Якби комусь спало на думку отримати точну картину політичних симпатій мешканців Хмельниччини, провести глибокий аналіз того, хто із політичних лідерів може претендувати на першість у майбутніх виборах, зробити це було б надзвичайно важко. Припущення, розмови, відгомін телешоу — ось ті «теоретичні» засади, на яких кожен робить свої політичні прогнози. Навіть якщо до цього додати окремі спроби соціологічних досліджень, прояснити ситуацію навряд чи вдасться. Насамперед через те, що проводять їх, як правило, представники певної політичної сили.

Традиції, котрі важко побороти

Навіть за всієї мінливості сучасного політичного життя традиції електоральних уподобань все-таки встигають закріпитися. І поки не взяли старт виборчі перегони, не інакше, як звичка, змушує багатьох вимовляти одні й ті самі імена та партії. І це попри те, що в краї зареєстровано близько 140 обласних організацій політичних партій. Лише в обласному центрі їх кількість наблизилась до сотні. Здається, серед такої широкої палітри кожному можна відшукати щось до вподоби. До того ж до списку весь час додаються все нові й нові учасники. Так, зовсім недавно на політичній карті краю з’явились обласні організації політичних партій «Україна майбутнього», «Самоврядна українська держава» та захисту прав людини. Однак сказати, що вони, як і десятки попередників, зможуть серйозно вплинути на політичні настрої та вподобання подолян, буде перебільшенням. Швидше за все, діяльність більшості залишиться просто непоміченою.

Досвід свідчить: шлях від реєстрації до практичної роботи вдається здолати лише кільком десяткам партій і блоків. Про справжнє лідерство, на жаль, говорити не доводиться. Акції, на які відважуються місцеві осередки, здебільшого стають лише відлунням тих, що започатковуються в столиці. В період виборчого міжсезоння це особливо відчувається.

Декілька різних звітно-виборчих конференцій та одинокий синій намет ВО «Свобода», що з’явився на центральній вулиці Хмельницького невдовзі після перемоги представників «Свободи» у сусідній Тернопільщині, — ось практично і весь список «гучних» партійних справ. Достукатися до електорального серця вони навряд чи допоможуть. Дедалі очевиднішим стає, що прихильність до політичної сили зароджується не через дешеві агітки. Симпатію насамперед повинен завоювати лідер.

Хто народу наймиліший?

Відповідаючи на це запитання, кожна сила дивиться у своє дзеркальце і чує свій варіант. А хмельниччани здебільшого називають вже звичну п’ятірку: «Наша Україна», БЮТ, Народна партія, Партія регіонів та Комуністична партія. При цьому, скажімо, розрив між бютівцями та регіоналами більш як очевидний. Якщо першим минулі вибори принесли більшість і в обласній, і в Хмельницькій міській, і в багатьох інших радах, то останні мають набагато менше своїх представників у значно меншій кількості рад. Але спрогнозувати, чи збережеться така пропорція під час наступних виборів, сказати важко. Найбільша проблема навіть не в тому, що хтось втрачає бали, а в тому, що мало хто їх набирає.

Ще в березні в області було проведено анкетування, котре охопило близько двох тисяч осіб. Респондентам запропонували відповісти на запитання, кому вони надали б перевагу на президентських виборах. Визначена трійка лідерів нікого особливо не здивувала: Яценюк, Тимошенко, Янукович. Тоді «молодий проект» випереджав «старих героїв» лише на один—два відсотки. Але висловлювалися сподівання, що це лише впевнений старт, за яким розпочнеться бурхливе зростання рейтингу. Однак наступні місяці вибуховими так і не стали, назвати безсумнівного лідера з очевидною перевагою голосів не вдається. Хто може стати лідером, коли найпопулярніші партійні очільники набирають трохи більше десяти відсотків потенційних голосів?

Якщо довіряти тому самому анкетуванню, понад 21 відсоток подолян так і не визначилися, кому віддати перевагу. Ще майже стільки ж готові голосувати проти всіх теперішніх партійних керманичів. Цифри настільки красномовні, що не потребують коментарів.

Рецепт електоральної любові

Наскільки простим він виявився для виборців, настільки ж складним для тих, хто хоче завоювати їхню прихильність до себе. Держслужбовці та аграрії, промисловці та студенти, пенсіонери та військові — всі чекають одного: дієвих кроків на шляху здолання кризи, стабілізації економіки, підвищення життєвих стандартів. При цьому давно втратили свою актуальність і політичні агітки, й викривальні звинувачення опонентів, і гучні заяви окремих лідерів. Людей дедалі менше цікавлять політичні баталії. Вивчаючи громадську думку, відділи внутрішньої політики різних органів влади простежують однакові тенденції: домінуючими для подолян залишаються проблеми працевлаштування, співвідношення цін на товари та послуги із заробітною платою, якості медичних послуг. Хто із політиків зуміє хоч на крок наблизитися до їх вирішення, той і стане загальним улюбленцем.

А поки що, розчарувавшись у політичних партіях та об’єднаннях, хмельниччани намагаються гуртуватись в організації, котрі займаються буденними, але життєво важливими справами. Це ще раз продемонстрував фестиваль молодіжних організацій, який недавно пройшов в обласному центрі. Участь у ньому взяло більше десяти молодіжних об’єднань. Серед них — Подільське молодіжне культурне об’єднання «У майбутнє через культуру», Хмельницький курінь подільського полку Характерного козацтва України, Молодіжний центр праці, Центр молодіжних перспектив та Фундація регіональних ініціатив. Уже сам перелік свідчить про те, що молодь цікавить не так політична кар’єра та участь у політичному житті країни, як творчі, спортивні, культурні програми, намагання вирішити проблеми працевлаштування.

Загальне розчарування і у вчорашніх кумирах, і в сьогоднішніх опозиціонерах дедалі частіше наводить людей на думку, що свої проблеми кожен повинен вирішити сам, не сподіваючись на чиюсь підмогу. І лише та політична сила, яка наважиться простягнути руку підтримки, зможе розраховувати на прихильність.

 

Хмельницька область.