Згідно з опитуваннями, понад 80 відсотків випускників шкіл Тернопільщини орієнтуються на здобуття вищої освіти. Водночас серед безробітних третина — з дипломами про вищу освіту. На одне місце бухгалтера, скажімо, претендує більше ста осіб. Перевиробництво економістів, педагогів, медиків... Між тим ринок праці дедалі більше потребує кваліфікованих робітників. Виробництво потроху оговтується від кризи. У дефіциті — кваліфіковані водії, слюсарі, токарі, механізатори... Як розірвати це зачароване коло?

 

З вузівським дипломом — у прислуги

Слід сказати, що на Тернопільщині профорієнтація має свою специфіку, яка сформувалася під впливом заробітчанства. Матері, а саме вони здебільшого виїжджають за кордон, будь-що намагаються дати дітям вищу освіту. Має чадо здібності чи ні, його орієнтують на навчання у вузі. Звичайно, дехто по-справжньому гризе граніт науки. Проте дуже часто, окрім офіційної плати за навчання, батьки дають гроші на заліки, іспити. Який фахівець вийде з такого студента? Ось і поповнюють вони лави безробітних. Не знайшовши себе тут, виїжджають слідом за батьками. Заради справедливості варто сказати, що нерідко й ті, хто добре вчився, не можуть знайти роботу. Вони також змушені виїжджати. Декому, подолавши численні бар’єри з підтвердження диплома за кордоном, все-таки вдається влаштуватися за спеціальністю. Хоч це швидше виняток. Багатьом набуті у вузі знання у реальному житті навряд чи знадобляться.

Соціологічні дослідження, проведені працівниками служби зайнятості кілька років тому у школах області, показали великі прогалини у професійних орієнтирах випускників. Більше 80 відсотків з них мали намір продовжувати навчання у вузах, незважаючи на те, що лише половина з них оцінювала свої шанси на вступ як значні. На здобуття робітничих професій орієнтувалися лише 10 відсотків опитаних, ще менше мали намір працювати після школи. Перелік професій також доволі вузький: програміст, юрист, економіст, рідше — вчитель, лікар, ще рідше — інженер. Серед інших переважають бармен, офіціант, оператор ПК, масажист, автослюсар, електрозварник. Одиниці хочуть стати токарями, ковалями чи ткалями. Пожинаємо результати викривленого виховання, коли героями фільмів є банкіри, бізнесмени, адвокати, продюсери тощо.

Живи і працюй в Україні

З цим треба було щось робити, тому обласна служба зайнятості розпочала поглиблену профорієнтаційну роботу зі школярами. Чи не першою в Україні — саме життя до цього підштовхнуло. Тут уже мають певні напрацювання, які запозичують інші регіони. Працівники служби зайнятості тісно співпрацюють із педагогами, владою, громадськими організаціями. Спільно організовують екскурсії школярів на виробництво, зустрічі з ветеранами праці, роботодавцями, працюють з батьками. У п’ятнадцятьох школах Тернополя, в тому числі у двох спеціалізованих, встановлено профорієнтаційні термінали, звідки школярі, їхні батьки і педагоги можуть почерпнути цікаву інформацію про потреби місцевого ринку праці, з основ трудового та законодавства про зайнятість, вимог до однієї чи другої професії. Гасло профорієнтаційного проекту — «Живи і працюй в Україні». Складніше це робити у сільських школах, тому спеціалісти Борщівського, Гусятинського районних та Тернопільського міськрайонного центрів зайнятості виїжджали у сільські школи з відповідними інформаційно-технічними засобами, щоб зорієнтувати сільську молодь на здобуття професій, які мають попит на місцевому ринку праці. Про це їх просять і роботодавці. Діють кілька майстер-класів: ковальського ремесла, плиточників-лицювальників, плетіння ґерданів та гобеленів, художнього розпису ялинкових прикрас, різьблення по дереву, моделювання одягу тощо. Багатьом цьогорічним випускникам вдалося зорієнтуватися у морі професій саме завдяки таким нововведенням.

До речі, профорієнтаційна робота не припиняється і під час канікул. Працівники центрів зайнятості навідуються у табори відпочинку, щоб увести школярів у світ професій, розповісти про послуги, які надає їхня служба. Особлива увага — учням спеціалізованих шкіл-інтернатів, дітям-інвалідам, сиротам та позбавленим батьківського піклування, підліткам, які перебувають на обліку у комісіях у справах неповнолітніх. Для них думка людини, зацікавленої в їх подальшій долі, авторитетна. Що казати, коли раніше менше третини випускників з благополучних родин радилися щодо вибору майбутньої професії з батьками. Тепер, коли служба зайнятості взяла собі у спільники батьків, педагогів, ветеранів праці, роботодавців, то й діти з більшою повагою прислухаються до їхньої думки.

Заступник директора ЗОШ № 28 міста Тернополя Руслан Вавричук вважає, що профорієнтацією слід займатися не лише у випускних класах, а вже у молодших вводити психодіагностику, відновити гурткову роботу. На жаль, кошти на це держава тепер не виділяє. Між тим, саме заняття у гуртках для багатьох школярів могло би стати першим етапом вибору професії.

За словами заступника начальника управління освіти і науки облдержадміністрації Оксани Піхурко, з 2010 року розпочнеться профільне навчання школярів. Школи Тернополя матимуть кілька напрямків, де певні предмети вивчатимуться більш поглиблено — з орієнтацією на майбутні професії. Здобуваючи середню освіту, хлопці матимуть змогу набути, наприклад, фах водія, дівчата — швачки. У селах є велика потреба у механізаторах, працівниках побутової галузі.

Замість післямови

Рано чи пізно, але ринок праці почне диктувати свої умови щодо підготовки кадрів. Точніше, він їх уже диктує, тільки суспільство ще котиться за інерцією. Однак настав час змінити у молоді стереотипне і часом викривлене уявлення про ринок праці та вибір професії, допомогти усвідомлено ставити мету і йти до неї. Щоб менше було фінансових втрат і моральних розчарувань.

 

На знімку: Оля Кривокульська, Таня Ліщина і Таня Літковець (зліва направо) з Тернополя перейшли до дев'ятого класу, але з професіями вже визначилися. Оля хоче бути психологом, обидві Тані — перукарями. Свій вибір дівчатка зробили самі.

Фото автора.