За прогнозом Міжнародного валютного фонду, ВВП у країнах СНД цього року зменшиться більш ніж на п’ять відсотків. Зниження глобального ВВП прогнозується на рівні 1,3 відсотка. Такого показника світова економіка не мала з часів Другої світової війни. Антикризові урядові програми зі стабілізації ситуації майже в усіх країнах мають поки що лише обмежений ефект. У цьому контексті напрочуд актуальним є запитання: яке майбутнє будуватиме Україна? Відповідь на нього шукали учасники парламентських слухань: «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010—2020 роки в умовах глобалізаційних викликів».
— Світова криза поставила перед нами принципово нові питання і потребує переосмислення теорії та практики розвитку України, її галузей і підприємств, — вважає голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Володимир Полохало. — Країни і корпорації, — додав він, — що вважалися прикладом успішної інноваційної діяльності, сьогодні критикують, світ активно шукає нові рішення щодо соціально-економічного розвитку. Звідси аксіома — майбутнє треба передбачити і активно будувати. Тим більше, що наша країна мала, має і матиме активних інноваторів: вчених, інженерів, освітян, підприємців.
На жаль, за словами голови комітету, нині конкурентоспроможність України та її інноваційність досить низько оцінюється в світі. За рейтингом «Глобал-іновейшнл-індекс» Україна у 2008—2009 році — на 79-му місці, разом з Уругваєм та Гватемалою. Однак не варто списувати негативний образ інноваційного потенціалу країни на ворогів, переконаний В. Полохало. Ситуацію потрібно виправляти, і терміново.
На думку учасників слухань, проблема інновацій сама по собі є комплексною, а в контексті глобальної конкурентоспроможності, в контексті кризи її вирішення потребує системних заходів, гнучких механізмів та інструментів, націлених на всіх учасників інноваційного процесу й на ринок. Потрібно також думати над науково-технічними, інноваційними пріоритетами та їх забезпеченням. Наприклад, США визначили приоритет — за десять років на чверть скоротити споживання нафти. Ізраїль зосереджується на опрісненні морської води, Європа — на «зеленій» економіці.
Водночас світовий досвід засвідчує: перехід до інноваційної економіки можливий лише за умови ефективного використання інтелектуального потенціалу нації, розвитку інституту інтелектуальної власності, широкомасштабного впровадження в господарський обіг результатів творчої праці. На жаль, в Україні, як і в більшості пострадянських кран, інтелектуальна власність практично не враховувалася ні в собівартості продукції, ні в балансовій вартості підприємств і становить менше одного відсотка їх вартості.
Тому важливим стратегічним кроком є невідкладне і докорінне реформування всієї системи державного врегулювання і управління у сфері охорони та використання інтелектуальної власності і, звісно, інноваційної діяльності.
За словами міністра економіки Богдана Данилишина, в країні існує велика прірва між генерацією знань та їх використанням. Саме це зумовлює значне технологічне відставання від країн, що входять в інноваційне ядро, та веде до зниження конкурентоспроможності економіки загалом.
Міністр повідомив, що нині розробляються механізми комерціалізації завершених науково-технічних розробок та передання їх до сфери виробництва. Крім того, за його словами, держава бере на себе частину економічних ризиків щодо залучення інвестицій до сфери високотехнологічного виробництва. На думку урядовця, до фінансування науки та формування належного попиту на інноваційні продукти необхідно підключити також приватні джерела. Богдан Данилишин упевнений: «Інноваційна діяльність, хоч як це парадоксально звучить, повинна стати прибутковою».
Про ще одну загрозливу тенденцію нагадав ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонід Губерський. За його словами, хоча нині країна й володіє потужним інтелектуальним ресурсом, однак останнім часом більшість кращих студентів, які здобули різноманітні гранти на закордонне навчання, не поспішають пов’язувати своє професійне майбутнє з батьківщиною. Це загрожує Україні неможливістю відтворення власного інтелектуального ресурсу. Крім того, існує дисбаланс у сфері підготовки фахівців з вищою освітою — переважають здебільшого гуманітарні та суспільні науки. Це означає, наголосив ректор, що проводити наукові дослідження за світовими пріоритетами науково-технічного розвитку, зокрема галузі нано- та біотехнологій, альтернативної енергетики, тощо, скоро в Україні буде нікому.