.
Торік завдяки введенню в експлуатацію нових свердловин збільшився видобуток на газоконденсатному родовищі Штормове. Крім нього, на всіх інших родовищах видобуток падає. Запаси вичерпуються, а шукати нові геологи просто не мають можливості. Щорічні обсяги буріння дуже низькі через регулярну нестачу бюджетних і власних грошей та відсутність підготовлених надійних перспективних об’єктів для початку там пошукового буріння. На вітчизняну геологорозвідку шельфу надії теж мало. Освоювати родовища на значних глибинах «Чорноморнафтогаз» ще не здатен. В Україні досі немає ні технологій, ні відповідного устаткування, ні досвіду роботи в таких параметрах. Потрібні солідні та надійні партнери й інвестори.
Камені спотикання на шляху до енергозростання
Нинішня ситуація заганяє «Чорноморнафтогаз» у глухий кут безперспективності. Адже хоча ринку свого природного газу в Україні фактично немає, колективу видобувачів вітчизняних вуглеводнів ще й диктують, кому й за яку ціну продати їхній товар. За того, що кримським нафтогазівникам доводиться купувати всі матеріально-технічні ресурси за ринковими цінами, які постійно зростають, як і собівартість видобутку газу.
Попри це, ще й ціна реалізації блакитного палива для «Чорноморнафтогазу» з року в рік відчутно зменшується, бо підприємство змусили весь видобутий газ продавати населенню за найнижчими цінами, і вже не перший рік. Про які фінансово-економічні результати можна говорити, якщо рентабельність їхньої основної продукції дає мінімальний прибуток.
Де ж узяти кошти на геологічну розвідку й розробку нових свердловин, якщо витрати підприємства невпинно зростають, а реальні прибутки стрімко падають. Уже тепер того, що заробляють, не завжди вистачає на забезпечення поточної діяльності. Хоча до соціального захисту кожного тут ставлення якнайуважніше, а криза — не завада соціальним проектам. Але для залучення коштів в освоєння нових перспективних площ і родовищ потрібно й інвесторам, і партнерам довести власну економічну спроможність й потугу, та зробити це нині неможливо.
Виходить так, що держава, як кажуть, рубає гілку на якій сидить, а до перспективи розробки й видобутку вітчизняного стратегічного нафтогазового продукту ставиться «як собака на сіні». І Київ, і Cімферополь вбачають у «Чорноморнафтогазі» лише таку собі «дійну корову». Хоча якраз без потужної підтримки держави вітчизняні нафтогазодобувні підприємства не зможуть розвинутися і зробити свій внесок в підвищення рівня національної енергобезпеки.
Тим часом парадокси множаться день у день. Доки «Чорноморнафтогаз» ладнається облаштовувати Одеське родовище, з’являється указ Президента, що відносить територію Чорного моря, на якій воно знаходиться, до заповідника. А Міноборони не підписує дозвіл на буріння ще на одному родовищі, бо по сусідству розташувався полігон Чауда. Й так кожне відомство тягне ковдру на себе. Заважає ритмічній плановій роботі й щорічна зміна правил гри. Кожен новий уряд, чи навіть чиновник, наводить свої порядки в оформленні спеціальних дозволів, намагається змінити усталені й прийнятні правила гри.
Ще й на чорноморському напрямі україно-російського дипломатичного фронту роками тривають позиційні бої без зримого результату для нашої сторони відстояти морський кордон в Азовському та Чорному морях, бо росіяни, знаючи, що саме тут є значні запаси вуглеводнів, воліють бачити ці води у спільному користуванні. Тож намагаються зробити ці братські й сусідські перемовини вічними.
Труба не гумова
А тут ще й місцеві владники автономії вперто нехтують надто вже прикрий стан украй застарілих газорозподільчих станцій. Газотранспортна система Криму за кількістю споживачів за останню п’ятирічку зросла на чверть. На Південнобережжі бурхливо розвивалося будівництво палаців і маєтків, пансіонатів і готелів... А грошей на реконструкцію самої системи фактично не виділяли. Й сьогодні за будь-якого зниження тиску газу з боку материка «Чорноморнафтогаз» вже не в змозі подати потрібну споживачам кількість блакитного палива. Тому гостро назріла потреба завершення будівництва газопроводу Севастополь—Форос—Ялта, щоб здійснити закільцювання і стабілізувати тиск. Кримське керівництво настійно вимагає в «Чорноморнафтогазу» забезпечення блакитним паливом все більшої кількості споживачів, а кошті на це не дає. А місцеві владники, картинно позуючи біля кожного нового газового факела, водночас вважають, що це не їхня турбота, коли нові і старі труби виявляються порожніми в дедалі більшої кількості кримчан.
Урешті, вже на часі, коли газовики будуть вимушені просто відмовляти в підключенні новим споживачам у всіх куточках півострова. Частішають випадки, коли в мікрорайонах найменше пониження тиску одразу відчувають на собі лікарні, школи, приватний сектор. Якщо владники не дозріють до того, що труба не здатна пропустити більше, ніж може, станеться лихо. Якогось дня «Чорноморнафтогаз» уже не зможе навіть аврально надати послуги масі змерзлих людей. Ці об’єкти треба реконструювати, але сил лише автономії й самого «Чорноморнафтогазу» не вистачить: такі значні кошти можна знайти лише в бюджеті держави або «Нафтогазу України».
Паралізований порт
У Чорноморську в нафтогазодобувачів є чудово облаштований порт, призначений для базування суден, обслуговування морських стаціонарних платформ і плавучих бурових установок. Тут можна здійснювати перевалку і зберігати експортно-імпортні вантажі, виконувати в комфортних умовах судноремонтні роботи. Та чотири роки тому Київ вирішив зовсім по-новому впорядкувати діяльність портів, унаслідок чого цей зразковий порт став лише базою буріння й облаштування «Чорноморнафтогазу». Нині він не є навіть юридичною особою, а лише структурним підрозділом газонафтовиків. І основним каменем спотикання в їхніх стосунках із Мінтрансом є те, що цей порт уже не потрапляє під його курирування. Він давно перестав відповідати вимогам Кодексу до морських торгових портів країни. Якби ж повернути відібраний навіщось статус спеціалізованого порту, «Чорноморнафтогаз» міг би самостійно заробляти чималі кошти для власних потреб: розвідки й облаштування нових родовищ, тобто загальнодержавної справи наближення до енергобезпеки.
Обіцянки — цяцянки
А де обіцяне нашими машинобудівниками промислове виробництво важкої бурової техніки вантажопідйомністю 600 тонн для швидкісного проходження свердловин під час видобутку нафти і газу з глибини вісім кілометрів, розвідки — до десяти на суші й на морі?
Залишається відкритим і доленосне для нашої енергобезпеки питання, коли ж з’являться інвестиції на розробку нових родовищ на глибинах, де «Чорноморнафтогаз» ще працювати не може.
Єдиний тендер, який проводила Україна на отримання ліцензії на відпрацювання перспективної ділянки, закінчився скандалом.
Тим часом, коли зменшується, замість того, щоб інтенсивно зростати, власний видобуток вуглеводнів і далі тасуються партнери, обговорюються технології, підраховуються суми вкладень, множаться пачки офіційної макулатури, завалів на шляху до енергобезпеки не меншає.
Можливо, навіть у такій напруженій ситуації газових змагань і боротьби за енергодайні шельфи комусь наверху спокійніше і комфортніше просто «сидіти на газовій трубі», отримуючи дивіденди вже нині, а не в перспективі?
І чому це іноземні інвестори ніяк не приживаються на українському шельфі? Адже доля грандіозного проекту освоєння шельфу Чорного та Азовського морів залежить саме від результатів тендерів іноземних інвестицій.
А хто відповість за роки простою стратегічно важливих для України родовищ й, відповідно, втрачені мільярди кубометрів вітчизняного газу, який доводиться заміняти імпортним, що дедалі дорожчає?
Виправити ситуацію могли б лише два родовища — Одеське й Суботінське, експлуатація яких дала б можливість у рази збільшити видобуток власної нафти.
Це й стало б першою адекватною відповіддю на всі зовнішньополітичні виклики. Понад 3,5-тисячний колектив професіоналів «Чорноморнафтогазу» пропонує Україні енергетичну незалежність.
Крим.
Фото автора.
