Напередодні тринадцятої річниці з нагоди прийняття Основного Закону країни «Голос України» попросив співголів конституційної комісії, сформованої у 1995 році, тодішніх Президента України Леоніда Кучму і Голову Верховної Ради Олександра Мороза відповісти на запитання:
1) Чому Конституція 1996 року приймалася в доволі екстремальних умовах?
2) Що, на вашу думку, варто було змінити в Конституції 1996 року?
Леонід Кучма:
1) Я б не став говорити про «екстремальність». Скоріш, Конституція приймалася дещо своєрідно, по-українськи, як це у нас, на жаль, буває часто. Депутати, як ви пам’ятаєте, завершували роботу над Основним Законом протягом цілої доби. Проте сам процес створення Конституції незалежної України тривав доволі довго (хочу на цьому особливо наголосити). Його було започатковано ще постановою Верховної Ради, прийнятою 19 червня 1991 року, тобто ще за часів УРСР. Тоді були виписані основи концепції Конституції, які згодом вдосконалювалися протягом п’яти років. До того ж створювалися усі можливості для того, аби до підготовки такого найважливішого для держави акта було залучено найбільш знаних вітчизняних фахівців — вчених-юристів, практиків, політиків, науковців.
Проводилися публічні обговорення основних положень у широких колах громадськості. Влітку 1995-го було укладено «Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України». Цим важливим документом було передбачено прийняття Основного Закону через рік, що практично й сталося.
Також парламент і глава держави створили у червні 1995-го Конституційну комісію, яка врахувала тисячі пропозицій щодо тексту Основного Закону.
Доопрацьований за участю представників Президента, законодавчої та судової гілок влади проект ще у березні 1996 року внесено на розгляд парламенту. В першому читанні Конституцію Верховна Рада прийняла 15 червня. Але далі процедуру загальмували у зв’язку з такими питаннями, як герб, гімн, прапор. Шалений спротив комуністів, наприклад, викликало конституційне закріплення права приватної власності. Важливий процес, який вийшов на фінішну пряму, міг зайти у глухий кут. Тим більше що парламентарії вже пакували валізи до літньої відпустки. Отут мені, як Президенту, довелося їх певним чином «простимулювати», закликати до відповідального ставлення щодо своїх законотворчих обов’язків. Бо ж розумів: затягування процесу прийняття Конституції неминуче призведе до непередбачуваних наслідків. Саме тому 26 червня підписав указ про проведення референдуму щодо прийняття Основного Закону. Й менш ніж через дві доби Конституцію прийняли.
Так докладно акцентую принаймні на найважливіших етапах, щоб ще раз підкреслити: такий найважливіший для суспільства і держави правовий акт не може й не повинен готуватися поспіхом, у закритому кулуарному режимі, підлаштовуватися під чиїсь вузькі політичні або будь-які інші інтереси.
2) По-перше, творці Конституції свідомо не закладали в ній норми, які б передбачали механізм та процедуру прийняття у майбутньому будь-якої нової редакції Основного Закону, виходячи з того, що це основоположний акт держави на довгі десятиліття, а може, й сотні років. Саме він повинен забезпечити стабільність у правовій сфері, а отже, й сталий та прогнозований розвиток усіх інших сфер.
Візьміть, наприклад, конституцію Сполучених Штатів. Вона діє вже понад два століття, а внесено невелику кількість поправок. Так само й українська Конституція, з одного боку, має бути стабільною, а з другого — безумовно, може вдосконалюватися. Зокрема, потребує дальшого розвитку система місцевого самоврядування з розширенням прав і можливостей громад, реформування судової системи. І, нарешті, створення більш досконалої системи стримувань і противаг у відносинах у трикутнику Президент — Верховна Рада — уряд. Але й такі зміни обов’язково мають ґрунтовно готуватися. Переконаний, що всім у державі, від Президента до, як кажуть, «пересічного» громадянина, слід навчитися жити за чинною Конституцією, поважати, шанувати та неухильно виконувати її.
Олександр Мороз:
1) У роки незалежності в Україні ситуація була завжди екстремальною. Створювали її ті, хто прагнув абсолютної непідконтрольної влади (в даному випадку це був Президент Л. Кучма), та ті, хто ладні були владі прислужуватись (на той час така роль особливо характерною була для «національно-патріотичних сил», зокрема для Руху).
Після прийняття нав’язаного Л. Кучмою Конституційного договору (близько 240 депутатів підписали його, і договір вимушено став юридичним документом) минав рік. Спливав визначений термін для підготовки Конституції. Президент намагався провести свій варіант Основного Закону, який по суті юридично освятив би диктатуру. У березні 1996 року парламент відхилив цей проект. Для схвалення іншого, розробленого в парламенті, потрібно було залучити до голосування фракцію комуністів, у яких було тоді близько 120 голосів. Національно стурбовані й просто залежні від Л. Кучми намагалися не допустити комуністів до участі в конституційному процесі, щоб, погодивши прийнятний для себе варіант 226 голосами, винести його на референдум. Цю задумку вдалося зламати на початку травня, і далі робота над Конституцією пішла за регламентною процедурою. На кінець червня вже було проголосовано 47 статей Основного Закону конституційною більшістю. Мій розрахунок був на те, що до середини липня Конституція буде прийнята. Розуміючи, що диктаторські повноваження у Л. Кучми вислизають із рук, він і його оточення вдалися до порушення договору і оголосили референдум на початок вересня, пропонуючи людям відхилений раніше реакційний варіант. (Про нюанси цієї афери та протидію їй можна прочитати в книжці: О. Мороз. «Про землю, Конституцію і не тільки». 2000 рік).
Заслін афері поставили депутати, за добу погодивши нез’ясовані раніше позиції в Основному Законі. Конституція одержала найвищу оцінку експертів у нас і за кордоном. Вважаю, цей день був злетом парламентаризму і демократії в Україні. Пишаюсь, що мав до того безпосереднє відношення.
2) Конституційної ночі до Основного Закону внесено близько вісімдесяти уточнень, які стосувались здебільше прав і свобод громадян, зокрема, збереження норми про обов’язковість середньої освіти.
Не вдалося переконати депутатів у потребі посилити права і статус органів місцевого самоврядування, краще збалансувати функції вищих інститутів управління, щоб не допустити узурпації влади. Є потреба краще виписати місце судової влади та ін. Виправляти ці недоліки парламент розпочав з 1999 року, коли загроза узурпації набула цілком реальних ознак. Змінами, прийнятими в грудні 2004 року, розпочався перший етап необхідної реформи системи влади. Цей процес заблоковано авантюристами з високими посадами, вони антиконституційно організували дострокові вибори парламенту у 2007 році. Впровадження європейської моделі управління загальмовано. Сподіваюсь, це тимчасово.
Нинішнім можновладцям нічого сказати з приводу тих проблем, що справді турбують людей, особливо в умовах кризи. Виходить так: щоб громадяни не ставили незручних питань (про роботу, зарплати, пенсії, медицину, суцільне злодійство, корупцію і сваволю чиновників), нехай вони говорять про Конституцію. Коли в людей немає хліба, їм нав’язують видовища. Дешевий прийом.
А суть проста — причина безладу в державі не в Конституції, а в її порушенні владцями, найперше Президентом. Це його вина, він не виконує свою основну функцію.
Тепер подивіться, хто і що пропонує. Автори пишуть проекти «під себе», а не для України. Провалений проект БЮТ надзвичайно красномовний для такого прикладу. Одне, що тішить, різні варіанти не «пройдуть», а їх автори не проберуться до вищої влади.
Взагалі, гадаю, було б розумно вчинено людьми, якби вони голосували проти всіх, хто пропонує нові тексти Конституції. Авантюрам та інтригам пора покласти край!
