Житомиряни, які мають досить грошей, щоб купити картоплю на ринку, весну-літо всі вихідні проводять на заміському городі. Визнають: якщо порахувати всі затрати, обходиться це дорожче, ніж просто піти й купити. Але...
Серед аргументів на користь власних бульб головні такі. Перший: «Ви бачили, як «на око» визначають бабусі в селах кількість отрутохімікату проти колорадського жука? Другий: «Є і несмачні сорти — хіба на базарі вгадаєш, що купуєш?» Отже, краще попотіти, але знати, що їси.
Може, зрештою, настануть часи, коли, прийшовши в суперсам, побачимо розфасовані добірні бульби, на етикетках — назва сорту, адреса виробника, й будемо впевнені, що, коли зваримо, не лежатиме на тарілці щось чорне, тверде й несмачне, бо займатимуться цим спеціалісти, які відповідають за свою справу. Але чи скоро це буде?
На Житомирщині здавна склалася регіональна спеціалізація: у південних, лісостепових районах сіяли буряки, а в північних, поліських — льон і картоплю. Тепер, щоб перерахувати тих, хто іще займається довгунцем, забагато пальців однієї руки (кому продавати волокно, якщо льонокомбінати не працюють?). А щоб від картопляного поля в одному господарстві переїхати на таке ж поле в іншому, доведеться чимало пального спалити. У поліських селах виросло вже ціле покоління, яке навіть не знає, що їхні батьки в колгоспах (що перетворилися згодом на СТОВи, ПСП чи інші формування, або й зникли), вирощували інколи навіть по 600 гектарів картоплі! Що жили тут Герої соцпраці, удостоєні Золотої зірки саме за високі врожаї картоплі. Бульба лишилася фактично на селянських городах. А зі збутом її лишків повно клопоту: система заготівель здебільшого зруйнована, основна надія на машини, які приїжджають сюди з півдня України і привозять кавуни, добротне борошно (з пшениці, яку тут виростити складно) чи щось інше для обміну, а забирають у людей бульби.
Цього року ситуація з картоплею на житомирському Поліссі істотно не змінилася. Інвестори не поспішають вкладати гроші в північні райони, а ті фірми, що тут з’явилися (як правило, в селах, ближчих до Києва), обрали інші сфери вкладання грошей в АПК, вважаючи, що так швидше досягнуть віддачі.
А от Чуднівський район цієї весни здивував. Він завжди був «буряковим». А картопля ще недавно займала тут символічні площі — частина господарств висаджувала бульби для власних потреб. Нинішнього року під «другий хліб» віддали півтори тисячі гектарів, удвічі більше, як минулого, коли відбулася своєрідна «репетиція» вирощування картоплі. Все це завдяки одному інвестору — ТОВ «АТК». Нині ця аграрна технологічна компанія орендує у 8 тисяч власників паїв загалом понад 31 тисячу гектарів землі в різних районах. Як каже засновник цього товариства Юрій Дроб’язко, картопля займає в планах компанії значне місце:
— Почали позаторік зі 110 гектарів, торік уже було 760, а в 2010 році намічаємо посадити картоплю на трьох тисячах гектарів. Під це впроваджуємо одну з двох сівозмін, на які переходить компанія. Схема така: після картоплі соя, потім пшениця, ріпак, затим знову картопля.
Чуднівський район став центром вирощування цієї культури не випадково: тут у селі Краснопіль споруджено великі сховища площею 21 000 квадратних метрів, де автоматично контролюють температуру, вміст вуглекислого газу, вологість. Тут можна зберігати 40 тисяч тонн бульб — досить, щоб цілий рік годувати таке місто, як Житомир. Це найсучасніші сховища в Україні, вважає заступник голови Чуднівської райдержадміністрації Віктор Рижук. А в планах компанії — спорудження заводу з випуску сухого картопляного пюре.
Звісно, «АТК» має високопродуктивну техніку, щоб забезпечити суворе дотримання технології вирощування, збирання бульб. Без цього годі й братися за справу. У тих агроформувань, які мають тисячу-дві гектарів землі, затрати на її придбання просто ніколи не окупляться...
— Відбувається повільне, але впевнене відродження споконвічної культури житомирських полів, — так коментує ситуацію в картоплярстві начальник головного управління агропромислового розвитку Микола Дідківський.
Справді, від цьогорічних 3800 гектарів до того, що було колись — а в колгоспах вирощували бульбу на 50 тисячах гектарів, ще далеко. Втім, стільки садити, мабуть, і не треба. Головне — врожаї високі, а бульби — смачні. А це станеться, коли тим, хто має гроші, вигідно буде вкладати їх у картоплярство.
А як працюють закони економіки, видно на таких прикладах. Якщо торік сою було посіяно на 14,5 тисячі гектарів, то цього року вже на 21 тисячі. Якщо торік соняшник займав близько 3 тисяч га, то тепер 6 тисяч. А от площі під кукурудзою на зерно навпаки — з 64 тисяч стало 47 тисяч.
З усього цього, каже Микола Дідківський, його найбільше хвилює надмірна увага до такої нетипової для Житомирщини культури, як соняшник.
— Спрацьовує попит і пропозиція, вирощують те, що дає швидку вигоду, — визнає. — Але ж не можна забувати про обґрунтовану структуру посівних площ, послідовність дотримання сівозмін та про те, щоб ґрунт не виснажувався.
Житомирська область.
На знімку: навесні в «АТК» демонстрували спеціалістам-аграрникам, як по-сучасному готувати ґрунт до садіння бульб.
Фото автора.
