Судова система, як і будь-яка інша, завжди потребує вдосконалення. Для того, щоб розв’язати якусь проблему, потрібно насамперед визначити наявні проблеми і недоліки, які є в тій чи іншій системі, а потім вирішити, чи потребує вона вдосконалення, чи її потрібно повністю замінити.

Удосконаленню судової системи, хоч як дивно, не сприяє Конституція України, в якій наявна не конкретність, а двозначність щодо запровадження спеціалізованих судів та формування системи судів загальної юрисдикції.

Проте суть не в тому, скільки і яких нових судів у нас буде, а в тому, хто і як судитиме, яке правове поле створено, які системи противаг, в тому числі із своєчасного виявлення й усунення порушень законів, незаконних судових рішень, як організовано роботу судів та як реально забезпечено незалежність суддів.

Безумовно, недоторканність потрібно зберегти для того, щоб уникнути безпідставного переслідування суддів. Але порядок їхнього притягнення до кримінальної і дисциплінарної відповідальності потребує вдосконалення. Зокрема, в разі вчинення суддею злочину доцільно надати право працівникам правоохоронних органів, за згодою прокурора району, затримувати суддю на місці вчинення особливо тяжкого злочину та утримувати його в приміщенні правоохоронного органу до 24 годин, з невідкладним повідомленням про це голови апеляційного суду області, прокурора області. Право на арешт суддів та надання згоди на притягнення їх до кримінальної відповідальності доцільно надати колегіям суддів з розгляду кримінальних справ апеляційних судів за поданням прокурора області.

Право на порушення дисциплінарного провадження щодо суддів за порушення, передусім такі, що стосуються дотримання строків розгляду справ, виготовлення судових рішень, протоколів судових засідань, очевидні порушення законів тощо, потрібно надати прокурорам, колегіям суддів. Зрозуміло, що недоторканність суддів є однією з основних гарантій їх незалежності. Але незалежним може бути тільки чесний суддя. Суддя, який порушує закони, зокрема отримує хабарі, не є незалежним.

Ми нарікаємо на суддів, що вони приймають незаконні рішення, та не бачимо, що інколи закон ставить інтереси злочинців вище законів. До прикладу, суди апеляційної та касаційних інстанцій відповідно до ст. 365, 395 КПК України мають право перевіряти законність судових рішень тільки в межах апеляцій, касації і так, щоб при цьому не було погіршено становище засуджених. Також суди практично позбавлено права направляти з власної ініціативи кримінальні справи для проведення додаткового розслідування. Тобто суди в таких випадках не здійснюють правосуддя, а фактично за наявності порушень законів змушені не реагувати на них, а приймати ім’ям України рішення на користь злочинців.

Законом також видано індульгенцію засудженим, яким позбавлення волі чи обмеження волі за постановою суду відповідно до ст. 82 КК України замінено на виправні роботи. У разі ухилення таких осіб від відбування виправних робіт їх не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, оскільки їм покарання призначено не вироком суду, як зазначено у ст. 389 КК України, а постановою.

Але це ще не справжня індульгенція. Рішенням Конституційного Суду України 24 грудня 1999 року положення законів, які передбачили смертну кару як вид покарання, визнано такими, що не відповідають Конституції України, і запропоновано Верховній Раді України внести відповідні зміни до Кримінального кодексу України. На виконання зазначеного рішення Верховною Радою України 22 лютого 2000 року прийнято закон, яким смертну кару як виняткову міру покарання виключено з Кримінального кодексу України і введено новий вид покарання — довічне позбавлення волі. Цей закон набрав чинності 4 квітня 2000 року.

Відповідно до вимог ст. 152 Конституції України правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня визнання їх неконституційними. Тому, виходячи з вимог ст. 5 Кримінального кодексу України, особам, які засуджені за кваліфіковані вбивства чи вчинили їх у вказаний період, не може бути призначено довічне позбавлення волі, а засудженим, яким таке покарання призначено, його потрібно замінити на покарання, яке не може перевищувати 15 років позбавлення волі.

Тому таким засудженим покарання має бути пом’якшено до 15 років позбавлення волі, що вже в деяких випадках Верховний Суд України і робить. Це призведе до того, що сотні вкрай небезпечних вбивць через декілька років повернуться в суспільство, від якого їх назавжди ізолювали.

Ураховуючи виключну небезпечність засуджених до довічного позбавлення волі, Верховна Рада України може виправити цей парадокс, прийнявши закон про заборону пом’якшення покарання таким засудженим до довічного позбавлення волі.

Недосконалість, суперечливість законодавства, роз’яснень Пленумів Верховного Суду України, недоліки досудового слідства дають можливість вищим судовим інстанціям знаходити підстави для скасування судових рішень. Навіть досвідченому судді часом складно постановити об’єктивне рішення. Тому судді, особливо молоді, змушені звертатися за порадами і підтримкою до голови суду, суддів вищих інстанцій. Це також сприяє їх залежності.

Чинним законодавством не передбачено терміни розгляду кримінальних справ у судах та порядок їх продовження, що сприяє безпідставній судовій тяганині, порушенню прав громадян на розумні строки розгляду кримінальних справ, унаслідок чого значна частина справ розглядається роками, в тому числі справ, в яких підсудні перебувають під вартою.

Тому доцільно передбачити в КПК України терміни розгляду судами кримінальних справ та порядок їх продовження.

Також потребує вдосконалення система касаційного оскарження судових рішень, оскільки Верховний Суд України не в змозі вчасно розглядати всі касації. Особливо складне становище склалося при розгляді касацій на судові рішення у цивільних справах.

Свого часу значну кількість справ, в яких оскаржувались рішення судів першої та другої інстанцій, розглядали президії обласних судів. Нині доцільніше створити фактично за наявних штатів, зокрема за рахунок частини штатів Верховного Суду, касаційні чи наглядові колегії апеляційних судів, ніж створювати міжобласні окружні касаційні суди. Безперечно, потрібно залишити за Верховним Судом України право на касаційний та наглядовий перегляд певної категорії справ, в тому числі за нововиявленими обставинами.

Сьогодні в державі відсутня збалансована система противаг, котрі забезпечували б ефективність правосуддя. Свого часу такими противагами були судовий нагляд, який здійснювали вищі суди, та прокурорський нагляд.

Нині в судах фактично ніхто не перевіряє стан дотримання законів під час розгляду звернень громадян, притягнення громадян до адміністративної відповідальності, стан трудової, виконавської дисципліни, дотримання строків розгляду справ, своєчасність виготовлення судових рішень, протоколів засідань, вчасність звернення судових рішень до виконання.

Сама система прокурорського нагляду унікальна, оскільки прокурор, виявивши порушення законів, не сам їх усуває, а вносить відповідні документи реагування на судові рішення не до тих судів, які їх постановили, а до судів апеляційної чи касаційної інстанцій. Це фактично виключає свавілля з боку прокурорів, тому що їх незаконні вимоги суди не будуть задовольняти.

На сьогодні система підготовки кадрів в судах не є проблемою. Просто цим потрібно належно займатися, зокрема, в системі підготовки і перепідготовки голів судів передбачити опанування знаннями, навиками педагогіки, психології, організації роботи. Доцільно було б також запровадити систему стажування кандидатів на посади суддів протягом хоча б 6 місяців. Система стажування себе виправдала в органах прокуратури, в нотаріальній системі. Крім того, в кожного судді є помічник з вищою освітою, який під час роботи набуває певних практичних навичок судді, і це добрий резерв. Для підготовки резерву суддів мають бути програми стажування претендентів на посади суддів, в тому числі певні процесуальні повноваження, практичні заняття, іспити з підготовки судових рішень, тестування.

В’ячеслав СВИРИДОВ, правознавець.