Три камені спотикання на букву «Е»

Правду кажучи, ситуація з очисними спорудами на Луганщині не така небезпечна, як, скажімо, в інших регіонах України. Проектна потужність 56 комплексів каналізаційних очисних споруд, що знаходяться у віданні ТОВ «Луганськвода», становить 500 тис. куб. м на добу, і за цей час сюди надходить 130—140 куб. м продукту використаної води. Фактично очисні споруди регіону завантажені на третину. Навіть Луганськ, найбільше місто області, використовує лише половину потужностей своїх відстійників. Проте, не доводячи ситуацію до пікової, керівники «Луганськводи» вже сьогодні за допомогою вчених серйозно замислилися над шляхами подолання назріваючої проблеми.

— Щорічно в Україні використовується близько чотирьох кубічних кілометрів води, — пояснює доктор технічних наук ЛНАУ Геннадій Дрозд. — Із них 3,5 кубічних кілометра проходить через очисні споруди, внаслідок чого 1—2 відсотки обсягу від очищених вод залишається у вигляді осаду. Це величезна кількість, особливо якщо врахувати, що осади накопичуються. Річ у тім, що в Україні жорсткіші вимоги до екології, ніж, скажімо, в Росії, Європі та США. У нас, наприклад, не можна вивозити ці осади на поля, бо вони містять важкі метали, а часом і небезпечні для здоров’я людини бактерії. До того ж продовжують виділятися гази, що також небезпечно.

Проте розв’язання проблеми з використання каналізаційних стоків учені знайшли. Як показали дослідження, ґрунт, на який перетворилися багаторічні стоки, згодом ущільнюється і стає близьким до торф’яної структури. Рентгенограма переконала, що за допомогою гумінових кислот значна частина важких металів зв’язується і ці ґрунти, навіть незважаючи на суворі українські норми, більш-менш можна використовувати в сільському господарстві. Але це стосується тільки порівняно молодих осадів, яким до 5 років. Якщо вони старші, то іншого виходу, ніж спалювати їх, немає.

І ось що цікаво. Як стверджують луганські вчені, тривалі дослідження привели до висновку, що після випалювання відходи можна використовувати в шляховому будівництві. У цьому разі добавки важких металів як раз використовуються для зв’язування елементів. Низьку якість українських доріг самі ж шляховики пояснюють низькою якістю асфальтобетону. Найчастіше він використовується без додавання мінерального порошку: занадто вже дорогий для наших бюджетів цей диво-порошок. Саме його й можуть замінити обпалені осади. Дослідники провели такий експеримент. У одному гаражі з важкою технікою заасфальтували двір: до складу одного бетону додали 8 відсотків порошку, а поряд поклали звичайний асфальт. Результат вийшов такий: перша асфальтова латка лежить уже три роки, а сусідня діляночка давно зруйнувалася. До речі, як підрахували фахівці, економія становила 12,77 гривні на кожному кубі асфальтобетону.

Є ще один ефективний спосіб використання каналізаційних стоків — його утилізація в червону керамічну цеглу. Принцип такий: вигораючи в цеглі, органіка створює пори, завдяки чому будинок добре захищено від холоду взимку і від спеки влітку. Як показали експерименти на Луганському цегельному заводі, такий будівельний матеріал, утім, як і асфальтобетон, виходить напрочуд міцним.

Дискусії фахівців з приводу можливості виділення газу з біомулу і його використання дуже гарячі. Є безліч «за» і «проти». Досвід росіян, наприклад, показує, що для спалювання осадів треба використовувати 30  відсотків природного газу. Для нас, звісно, це неприйнятно. Але є ще електроенергія.

— Основний метод переробки осадів — це піроліз, — пояснює представник Київського інституту міського господарства Валерій Кравченко. — А забезпечення очисних споруд електроенергією, як казали мені за кордоном, можливе, але тільки влітку, не взимку. Стосовно мулових майданчиків можу сказати, що для великих міст бажано використовувати механічне зневоднювання, щоб майданчики не займали багато місця. Адже осад накопичується, щорічно потребуючи для свого збереження дедалі більшого відчуження природних земель. У цьому разі я підтримую «Луганськводу», що однією з перших в Україні зайнялася розв’язанням цієї проблеми.

 

Луганськ.