«Свіжий сир, сметана. Купуйте!» — просить перехожих симпатична молодиця. Мешканка села Великий Кунинець Збаразького району на Тернопільщині пані Віра (на знімку) зі своїм товаром розклалася не в молочних рядах Тернопільського центрального ринку, а просто на землі. Так дешевше: не треба платити за торгове місце.

Вірі аби швидше спродатися, бо вдома стара мати, господарство. З чоловіком розлучилася, має доньку-студентку. Якби не дві корови, не знає, чи вижила б. А так вирветься двічі на тиждень до Тернополя і якусь гривню вторгує. Чому не здає молоко на завод? Бо гроші за здане молоко їй винні ще з минулого літа. Ті заготовачі у селі більше не з’являються. Тепер уже інші приймають молоко по гривні за літр. Хіба то ціна?
Тепер кожна копійка дорога, тож виробники і споживачі знаходять різні шляхи один до одного. Хоч є, здається, найпростіший: одні здають молоко на приймальний пункт у своєму селі, інші купують потрібну продукцію у магазині. Чому ж цей ланцюжок не завжди спрацьовує?
Асоціації: добро чи зло?
ЗАТ «Молоко» з села Білокриниця Кременецького району возить свою продукцію до обласного центру, на Галицький ринок (тут підприємство має торгове місце). Сюди покупці їдуть з усіх мікрорайонів. Знають: тут завжди усе свіже, якісне й порівняно недороге. Але тримати марку непросто. За словами директора Марії Задворної, період великого молока приніс підприємству чималі збитки — приблизно 460 тисяч гривень. А все тому, що завод змушений купувати молоко у селян за ціною 1,20—1,30 гривні за літр. До слова, інші молокопереробні підприємства області платять здебільшого по гривні. На межу виживання, за словами Марії Борисівни, поставила підприємство політика районної ради і, зокрема, її голови Світлани Федишеної. Вона агітує за створення асоціацій виробників молока. І хоч офіційної конкуренції не вийшло, бо більшість підприємств, які прибули у квітні на перший аукціон, укладати угоди з асоціацією відмовилися, оскільки вважають таке утворення юридично недосконалим, але довелося тягнутися за тим, хто на такі «формальності» не звернув уваги. А це невелике підприємство «Карпатські сири» з Рівненщини, яке й запропонувало селянам оту саму кризову для «Молока» ціну — 1,3 гривні за літр. Підприємство, де разом із заготовачами молока працює понад 600 душ, може перестати існувати. За словами директора, це не перша атака районної ради, яку очолює представник БЮТ, на завод.
Директор припускає, що завод намагаються довести до банкрутства, щоб згодом прибрати до рук. Найпростіше — позбавити його сировинної бази. Зрештою, питання сировини постало не сьогодні. Крім Тернопільської, завод заготовляє молоко у Волинській, Львівській, Рівненській і Хмельницькій областях. Робити це дедалі складніше — корів у людей меншає. Звісно, краще мати справу з великими господарствами, але їх в області мало. «Молоко» знайшло таких у сусідньому Лановецькому районі. У двох сільгосппідприємствах — «Прогрес» та імені Шевченка — обладнали власним коштом молокопроводи. Обійшлося це майже у півмільйона гривень, зате молоко з тутешніх ферм відповідає євростандартам.
«Ми продовжували б цю практику, — каже Марія Задворна, — але, по-перше, господарств, які тримають худобу, в області мало, у Кременецькому районі немає жодного. Коштів на переобладнання ферм при такій політиці уряду не заробити. Це ж треба додуматися ввозити масло з Білорусі. Там держава дотує виробника, там збереглися великі ферми, то й масло майже вдвічі дешевше. А в нас селян кинули напризволяще, ще й власного виробника уряд буквально добиває ввезенням імпортного м’яса, масла, цукру.
Поцікавилася я думкою і голови Кременецької райради. Світлана Іванівна Федишена каже, що ідею створення асоціації почерпнула у «Голосі України», де йшлося про об’єднання селян у Рівненській області. Туди й поїхали вивчати досвід. У кількох селах району селяни почали об’єднуватися в асоціацію. «Мене зробили ворогом, — каже голова райради, — нібито я хочу знищити місцевий молокозавод, але це не так. Собівартість молока у підсобному господарстві — 3,25 гривні за літр. Ми добилися, щоб платили 1,30, а не гривню, щоб була прозорою цінова політика. Що в тім поганого?»
Поголів’я — як після війни
Похвально, що влада захищає селян. Але хто відповість за те, що у сільгосппідприємствах району практично не лишилося жодного «хвоста», що тваринництвом ніхто серйозно не займається, а про будівництво комплексу на 2 тисячі голів поки що лише говорять. Молоко з підсобних господарств ніколи високо не цінилося, а тепер, після вступу до СОТ, і поготів. Селяни об’єктивно не можуть забезпечити його високу якість. Нещодавно я побувала у товаристві «Україна» Підволочиського району, де серйозно займаються тваринництвом. Це велика праця: вирощування племінних теличок, їх кількаразове відбракування, збалансовані раціони, ветеринарний догляд, автоматичне доїння, охолодження молока. Саме з «України» відома фірма «Галичина» бере молоко на йогурти: лише тут воно відповідає усім стандартам. А керівник товариства, Герой України Олег Крижовачук мріє, щоб селяни не утримували худобу в кожному дворі і мордувалися біля неї, а мали таку зарплату, щоб могли купити готову продукцію. Вільний час хай би присвятили дітям, відпочинку, культурному розвитку тощо. Утопія? Поки що. Але якби було більше таких господарств, як «Україна», то вона стала би реальністю.
Поголів’я ВРХ в області скотилося до післявоєнного рівня і продовжує падати. У першому кварталі в усіх категоріях господарств воно скоротилося, порівняно з аналогічним періодом минулого року, на 6 відсотків, у тому числі корів — на 7. Обсяги виробництва м’яса за цей час зменшилися на 10,6 відсотка, молока — на 1,9. І це при тому, що торік Тернопільщина отримала рекордний урожай зернових та інших культур і можна було б розвивати тваринництво.
Але прийшлих із столиці та закордону земельних магнатів цікавить тільки земля. Вони мають по сто і більше тисяч гектарів, але не бажають займатися тваринництвом.
У дев’яностих роках Тернопільщина утримувала на сто гектарів 25 голів ВРХ і славилася тваринницькими комплексами, з яких зосталися ріжки та ніжки. Тепер понад 80 відсотків молока виробляється у господарствах селян. Але й селяни потроху «скидають» худібку. Молокопереробні підприємства борються за ті краплі, що залишилися. Хай ще рік-два, а що далі? Доб’ємо до «ручки» свого товаровиробника і купуватимемо масло у Білорусі чи ще десь? 
 
Тернопільська область.
Фото автора.