Якось у райцентрі Іллінці, що на на Вінниччині, мільйонер із Швейцарії почув виступ фольклорного гурту «Обрій». А після концерту запросив керівника колективу Миколу Романова виступити в нього на батьківщині. Сказав, що одружується з українкою й хоче зробити їй сюрприз — подарувати пісні, які виконують у нас на весіллях.
— Ми познайомилися із швейцарцями у себе в Іллінцях, — каже Микола Романов. — Наш аграрний коледж має тісні відносини з таким самим навчальним закладом у Швейцарії. Разом працюють над програмою «Еколан», вирощують екологічно чисту продукцію. Того разу приїжджали бізнесмени, які купують її. Директор нашого коледжу Василь Васильович Пиндус попросив виступити перед гостями. Ми вразили їх не тільки виконанням пісень. Концерт показували на воді! У нас є чудова місцина для відпочинку на березі річки Соб. Туди запросили гостей. Артисти на катамаранах випливли з-за верболозу з протилежного берега. Це було несподівано! Швейцарці включали мобілки й передавали по них наші пісні до себе додому.
Серед гостей був мільйонер із Цюріха. У нього хлібопекарський бізнес. Його пропозицію виступити в Швейцарії Микола Романов спершу сприйняв без ентузіазму. Не те що не хотів їхати на гастролі. Але за які гроші? Мільйонер запевнив, що витрати бере на себе. Й допоміг відкрити візи для артистів «Обрію».
15 днів гастролювали іллінецькі артисти у Швейцарії — в Цюріху, Берні, Люцерні, деяких інших містах.
— Схоже, наші пісні припали там до серця, — каже Микола Романов. — На концерти приходили й люди з діаспори, й корінні швейцарці. Коронним номером кожного виступу була популярна в нас пісня «Ой, зелене жито, зелене». Щоразу після її виконання звучали слова «Браво!». А тоді зал просив виконати її «на біс!». На гастролях отримали три нові за-прошення — попросили ще раз виступити у Швейцарії, а також у Німеччині та Польщі. Вже готуємося до нових поїздок.
— А весілля у них скромніші, ніж у нас, мені здалося, — продовжує Микола Романов. — У нас буває скликають усе село, щоб показати — он які ми! А там багата людина скликала тільки рідних і близьких. Наречена, як я вже згадував, була з Києва.
Весілля гуляли у ресторані на околиці Цюріха. Гуляли до півночі. Наступного дня родичі з молодятами поїхали на теплоході по Рейну. Потім піднялися в Альпи.
— Ми скрізь супроводжували весільну братію, — усміхається пан Микола. — Заодно милувалися краєвидами. Швейцарія красива! Люди дуже привітні. В заміських будинках ми не бачили жодного паркану — «жива» зелена огорожа, і все. Опалюють такі будинки не газом, як у нас, а дровами.
Наречена з Києва справді не знала про сюрприз, який підготував їй суджений. Іллінецькі музиканти виконали усі наші весільні обряди: були й коровай, і весільні рушники, й обіцянки наречених одне перед одним жити у мирі та злагоді. Скільки років нареченій — не говоримо. А нареченому — за 60! Швейцарців це не дивує. Ну й правильно. Аби щасливі були!
Вінницька область.
Фото надано Миколою РОМАНОВИМ.