Хоч би яка була тяжка нинішня економічна криза, вона колись та мине. А до того часу кожен перебивається як може. Та є ситуації зовсім безвихідні, коли люди, втративши роботу, не можуть отримати навіть зароблене та не мають на що жити. Найстрашніше те, що їм уже ні на що й сподіватися, бо підприємства, де з покоління в покоління працювали їхні родини, ліквідовані, а іншої роботи не знайти. Її немає зараз, і не обіцяють у майбутньому. Саме така біда перетворила колись квітуче місто машинобудівників Токмак на Запоріжжі в незагойну рану, де оселився відчай і кожному болить безпросвітна убогість. І люди, не дочекавшись допомоги від влади, виходять на масові акції протесту, аби нагадати державі, що й вона повинна захищати своїх громадян.

Троянський кінь кредитної угоди

Обіцянка була виконана, й робоча група, до складу якої увійшли представники всіх депутатських фракцій облради, зустрілася з керівниками міста і району, а також з представниками кредиторів та членами організаційного комітету мітингувальників. Колишній генеральний директор ВО «Південдизельмаш» Василь Ахрамєєв, почесний громадянин Токмака і людина, чиїм прізвищем офіційно називається один з житлових мікрорайонів, розповів про те, хто і як занапастив його дітище. Колись виробниче об’єднання налічувало чотири потужні заводи в м. Токмаку Запорізької, м. Первомайську Миколаївської, м. Торезі Донецької та м. Фащевці Луганської областей і випускало 95 модифікацій дизелів, допоміжних і резервних дизель-генераторів для військових та цивільних кораблів колишнього СРСР, стратегічних ракетних комплексів, комплексів цивільної оборони, залізничного транспорту, системи електрозв’язку, закладів охорони здоров’я, сільського господарства, лісозаготівель. Чверть від загального обсягу продукції експортувалася до 65 країн. Складали в Токмаку й двигуни до бойових машин піхоти, розробили модель дизеля потужністю 600 кінських сил для важких бульдозерів, скреперів і бурових установок, планували збудувати ще потужніший завод. На жаль, цей проект так і залишився нереалізованим, як і домовленість стосовно створення спільного з німцями підприємства для випуску дизельних двигунів та дизель-генераторів нового покоління.
Уже перебуваючи на пенсії, Василь Ахрамєєв намагався врятувати хоча б головний завод. Де тільки він не виступав доповідачем — і в Раді національної безпеки та оборони, і на нарадах за участі екс-Президента України Леоніда Кучми та екс-Прем’єр-міністра Віктора Януковича, скільки урядових доручень та постанов з цього приводу написано, все безрезультатно. Хоча країні, як повітря, потрібні сучасні економічні двигуни на вантажні автомобілі, трактори і комбайни та дизель-генератори для об’єктів малої енергетики, а створити й виготовити їх можуть саме токмачани, допомогти їм у цьому столичні чиновники чи то не змогли, чи не захотіли...
А нові керівники «Південдизельмашу» були на диво безпорадні. Однак, що насправді вони мали тоді на меті, свідчать катастрофічні наслідки кредитної угоди з «Приватбанком», яку уклав 12 листопада 1997 року директор дочірнього підприємства — зовнішньоторговельної фірми «Дизельмаркет» Микола Курдюков. Позичаючи один мільйон доларів під 70 відсотків річних, він заставив 880 тисяч акцій ВАТ «Південдизельмаш» і цим заклав міну під майбутнє акціонерного товариства. А 23 листопада 1998 року з тим самим банком підписав договір застави майна й виконуючий обов’язки голови правління Олександр Мунтянов. Він позичив під 60 відсотків річних чотири мільйони гривень. Кредити розтринькали, а підприємство поклали на обидві лопатки. І, хоча кредитні лінії потім не раз пролонговували, піднятися так і не вдалося. Зате кредиторська заборгованість наростала зі швидкістю снігової лавини. Після того, як держава списала безнадійні борги «Південдизельмашу» перед Податковою адміністрацією та Пенсійним фондом, комітет кредиторів очолив «Приватбанк», котрий у 2006 році зініціював процедуру банкрутства. План санації, тобто фінансового оздоровлення, що розробив для свого колективу Василь Ахрамєєв, перестав діяти, а завод імені Кірова в результаті «феодального» роздроблення перетворився на купу розрізнених напівкустарних виробництв.

Не так пани, як підпанки

Токмачани не вірять у те, що ВАТ «Південдизельмаш» стало жертвою трагічного збігу обставин і вважають це справою рук злого генія, котрому слугувало заводське начальство. Бо, незважаючи на грубі порушення чинного законодавства, все йому сходило з рук, а численні скарги дизелебудівників до столиці поверталися для розгляду на місці. І, звичайно ж, ніхто тих порушень, про які писали працівники підприємства, не побачив і впритул.
Серед тих, кого найчастіше згадують недобрим словом, виділяється трійця — колишні голова правління акціонерного товариства Микола Ніколаєнко та міський голова Микола Левчук і чинний досі голова об’єднаного профкому ВАТ «Південдизельмаш», ТОВ «ЗіК» і ТОВ «МашЗіК» Марк Пліскін.
Поки кредитори чубилися за ласі шматки, діяв механізм банкрутства, підприємство було цілісним майновим комплексом, і дизелебудівникам хоч потроху повертали борги із зарплати. Та все змінилося після затвердження мирової угоди, яка була прийнята ще в 2006 році, але не діяла через гострі протиріччя між сторонами. І все ж вода й камінь точить. Переглянувши справу за нововиявленими (заводчани вважають, що сфабрикованими) обставинами, Запорізький апеляційний господарський суд 3 квітня 2008 року дав хід мировій угоді. Ухвалою від 25 грудня 2008 року Верховний Суд України залишив це рішення чинним.

Невже це просто металобрухт?

Тим часом держава в особі високопоставлених чиновників махнула рукою на своє стратегічне підприємство і тільки придумувала спосіб від нього відхреститися. Пояснення стандартне — шукали ефективного власника. І таки знайшли. Після того, як, приставши на пропозицію Фонду державного майна України, 30 березня 2007 року обласна рада звернулася до уряду, вийшло розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2007 року №784-р про передачу 69,884 відсотка акцій ВАТ «Південдизельмаш» із державної у спільну власність територіальних громад Запорізької області. Та радість була передчасною. Становище заводчан ще більше погіршилося, бо після затвердження мирової угоди черговість погашення боргів змінилася, і на залишки підприємства жадібно накинулися кредитори. Тепер воно має аж 24 власників, яких ніколи в Токмаку не бачили, за винятком одного дніпропетровця та кількох «своїх», кого земляки підозрюють у «дерибані».
Вимоги мітингувальників і докори, котрі вони висловили на адресу обласної ради під час зустрічі в Токмацькій міськраді, справедливі. Бо хто заважав представницькому органу влади вступити в права основного власника ВАТ «Південдизельмаш» і навести там порядок? Ніхто! Питання в іншому: а чи було б це керівництво ефективним? Складається враження, що Фонд держмайна просто ховав кінці у воду. Адже під пильним оком чиновників державна власність перетікала, мов кисіль через решето, в різні «ЗіКи» та «МашЗіКи», а на вивіску, що залишилася від акціонерного товариства, начепили всіх собак. Порівняйте: переданий фондом пакет цінних документів налічує 4936032 акції на загальну суму за номіналом 1239008 гривень, а кредиторська заборгованість підприємства вже перевищує 58 мільйонів, у тому числі 6 мільйонів гривень становить невиплачена зарплата.
Ще один фокус полягає в тому, що на державну частку, яка становила практично 70 відсотків активів, припадало аж... 18 відсотків спільних матеріальних цінностей. У натурі це — лише механоскладальний цех №2 величезного заводу. А зараз на його території, яка перевищує 54 гектари, порожньо і тоскно, у верховітті дерев галасують численні колонії граків, а внизу мовчки походжає охорона. Уже демонтовані на металобрухт залізнична колія і теплотраса. І при цьому виходить, що все відбувається законно, бо майно належить новим власникам...

Долю підприємства визначать акціонери

Доля колективу вже стала козирною картою у великих змаганнях за володіння електоратом. Похопилися і в обласній раді. І все ж виходів тільки два — або ж у якийсь спосіб зібрати таємничих власників, знайти інвестора та запустити підприємство, або ж продовжити розпродаж майна. В світле майбутнє люди не вірять — це ж навіть не Лебідь, Рак і Щука з відомої байки! Невже й справді технологічне обладнання машинобудівного гіганта буде порізане на металобрухт?
Обласна рада ніяк не може визначитися з подальшою долею підприємства. Щоб його запустити, потрібно відновити розірваний технологічний цикл, а з такою кількістю власників, частина яких не хоче «світитися», це просто неможливо. Тому робоча депутатська група, котра побувала в Токмаку, схиляється до думки про продаж акцій. Але й продати їх не так просто, бо потрібно зібрати докупи архів та розшукати майно. Обурені відсутністю будь-якої перспективи, заводчани не мовчать і вже двічі голосно нагадували про себе...
І це хоч якось та вплинуло. З великими потугами обласна рада 28 травня прийняла рішення про ініціювання скликання загальних зборів акціонерів, доручивши уповноваженим депутатам внести на наступну сесію пропозиції стосовно вирішення проблемних питань та щодо кандидатур для обрання їх до складу керівних органів ВАТ «Південдизельмаш». Дата зборів акціонерів ще не затверджена, бо вони передбачають не лише підготовчу роботу, а й великі матеріальні витрати. Поки що вільних коштів в обласному бюджеті немає, і не відомо, чи й з’являться до кінця року...

Запорізька область.

На знімку: такий вигляд має механоскладальний цех №2, тобто те, що залишилося від акціонерного товариства.

Фото автора.