Микола Романюк: «Волиняни повинні жити не гірше, ніж наші сусіди з-за Бугу»

— Ситуація непроста і живеться моїм землякам нелегко. За рівнем заробітної плати область на передостанньому, а за рівнем безробіття — на одному з перших місць у державі. Ми і за радянських часів були трудонадлишковою областю. Волиняни часто виїжджали на заробітки до Росії, Білорусі, ставали переселенцями до південних областей України, Далекого Сходу. Зараз ситуація ще більше ускладнилася. Особливо в північних, переважно аграрних, районах. Маємо величезний спад у будівництві, машинобудуванні.

— З одного боку, ми раді, що в нас буде найбільший в Європі завод з виробництва автобусів корпорації «Богдан». З другого — маємо тут серйозні проблеми. Якщо торік автозавод щомісяця реалізовував продукції на 300 мільйонів гривень, то тепер заледве на 30. Попри це на підприємстві налаштовані оптимістично. Там переконані, що за будь-яких обставин вони згодом вийдуть на рівень виробництва 6,5 тисячі автобусів на рік. Допомагаємо флагману нашої промисловості чим можемо. Нещодавно, перебуваючи в Азербайджані в складі офіційної делегації України, зустрічався з директором автозаводу в Гянджі. Підприємство збудоване, але ще не працювало. Домовилися, що організуємо там спільне виробництво автобусів. У них є вже 300 наших «Богданів», які себе добре зарекомендували. Тож є зацікавленість азербайджанської сторони в реалізації цього проекту.

За рахунок німецьких інвестицій планується спорудити в області ще один цех заводу автомобільних кабельних мереж «Кромберг енд Шуберт» на три тисячі робочих місць. У завершальну стадію вступило будівництво шахти №10 «Нововолинська». Її введення в дію дасть роботу півтори тисячі гірників.

— Наш регіон, як і кожен, має свою специфіку. Якщо Донбас — це насамперед вугілля і метал, то Волинь — сільське господарство і харчова промисловість. Маємо в цій галузі певні успіхи. Нещодавно в Нововолинську запущено потужне виробництво з переробки свинини. Всі процеси там механізовані. Подібного поки що немає ні в Україні, ні в Росії. На новому м’ясокомбінаті щодоби перероблятимуть понад тисячу голів свиней. Агропромислова група «Пан Курчак», яка побудувала його, не лише сама планує щороку вирощувати 60 тисяч голів свиней, а й заохочуватиме до цього інших.

Маємо цікаву програму розвитку м’ясного скотарства. Місцеві селекціонери вивели чудову породу волинської м’ясної великої рогатої худоби. Нам вдалося залучити до її вирощування серйозного закордонного інвестора. Це десь близько 30 тисяч голів. У вересні, паралельно з аграрним, проведено інвестиційний ярмарок. Сподіваємося, що на них нам буде що запропонувати бізнесменам.

Нещодавно на вулиці Володимирській в Луцьку запущено нову макаронну фабрику приватного підприємства 

«ІМПАЛС», де встановлене сучасне італійське обладнання. Поблизу села Смолигів Луцького району ведеться будівництво нового заводу харчових продуктів швейцарської фірми «Нестле». Він стане одним із найпотужніших серед подібних підприємств Європи. Завод випускатиме продукцію під відомою торговою маркою «Торчин»: кетчупи, соуси, різні приправи, майонез, гірчицю. З його введенням виробництво цієї продукції зросте втричі. Основними її складниками будуть червоний столовий буряк, морква, цибуля, помідори. Морква і буряки — це наші поліські культури. Тож з’явиться ще одне серйозне джерело збуту місцевих овочів. Проблема лише в тому, що виробництво потребуватиме їх у висушеному вигляді. На жаль, жоден із трьох колишніх овочесушильних заводів зараз не працює.

— У нас, як і по всій Україні, ринки окупували перекупники. Тим, хто виробляє сільгосппродукцію, потрапити туди важко. Щоб зарадити фермерам, в містах виділяємо спеціальні майданчики, де вони можуть торгувати просто з машин. Водночас намагаємось повернути селянам місця на ринках. Сподіваємося, проблему дещо зніме новий продовольчий ринок на вулиці Боженка в Луцьку. Підприємець, який його споруджує, обіцяє виділити для фермерів цілі ряди. В перспективі ж плануємо відкрити, найвірогідніше — поблизу Ковеля, великий оптовий ринок. Ковель розташований в центрі області, має зручне сполучення з усіма районами. В області діє програма допомоги одноосібникам. Минулого року виділили під неї з бюджету 750 тисяч, цього року — мільйон гривень. З цієї суми доплачуємо господарям 30 відсотків вартості придбаної ними техніки, племінної худоби... Щоб дрібним виробникам було легше вирішувати питання збуту продукції, створюємо асоціації молокоздавачів, овочівників.

— Мій заступник з економіки Василь Байцим буває в своєму кабінеті лише по 2—3 дні на тиждень. Решта — в роз’їздах. Він бере участь у різних ділових зустрічах за кордоном, інвестиційних форумах. Це дає певні результати. Разом з Люблінським воєводством Республіки Польща і Брестською областю Білорусі входимо в єврорегіон «Буг». Маємо кілька спільних програм, які співфінансуються Євросоюзом. Минулого року виграли грант на 800 тисяч євро. За рахунок цього вивезли з області для утилізації 200 тонн старих пестицидів. У 2009-му плануємо від них звільнитися повністю. Для цього виділили з обласного бюджету два мільйони гривень.

Є проекти ООН. По них вже отримали 500 тисяч доларів США. Там діє така схема: 50 відсотків вартості проекту за рахунок ЄС, 50 — наші (25 відсотків — з обласного бюджету, 25 — з районних і сільських). Але селам ми поставили вимогу: внесок має бути не менше п’яти тисяч гривень. Адже те, що задарма дісталося, не цінується. Якщо паркан будуємо, то кажемо дядькові: «Ви прибиваєте три штахети, а решту сім — ми». За цих умов він вже не дасть розвалити цей паркан. Ці проекти з нашою допомогою готують сільські, селищні і міські (з населенням до десяти тисяч чоловік) ради. Це може бути облаштування в селі водогону, реконструкція вуличного освітлення, ремонт дитячого садочка, школи, клубу, лікарської амбулаторії або заміна в них опалення. Таким чином у 2009 році отримаємо мільйон доларів інвестицій.

Цікавою є програма добросусідства «Польща—Білорусь—Україна», на яку до 2013 року виділено 182 мільйони євро. Наше співфінансування у ній — десять відсотків. Проекти можуть бути різні. При їх затвердженні кожна сторона має один голос. Ми з поляками зацікавлені, наприклад, в облаштуванні нового міжнародного автопереходу Адамчуки—Збереже. Там лише на спорудження мосту через Західний Буг потрібно шість мільйонів євро. Хочемо також створити на базі Любомльського району потужний рятувальний загін з гелікоптерами, пожежними машинами, пересувними електростанціями, моторизованими плавзасобами. В разі необхідності цю техніку можна буде використати по обидва боки кордону. Маємо спільний з поляками проект оздоровлення річки Західний Буг.

— До чемпіонату ми повинні реконструювати дорогу Київ—Ковель—Ягодин—Варшава—Берлін. Роботи ведуться вкрай повільно, а зараз і взагалі припинилися. Фірми, з якими уклали угоди, зникли, проти їх власників порушено кримінальні справи про фінансові зловживання. Зараз веду досить жорстку розмову з Укравтодором, щоб вони змінили позицію в цьому питанні. Але там є люди, які напевно зацікавлені у такому безладі. Єдиний замовник на дорогу — з Донецька. Тим часом наші шляховики, що мають сучасну техніку, минулого року взагалі залишилися без роботи. Думаю, все-таки зуміємо переломити ситуацію на краще.

Ще одним об’єктом ЄВРО-2012 має стати наш Луцький аеродром, як резервний Львівського. Оскільки він створюється на базі військового, то в першу чергу маємо сертифікувати його як цивільний, потім — розбудувати інфраструктуру. Вже виділили для цього 20 гектарів землі. Зараз шукаємо інвесторів. Щодо злітної смуги, то вона одна з найкращих в Україні і зможе приймати усі сучасні авіалайнери.

— Ми досить успішно працюємо над економією енергоресурсів. Створили спеціалізоване підприємство комунальної власності, яке опікується цими питаннями. Нещодавно провели в Ковелі конференцію з проблем енергозбереження. Виділяємо з обласного бюджету великі кошти на переобладнання опалювальних систем, утеплення приміщень. Активно ведеться робота із заміни природного газу на альтернативні види палива: в першу чергу торф і відходи деревообробки. Маємо в області україно-литовське підприємство «Волинь-Кальвіс», яке випускає сучасні високоефективні твердопаливні котли. До речі, в області зосереджено 21 відсоток загальноукраїнських запасів торфу. Тож сподіваємося, що вже наступного року скоротимо споживання газу на 20 відсотків.

Наш регіон завжди був моделлю ефективного ведення лісового господарства. Намагаємось і зараз не втрачати завойованих у цій галузі позицій. Ми першими в Україні почали вирощувати саджанці із закритою кореневою системою. Запозичили цю технологію у Франції, де в такий спосіб успішно заліснюють схили Альп. Завдяки їй тепер можемо садити дерева навіть улітку. До речі, зараз 34 відсотки території області — ліс. Плануємо цей показник довести до 36 відсотків. До цієї справи залучаються всі, в тому числі й керівники області. Цієї весни я особисто посадив 520 дубків. Робимо це вже для наших правнуків. Хочемо, щоб через десятиліття вони пишалися нами. Їхнє світле майбутнє, як колись казали, сьогодні в наших руках. Для того, щоб воно відбулося, кожному  потрібно багато і наполегливо працювати. На завершення скажу: волиняни не повинні жити гірше, ніж наші сусіди з-за Бугу.

— Миколо Ярославовичу, щиро дякуємо вам за змістовну відверту розмову. Хай збудеться все добре, що задумане вами.

— Дякую.