Людина є продовженням ландшафту, в якому закорінене її генетичне минуле, і саме рідний край, мова, звичаї формують ментальні риси підростаючого покоління і загалом нації. Принаймні так вважає доцент кафедри землезнавства та геоморфології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Володимир Гетьман, думки якого пропонуємо нашим читачам.

Місто створює матеріальний комфорт, але збіднює духовно

— Багатюща природа, наприклад, середньовічної України сформувала своїми мальовничими й екологічно чистими пейзажами, безмежними краєвидами самобутній характер українця, впливала на його матеріальну і духовну культуру. Природа надихала людей на пісенну творчість, народний епос, лягала вишивками на полотно. Навіть характер вишивки віддзеркалював місцеві природні умови. Рослинний орнамент був властивий для рівнинних територій, геометричний — для гірських з їх гострими лініями хребтів, які відображалися у вишивці гострокутними формами.

На жаль, теперішня повсюдно змінена природа стала надзвичайно одноманітною, що, відповідно, знаходить відображення і на людському характері, стилі одягу, поведінці людей тощо. Через такий вплив натури нівелюються, стають менш індивідуальними, менш колоритними й водночас більш стандартними. Втрачаються самобутні риси, які «геологічним» корінням глибоко заходять у родоплемінні язичницькі часи.

Не менш руйнівний вплив на самосвідомість людини має сьогодні міський спосіб життя (урбанізація). Місто створює певною мірою матеріальний комфорт. Але збіднює духовно. Урбанізований міський ландшафт вже не має того багатющого енергетичного потенціалу (тут переважає розсіювання енергії — ентропія) як у минулому до нього наявний — природний.

І хоч міський спосіб життя несе більш повне задоволення культурних, естетичних, розумових інтересів людини, його руйнівна дія на самобутню, національну ідентичність насправді трагічна. Вихована «на асфальті» дитина обділена тим духовним багатством, яке давало людині українське село в найкращі часи своєї історії.

Етноси почали перетворюватися на релікт

— Віддаляючись від рідного (краю, домівки, мови), людина стає меншовартісною, навіть більше — космополітом у прогресуючій формі. Через політичну короткозорість ми не бачимо (чи не хочемо бачити) зникнення, швидше за все, самознищення, себе як етнічної сутності. Але найбільш загрозливе те, що ми втрачаємо контроль над довкіллям, втрата якого, за свідченням відомого англійського дослідника історії Арнольда Дж. Тойнбі, була одним із чинників зникнення не тільки етносів (народів), а й цілих цивілізацій.

Втрата людського капіталу здійснюється насамперед у двох випадках. Перший — коли чинить опір змінена людиною природа і до неї треба пристосовуватися. І другий випадок — коли виникає конфлікт (дисгармонія) з природою при поселенні людини (вимушеному чи добровільному) в нове для неї середовище.

На загальноетнічному рівні спостерігається найжахливіше. Піддавшись опорові зовнішнього середовища, представники етносу стають млявими, інертними, тобто вироджуються. Етнос перетворюється на релікт, втрачаються його творчі сили.

Споконвічно прив’язаність народу до свого природного середовища була основою його само-збереження, фундаментом, на якому вибудовувалися етнічна самобутність, звичаї, традиції, мовне розмаїття. Нині ми через свою надмірну мобільність розчинилися в «масовій» культурі і фактично перестаємо бути нацією, перетворюючись на народ. А «народ» — більш загальний термін, космополітичний і він майже не несе національного навантаження. Щоб надати йому національного забарвлення, додають означення, наприклад, український народ. Тільки чи завжди і наскільки це означення відповідає національній (справжній) суті народу — це питання.

Людина залежить від здоров’я та екологічного стану землі

— Але ж людина може відмежуватися від природних умов, де народилася, і це не значить, що вона не сформується як особистість.

— Оскільки людина плоть від плоті генетично походить від своєї землі, вона не може відмежуватися від природних умов, в яких народилася і сформувалася як особистість. Від батьківської землі вона отримує живильні соки, наснагу для творчості, інтуїтивні імпульси для духовних пошуків.

Із природознавчого погляду, вище зазначене є достатньо аргументованим підтвердженням відомих екологічних закономірностей: принципу єдності організму та умов його існування та правила відповідності умов середовища генетичній приреченості організму. Людина в основі своїй — біологічний вид і про це треба пам’ятати. Відомий російський вчений-історик, почесний академік Петербурзької Академії наук Василь Осипович Ключевський з цього приводу сказав так: «Людина — це найвизначніша тварина у світі».

Сьогодні трансформація національного (етнічного) природного ландшафту відбувається на неприйнятну для щирої української душі субстанцію. Тому, якщо дотримуватися думки, що мудрість і моральне здоров’я нації, її розвиток визначаються тим інтелектуальним та енергетичним потенціалом, який вона отримує генетично від природи, то найбільш важливою умовою вигідного ходу етногенезу за «українською програмою», стабільним чинником формування елітної, української, нації, буде збереження національного ландшафту.

Варто також зазначити, що різноманіття і стійкість природних екосистем, мальовничість збереженої природи визначають їх продуктивність, що, в свою чергу, забезпечує ефективність праці і в підсумку — духовний потенціал людей. Усе це провокує енергетичний заряд, пасіонарність, силу національного характеру народу, без чого не буває держави. Було б добре, якби це, зрештою, зрозуміли наші керманичі й усі, від кого залежить подальший розвиток нашої країни.

Записала Марина КРИВДА.

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.