Жанр нової вистави Дніпропетровського академічного театру опери та балету так і визначено: неймовірний жарт для хору з оркестром.
Після перших експериментів у «Карміні Бурані» на музику Карла Орфа і «Дамі з камеліями», в якій герої Олександра Дюма танцювали під музику «Травіати» Джузеппе Верді (про ці прем’єри «Голос України» писав — 12.11.2008 р.), творці цих вистав пішли далі. Якщо у попередніх дійствах хор був однією із головних дійових осіб (він співав і танцював), то у нинішній — головною і єдиною. Автор ідеї, головний хормейстер театру Валентин Пучков-Сорочинський, режисер-постановник Олег Ніколаєв і диригент-постановник Юрій Пороховник запропонували хористам заспівати в танці не тільки класичну, а й естрадну музику. І роблять вони це упродовж години без перерви.
Музичні фрагменти послідовно вишикувані в тональності, і тільки цим можна пояснити, чому за куплетами Ескамільйо з опери Дж. Верді «Кармен» звучать «Мандрівники в ночі» з репертуару Френка Синатри, після «Війни» з опери «Норма» В. Белліні — шлягер «Money, money» популярної колись групи «АВВА», а після переспіваної і перепародійованої «Belle» з мюзиклу «Notre Dam de Parіs» — «Ніч безсонна» з опери Дж. Пуччіні «Турандот», яка й завершує цей жарт.
Класичні твори звучать під «живу» музику, а естрадні номери (їх втричі менше) — під фонограму, і слухачі думають, що співаки у цей час відпочивають. Але згодом і ці твори звучатимуть з оркестром, запевняє Юрій Пороховник, — до прем’єри не встигли підготувати партитуру естрадного блоку.
Чи виправдані такі експерименти?
Валентин Пучков-Сорочинський вважає, що сучасний оперний артист має бути універсальним. А такі постановки дозволяють артистам проявити приховані можливості. Безумовно, це важко — співати, рухатися, запам’ятати стільки різномовного тексту. Все це дніпропетровським хористам вдалося зробити за три місяці. Тих, хто не танцює, з хору не звільнятимуть, запевнив головний хормейстер, але 90 відсотків співаків вже вміють це робити.
— Це дуже цікаво й для оркестру, — каже Юрій Пороховник. — Ми намагаємося зробити «невидимими» стикові моменти, щоб все сприймалося не як концерт з окремих номерів, а як своєрідний цикл, що його хор виконує на одному диханні.
Чи не хочуть і оркестранти спробувати себе в новому амплуа?
— Багато хто в оркестрі міг би станцювати. Навіть диригент вийшов би на сцену, — не розгубився Юрій Пороховник.
Тим більше, що прецедент уже є. У виставі в жанрі старовинного романсу «Й життя, і сльози, і любов» на сцені працюють концертмейстер і скрипалька з оркестру.
Обговорення нового дійства під стінами театру спалахнули одразу після прем’єри. Традиціоналісти казали, що така «мішанина» неприпустима, вона псує глядача. Вихований на стилізації, він ніколи не зрозуміє і не оцінить справжню оперу. Більш лояльні допускали й «легковажний» варіант — бо це цікаво, незвично, розважально. Мій знайомий на професійні аргументи своєї дружини, яка знайшла у виставі огріхи, відповів коротко: «А я ще раз піду, бо сподобалося».
Шанувальників, для яких в «ХОРОШОу» (так зветься вистава) злилися три поняття «хор», «шоу» і «хорошо», — більшість. Бо, як запевняє директор дніпропетровської опери Олександр Шароваров, саме на таких постановках театр заробляє.
А заслужений артист України Олег Ніколаєв, який станцював на дніпропетровській сцені чимало провідних партій у класичних балетах і вже здійснив до десятка постановок, не має сумнівів щодо подібних експериментів:
— Я — людина доволі консервативна: люблю один маршрут, люблю заходити в одні й ті ж магазинчики, кав’ярні, люблю традиції в усьому, крім театру. Терпіти не можу їх у театрі. Гадаю, наш хор, до речі, єдиний танцюючий оперний хор у світі, на цьому не зупиниться. Можливо, ми поставимо з ним «Лебедине озеро», де він не співатиме...
І хоч Олег Ніколаєв жартував, хтозна, чи завтра ця ідея не здасться йому реальною. Адже один жарт хор уже зіграв.

На знімку: сцена з вистави.

Фото надано Дніпропетровським академічним театром опери та балету.