Комусь — польоти, комусь — прольоти

Меморандум про інвестиції у відновлювальні джерела енергії зі шведами підписали керівники місцевого самоврядування Луцька, Миргорода, Новограда-Волинського, Нової Каховки, Конотопа, Шостки та низки інших міст. Проблема з утилізацією сміття і розвантаженням звалищ відходів до такої міри гостра, що це представництво можна було б розширити удвічі. Під усілякого роду вибухонебезпечними полігонами, які вбирають метан, азот, водень, окисли вуглецю та інші нежиттєдайні елементи, перебуває на сьогодні більш як 250 тисяч гектарів землі. Якщо поміркувати, яку кількість важких металів несуть поверхневі води довкола цих звалищ, то взагалі стає моторошно. Одне слово, шведи не зайві, бо вони справді знають, як переробляти 250—500 тонн сміття на добу. І не просто так, а одержавши навзамін кольорові метали, скло, поліетилен або біопаливо. 700 мільйонів євро спрямують саме на будівництво двох сміттєпереробних заводів після того, як визначаться, яким містам поталанить найбільше.

Солодкі коментарі з цього приводу Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко тим часом навели на дві думки — хорошу й не дуже. Це добре, що лютневі україно-шведські домовленості про спільні проекти з енергозбереження і будівництва відновлювальних джерел енергії таки починають втілюватися у життя. Погано, однак, що такої само долі не удостоїли раніше оголошену держпрограму щодо правил поводження з побутовими відходами. За відсутності бюджетного фінансування чи, бува, не потрапила вона на смітник разом з багатьма іншими держпрограмами?

Запам’яталися наміри міністра ЖКГ Олексія Кучеренка, який ставить за мету вийти на економічно обгрунтовані комунальні тарифи не раніше 2015 року. Раніше не вийде (а треба!) закріпити енергоефективні тарифи на втрати постачальників тепла, води, електроенергії. Нема тарифів — нема відповідальності перед споживачами. Адже балачки про найменші в країні тарифи для киян ще не означають, що їх не примусять платити за огріхи енергокомпаній, які, в свою чергу, не бажають платити за адміністративний популізм влади. Адже перекриття газових вентилів для покарання виробників тепла обумовлюється підзаконними актами, які мало хто бачив, а відтак теоретично це можна оскаржити, хоч практично неможливо. Бо, по-перше, газ має віддалений зв’язок з виробництвом тепла і електроенергії, а, по-друге, якщо за нього не платити, то не мати грошей на його імпорт.

АК «Київенерго» обмежили у газопостачанні за борги у 594 мільйони гривень, тоді як їй міська влада завинила удвічі більше на різниці між реальною вартістю теплової енергії і чинними тарифами. Не менше заборгувала столична влада за останні чотири роки «Водоконалу», де амортизаційний вік обладнання — за 75 відсотків, а системи очищення загинаються. Хіба споживачів не примушують платити за популістську політику столичної влади?

Як нема гарячої води або світла, то людей, зрозуміло, не цікавлять ціни на мазут, у який спосіб «Київенерго» перекриває свої збитки і які пісні співає міський голова. Але коли їм «утемну» підвищують тарифи на холодне і гаряче водопостачання на 48,8—104,1 відсотка, а заразом і квартплату, їх, природно, цікавить, чи не стягують з них за чужі борги, приміром, «Водоконалу»? Однак через перехресне субсидування балансів «Київенерго» його тарифи не підлягають обгрунтуванню, як і тарифи на вивезення сміття. Можна узагальнити, бо багато років «утемну» складаються й інші енергобаланси. Нинішні тарифи на електроенергію не покривають собівартості, бо низькі ціни для населення дотуються за рахунок промислових. Але при цьому є указ Президента країни про заборону природним монополіям піднімати тарифи, в тім числі на електроенергію, про що згадує у пресі глава НАК «ЕКУ» Володимир Зиневич. Вдарила криза, і ми одержали падіння споживання енергії у промисловості та зростання — у населення, як наслідок — ще більші борги.

І ще. НАК «Нафтогаз» запропонувала підняти ціни на газ для населення з 2010 року і створити єдину концепцію поступового їх переходу до економічно обгрунтованого рівня. Це за того, що зараз вони і стоять на цьому рівні, за винятком цін для теплокомуненерго. Тож якщо їх почнуть вирівнювати, то, як завжди, коштом споживача. Але, спробуй, доведи це!

Знаковим тиждень виявився для транспорту. Зокрема, авіації. По-перше, реконструйований аеропорт «Жуляни» прийняв пасажирський літак із Сімферополя, що знаменувало відновлення пасажирських перевезень. Новий рейс між столицею і кримським курортом відтепер запрацює щодня по буднях. Не інакше, справдяться і інші плани адміністрації аеропорту, як-то — зведення нового термінала та реконструкція старого, що має збільшити пропускну здатність пасажирів учетверо.

По-друге, з авіасалону в Ле Бурже конструктори АНТК імені Антонова привезли попередні домовленості про підписання контракту на будівництво 30 літаків Ан-148. А до цього — контракт з індійськими ВПС стосовно ремонту літаків АН-32 орієнтовним обсягом у 400 мільйонів доларів США. Нарешті, як-то кажуть, ми не в прольоті. З огляду на тисячі робочих місць, які стоятимуть за виконанням цих контрактів, це, як на мене, — головна позитивна новина тижня.

По-третє... написав заяву про відставку міністр транспорту та зв’язку Йосип Вінський. І це вже не той випадок, коли загін не помітить втрати бійця. На жаль, збувається моя підозра, що до кінця року ми можемо мати Кабінет виконуючих обов’язки міністрів.

Усі помітили, що це сталося тоді, коли Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, спираючись на результати роботи промисловості у травні, запевнила, що криза, як мінімум, зупинилась. Можливо, й так, але ризиків більш тривалої стагнації реального сектору економіки через політичну нестабільність набагато більше, ніж ми мали на початку кризи. І тоді, коли в Ле Бурже вели мову про польоти, то у нас здебільшого говорили про прольоти.