У Центрі Разумкова за сприяння Представництва Фонду Фрідріха Наумана в Україні відбувся, на наш погляд, вельми актуальний «круглий стіл» під назвою «Cтан і стратегія розвитку сучасної земельної політики в країні». Йшлося, зокрема, і про закордонний досвід у цій царині. По-перше, він може бути для нашої держави вельми корисним, по-друге, це потрібно для того, аби осягнути, куди вже завели нас із земельними перетвореннями доморощені «реформатори». Дещо зі сказаного ми й пропонуємо увазі наших читачів. Робіть висновки!
Укрупнення наділів фінансують платники податків
Характерною рисою європейських країн, особливо країн Західної Європи, є загалом фіксована площа сільськогосподарських земель. Можливість для розширення сільгоспугідь незначна. Розміри фермерських господарств складалися на основі національних традицій та економічних, політичних, соціокультурних підвалин. Ці розміри вивірені десятиріччями, а інколи століттями практики землекористування, і є переважно стабільними. Якщо фермер відмовляється від сільгоспдіяльності або виходить на пенсію, інші особи можуть купити або взяти в оренду його землю. Але така можливість випадає нечасто, тому ферми, що розвиваються в умовах Західної Європи, відчувають певну обмеженість через брак вільних ділянок.
У країнах ЄС на землі, що використовуються дрібними приватними власниками, припадає в середньому близько двох третин усіх сільгоспугідь. Ділянки за розміром надто різноманітні. Зокрема, в Німеччині площа сільгоспугідь у понад 54 відсотки господарств становить менш як 10 гектарів і лише в 5,5 відсотка — понад 50 га. Уряд надає значну увагу заходам з об’єднання та укрупнення земельних ділянок, на що виділяє до 1/5 частини бюджету, призначеного для урядових аграрних програм.
Ринок землі в західноєвропейських країнах можна вважати вільним у тому розумінні, що держава не обмежує права громадян на купівлю-продаж та не впливає на її ціну. Водночас існують певні правила, що визначають переваги у правах на землю. В окремих країнах, приміром, у Франції, діють державні або муніципальні органи, які мають переважне право на купівлю землі з метою поліпшення соціальної і ресурсної структур землеволодіння та землекористування.
На ціну землі впливає не лише її якість. Важливе і розташування — кліматичні особливості, інфраструктура, відстань до місця переробки чи споживання продукції тощо. Найдорожче гектар коштує в багатонаселених районах Північно-західної Європи. Орендна плата також коливається. Так, у Німеччині та Нідерландах вона практично вдвічі вища, ніж в Уельсі та Шотландії. Розмір орендної плати зазвичай становить 1—3 відсотки ринкової вартості землі.
Оренда в об’єднаній Європі — важлива складова землекористування. Приміром, у Бельгії в оренді перебувають 68 відсотків сільгоспугідь, у Франції — 53 відсотки. За показником площі орендованої землі в розрахунку на одну ферму лідирують Франція та Німеччина. І правила користування орендованими гектарами в різних країнах різні, залежать від географічних, економічних, соціокультурних та інших особливостей. Так, у Німеччині орендар може робити необхідні зміни на орендованій земельній ділянці, вести нове будівництво. Проте в судовому порядку потрібно підтвердити, що ці заходи є доцільними для збереження або підвищення родючості грунтів, рівня рентабельності господарства тощо. У Франції є закон, яким дозволено здійснювати на землі певні види робіт проти волі власника, за згодою спеціального суду.
З матеріалами Центру Разумкова знайомилася Галина КВІТКА.
(Продовження в наступних номерах).
