Колись Сєверодонецьк називали містом молодих хіміків, сьогодні він більше відомий, як місто проведення першого в історії незалежної держави форуму депутатів усіх рівнів, названого політиками з’їздом сепаратистів. Читачі «Голосу України» цікавляться тим, як живе сьогодні Сєверодонецьк в умовах фінансово-економічної кризи і чи не заважає йому така сумнівна слава? На запитання читачів відповідає міський голова Володимир ГРИЦИШИН.
— Володимире Омеляновичу, Сєверодонецьк вважається одним з наймолодших міст області: нещодавно він відсвяткував своє 75-річчя. Раніше його називали «нестандартним» містом, сьогодні характеризують, як місто європейських ініціатив. То в чому ж його головна особливість?
— Я думаю, що головна специфіка Сєверодонецька в тому, що всі останні 15 років, незважаючи на інфляцію, політичні й економічні кризи, що потрясають Україну, нам удалося все-таки зберегти стабільність. Можливо, завдяки саме цьому в загальному обсязі іноземних інвестицій, залучених Луганською областю за останні п’ять років, більше половини припадає на частку Сєверодонецька. А це означає, що іноземні інвестори не бояться вкладати кошти в розвиток наших підприємств. Але найголовніша особливість Сєверодонецька полягає в тому, що всі покоління, починаючи з першопрохідників, люблять своє місто і виявляють щодо нього величезний патріотизм. Повірте, це багато значить. Власне, на вихованні почуття патріотизму, гордості за рідне місто ми й будуємо свою політику.
— Ви недавно зазначили, що якби не спалахнула криза, через два-три роки Сєверодонецьк цілком міг би відповідати статусу європейського міста.
— Криза, на превеликий жаль, внесла свої небажані корективи в наші плани щодо соціально-економічного розвитку міста. Але, попри наявні труднощі, ми продовжуємо іти до намічених цілей. Місто має гарні перспективи, і ми не збираємося від них відмовлятися. Сєверодонецьк, мабуть, єдине місто в Луганській області й одне з небагатьох в Україні, де, незважаючи на економічну кризу, будується і здається в експлуатацію житло. До того ж досить масово. У першому кварталі цього року, наприклад, ми здали рівно 43% обсягу побудованого житла по всій області. У нас ліквідовано чергу на одержання квартир серед ветеранів Великої Вітчизняної війни. Для них спеціально побудовано будинок підвищеної комфортності, з індивідуальним опаленням. Принагідно зазначу, що Сєверодонецьк першим в Україні почав будувати житло за системою молодіжного кредитування. Наш почин потім поширився по всій країні.
Великі проекти працюють у нас у комунальній сфері. Сьогодні ведемо реконструкцію відразу декількох об’єктів — Палацу культури, центральної площі та вулиць. До речі, недавно побудований у районі БК великий світлофонтан має величезну популярність у населення. Зізнатися, ми самі не очікували такого ефекту, тому продовжуватимемо реконструкцію площі в тому напрямі, щоб створити сєверодончанам комфортні умови для відпочинку.
Продовжуючи розмову про патріотизм, хочу звернути увагу на такий момент. Зусиллями місцевих підприємців у місті з’явилося багато красивих сучасних офісів, торгових і розважальних центрів. Хоч як складно було, але на наше прохання до 75-річного ювілею Сєверодонецька підприємці постаралися завершити будівництво об’єктів, щоб місто стало ошатнішим і порадувало благоустроєм. Чого не скажеш про «легіонерів», які залишилися байдужими до старань сєверодончан упорядкувати місто.
— У чому причина самодостатності міста: в креативному керівникові чи у вдало дібраній команді?
— У Сєверодонецьку традиційно сильний склад міської ради. Коли в 1995 році в країні все почало розвалюватися, закриватися, знищуватися, я з допомогою депутатів намагався зробити все, щоб зберегти попередній досвід. Надійшла, наприклад, з центру пряма вказівка закрити музичну школу, але ми зробили все, щоб вона не тільки працювала, а й розвивалася. І сьогодні це краща музична школа в Луганській області, тут справді виховують таланти. Колись у місті працювало чотири ДЮСШ, ми зберегли всі, жодної не втратили. Спортивні школи стоять на балансі міста, мають власні приміщення, майданчики, обладнання для занять. З великим трудом, але все-таки вдалося зберегти і підлітковий клуб «Юність», який і сьогодні збирає багато молоді.
Коли наприкінці 90-х у країні почалася істерика з приводу статусу російської мови, наше місто єдине на сході України без усяких зволікань і амбіційних заяв виконало закон про статус української мови. І всі ці роки спокійно живе, не беручи участі в різних мовних полеміках та акціях.
— І, проте, саме Сєверодонецьк увійшов в історію України, як «місто сепаратистів»? Не прикро?
— Коли в місті проходив перший з’їзд депутатів усіх рівнів, я був у відпустці й перебував за межами області. Скажу чесно, я піддавався шаленому тиску і з боку Києва, і з боку місцевої влади, щоб підтримати такий форум, інакше мене обіцяли «зразково-показово вигнати з роботи». Сесія міської ради збиралася тричі й у результаті прийняла рішення не посилати свою делегацію на з’їзд. Його цілі були очевидні: злякавшись нової влади, деякі лідери заговорили про федералізм, щоб одержати владу на своїх територіях, стати повітовими князьками і не підкорятися центру. Наша міська рада такі настрої не підтримувала і не хотіла брати відповідальність за дії інших. У депутатів були свої цілі — єдина Україна, єдиний народ.
Відпустку мені все-таки довелося перервати, бо на Сєверодонецьк пішли атакою. Почалося з того, що Нацбанк призупинив виплату по всіх наших платежах. А це — зарплати, комунальні платежі... Довелося пояснювати, доводити. Що стосується другого з’їзду, проведеного в Сєверодонецьку, то це звичайний шабаш. Спочатку я висловився проти його проведення в Льодовому палаці, а потім подумав: а чому б не продати це право?
— Вашу реакцію на проведення першого і другого з’їзду депутатів усіх рівнів можна оцінити так. Якщо в першому випадку ви спрацювали, як політик, то вдруге виявили логіку підприємця, хазяїна міста. Справді, чому б на цьому місту не заробити? Читач «Голосу України» цікавиться, на що було витрачено 5 млн. грн., які Партія регіонів заплатила за оренду Льодового палацу?
— З приводу проведення другого з’їзду ми з Віктором Януковичем зустрічалися двічі, і він одразу прийняв наші пропозиції й умови. До його честі, хочу сказати, що гроші надійшли на рахунок міста дуже оперативно, ще до того, як я поставив свій підпис під договором. У цьому документі, до речі, розписано по пунктах, куди будуть спрямовані ці 5 млн. грн. Передусім, ми зробили євроремонт міської художньої школи, двох ДЮСШ, частину грошей виділили для зміцнення матеріального становища нашої волейбольної команди «Сєверодончанка», решту витрачено на благоустрій міста. Партія регіонів може це перевірити. Взагалі я багато думав перед тим, як дати свою згоду на проведення з’їзду. Перший раз ми здобули славу сепаратистів, хоча участь у з’їзді не брали. Вдруге ми вирішили довести, що Сєверодонецьк —цивілізоване європейське місто, порядне, чесне, демократичне. Йому можна довіряти, з ним можна співпрацювати. Це вже інша реклама.
— Часто Сєверодонецьк атакують політики?
— Ні, політики нас не роздирають на частини. Не даємося. Я, наприклад, безпартійний. У жодну з партій принципово не вступаю, хоча пропозиції були, і в результаті про мене говорять, що я зрадник. Не прагну і в народні депутати.
— Наших читачів цікавлять конкретні приклади, що ілюструють статки сєверодончан у період нинішньої кризи.
— Порівняно з іншими промисловими регіонами області в наших городян були досить високі зарплати. Сьогодні вони впали в 2,5 разу. Криза вдарила по всіх промислових підприємствах і торгівлі. Водночас я маю зазначити, що за останні дуже важкі для бізнесу півроку жоден ресторан і кафе в місті поки що не закрилися. А їх у нас 170. Якщо вірити офіційній статистиці, то Сєверодонецьк утримує перше місце в Україні за кількістю кафе і ресторанів на душу населення. Гадаю, це один з показників добробуту нашого населення.
— У кріслі міського голови ви працюєте вже п’ятнадцять років. Я навіть скажу, що без Володимира Грицишина Сєверодонецьк і сприймається якось по-іншому. Скажіть, які задуми вам далися особливо важко, якими проектами ви дуже пишаєтеся?
— Пишаюся тим, як багато зроблено в Сєверодонецьку для розвитку православ’я. Ми побудували прекрасний собор, каплицю, створили цілий комплекс «Лісова дача». У нас своя єпархія. Але важливо інше, важливі зміни у душах людей. Коли декілька років тому ми почали будувати храм, 80% городян цю ідею не підтримали і засудили нас за те, що кошти вкладено на такі цілі. Сьогодні прихильниками таких проектів стали близько 90% сєверодончан. Пишаюся нашою волейбольною командою «Сєверодончанка», яка тричі була чемпіоном України і сьогодні ставить завдання виграти європейський кубок. Пишаюся нашою школою підводного плавання, спортсмени якої стали рекордсменами світу, при тому, що ні морів, ні океанів у Сєверодонецьку немає. Взагалі пишаюся Сєверодонецьком і його людьми.
— Ви видаєтеся досить успішною людиною. Вам справді завжди все вдається? А буває так, що руки зв’язані?
— Якщо з керівниками регіону в нас є взаєморозуміння, то з київськими чиновниками спільну мову знайти дуже важко. Навіть якщо йдеться про справу, яка піде на користь усій державі. Наведу приклад. Своїм рішенням Мінтопенерго закрило профілакторій, що належить Сєверодонецькій ТЕЦ. Це унікальний об’єкт, таких в області одиниці. Сьогодні профілакторій стоїть не задіяний і потроху руйнується. Ми пропонуємо передати його в систему Міністерства охорони здоров’я і на базі цього профілакторію створити міську лікарню. Але питання не вирішується. Якщо цей об’єкт простоїть ще одну зиму без утримання, на його відновлення потрібні будуть мільйони гривень. Однак державних мужів це не хвилює, ніхто не несе відповідальність. Я звертався в усі високі інстанції, пропонував, на мій погляд, розумне вирішення ситуації. У нас є можливість через кілька років створити тут чудову лікарню, до того ж грошей на це в держави не просимо. В цьому питанні в нас справді зв’язані руки.
— Володимире Омеляновичу, сєверодончани запитують, чому в місті відсутня гаряча вода? Поясніть ситуацію.
— Уперше місто залишилося влітку без гарячої води і це передусім пов’язано із зупинкою ТЕЦ. Як відомо, таке рішення ухвалено нашим урядом у зв’язку з напруженою ситуацією з газом. Ми знайшли вихід із неї. Днями буде підписано договір про передачу теплокомуненерго, що забезпечує теплом 45% міста, у концесію. Відповідно до цього договору, концесіонер забезпечить половину міста гарячою водою, 30% городян мають газові колонки і 7% квартир поставили автономне опалення. Тож проблему буде вирішено найближчим часом.
— Як відомо, концесіонеру ви передаєте і міськводоканал. У Сєверодонецька є проблеми з водою?
— Слава Богу, цих проблем поки що немає, але вони можуть з’явитися, якщо сьогодні не потурбуватися про майбутнє. Отож ідемо на випередження.
— Сєверодонецьк — місто молоде, тому, треба думати, свій ресурс житлові об’єкти ще не виробили?
— Це не так. Якщо ми заговорили про житлово-комунальні проблеми, то головні з них саме не вода і тепло, а дахи. До речі, ті будинки, що їх після війни будували полонені німці, простоять ще 200 років, а які зводилися комуністичним режимом, руйнуються буквально на очах. Наступного року ми намітили серйозно зайнятися ремонтом старих будинків, особливо дахів. Зволікати далі не можна. Сьогодні ремонтуємо двори, дороги.
— Читачі просять вас розповісти про себе.
— Родом я з Тернопільської області, до вступу в інститут жив на Сумщині, в Сєверодонецьк мене направили після одержання диплома. У мене дві дорослі дочки, є онуки.
Я повний кавалер вищої нагороди України ордена «За заслуги» і православного ордена Князя Володимира. Нагороджений Грамотою Верховної Ради. На майбутнє в мене багато планів і всі вони пов’язані з розвитком Сєверодонецька, що має стати європейським містом. Це наше головне завдання.
