Що привело під Кабінет Міністрів шахтарів приватних вугільних підприємств

Україна нині фактично єдина держава в світі, де збереглася значна частка державних вугільних підприємств. Скажімо, навіть у Росії видобуток твердого палива перебуває у приватних руках. Весь Кузбас, ростовські шахти поділені між власниками копалень.

В Україні майже триста тисяч шахтарів входять до складу Мінвуглепрому. 23 державні підприємства, завдання яких забезпечувати енергетичну безпеку країни, видавати на-гора вугілля, свого часу утворили свій власний оптовий ринок вугільної продукції. Утворили ще одне, 24-те, підприємство — «Вугілля України», функція якого — реалізовувати продукцію державного вугільного сектору. Отже, ДП «Вугілля України» — оператор вугільного ринку Мінвуглепрому.

Коли економіка держави працювала на повну потужність і спостерігалися навіть підвищені потреби у вугільній продукції для внутрішнього і зовнішнього ринків, окрім реалізації вугілля підприємств Мінвуглепрому, ДП «Вугілля України» для своїх замовників вряди-годи постачало і продукцію копалень приватного сектору. Але світова економічна криза, відомо, де певної міри зруйнувала вітчизняні металургію, хімічну промисловість, звузила потужності енергетичних кампаній. Це боляче вдарило насамперед по шахтарях. Зупинився ринок вугілля. Продукція гірників виявилася незатребуваною.

Ось тому уряд Юлії Тимошенко ще торік восени прийшов на допомогу гірникам державних шахт. З’явилися документи, які зобов’язували НАК «Енергетична компанія України» закуповувати насамперед вугілля, видобуте на копальнях системи Мінвуглепрому. Тільки це могло врятувати енергетичну галузь, яка є складовою національної безпеки України, від знищення, забезпечити вчасне отримання заробітної плати шахтарями.

У такому режимі вугільний комплекс України працював до нинішнього травня. Але вже у святкові дні з Донецька почали надходити тривожні повідомлення про те, що гірники орендного підприємства «Шахтоуправління імені В. Чапаєва» вимагають, щоб державне підприємство «Вугілля України», оператор продукції державних підприємств, брало для реалізації їхнє тверде паливо. Група тамтешніх гірників, наполягаючи на цьому, відмовилася підніматися на поверхню, потім оголосила про голодовку на шахтних горизонтах. Ще за якийсь час до них приєдналося орендне вугільне підприємство «Шахта «Жданівська», а також приватна шахта «Рассвет». 2 червня з такими вимогами декілька сотень гірників цих копалень, які відстоюють інтереси майже 4,5 тисячі шахтарів, з’явилися під Кабінетом Міністрів.

Так, Конституція України проголошує, що всі форми власності в державі рівні. Але є і світова практика того, що у скрутні часи держава завжди підтримує державні структури. Державна вугільна галузь в Україні фактично єдине власне надійне енергетичне джерело, оскільки ми знаємо, які в нас поклади нафти і газу, а ось запаси твердого палива розвідано аж на 500 років. І цей Божий дар маємо берегти, як зіницю ока, особливо в час, коли практично весь світ знову повертається до широкого використання кам’яного вугілля. І якби Кабінет Міністрів торік із початком світової економічної кризи вчасно не взяв під свій патронат цей сектор економіки, уже було б не уникнути руйнації вугледобувного комплексу, а особливо складних соціальних проблем. Оскільки вугільний сектор — місто- і бюджетоутворюючий для східного і західного регіонів держави.

Але тут потрібно усвідомити, що ринок споживання вугілля в Україні, насамперед нині, коли на ладан дихають вітчизняна металургія та хімія, складається ось яким чином. Енергетичне вугілля закуповують лише державні і приватні електростанції. У відсотках все має такий вигляд: державні ТЕС — 51 відсоток, недержавні — 49.

Наближення весняного тепла, а затим і літа змусило електростанції звузити свої можливості із закупівлі твердого палива. Приміром, у нинішньому травні оператор вугільного ринку Мінвуглепрому ДП «Вугілля України» запропонувало для закупівлі державними ТЕС 1 мільйон 882,1 тисячі тонн продукції. Але було викуплено тільки половину від цього. Відтак нині на складах шахт, на аварійних складах державних підприємств збуртовано понад 2,3 мільйона тонн, можна сказати, зайвого вугілля. Є небезпека, що воно може самозапалюватися. Крім того, щодоби ця величина приростає в середньому на 113—114 тисяч тонн.

Крім того, за даними Мінпаливенерго, на складах державних енергогенеруючих компаній закупленими в державний резерв перебуває також понад 3 мільйони тонн вугілля. Скорочення витрачання електроенергії в літній період зумовлює енергетиків іще зменшити обсяги закупівель вугілля вже в червні.

І ось саме за цих умов три приватні донецькі підприємства почали вимагати, щоб оператор вугільного ринку державних підприємств ДП «Вугілля України» уклало з ними договори на реалізацію продукції. Жодні пояснення того, що насправді це підприємство не має своїх під’їзних шляхів, складів, що це насправді є лише звичайна економічна контора, котра формує тільки вантажопотоки готової продукції і здійснює виключно розрахунки за реалізоване, опонентами не сприймаються. Від власників підприємств, їх лобістів із числа впливових осіб у державі, а відповідно і від шахтарів, яких перетворили на банальне гарматне м’ясо, живий буфер, тільки й чути одне: «Нехай ДП «Вугілля України» забере нашу продукцію».

На першому етапі мова йшла про 194 тисячі тонн твердого палива, а вже 1 червня надійшла вимога: реалізувати їх 300 тисяч тонн. Фактично третину від того, що державні ТЕС нинішнього травня закупили від усього Мінвуглепрому.

Здавалося б, чому власникам орендних і приватних шахт не реалізовувати свою продукцію на приватні електростанції. За оперативними даними, там нині явний недобір продукції. На їхніх складах менш як 70 відсотків енергетичного вугілля до потреби.

Ось тут, власне, і розкривається весь механізм того, чому донецькі шахтарі опинилися під стінами Кабінету Міністрів. Хто їх послав туди і чому?

Річ у тім, що держава платить за тонну придбаного вугілля 630 гривень із ПДВ, а приватники — лише 300. Отже, без усілякого сорому, без перебільшення можна зробити однозначний висновок, що відчайдушний тиск на ДП «Вугілля України», Мінвуглепром, Кабінет Міністрів — це насамперед спроба орендарів та приватників урвати побільше за рахунок коштів із державного бюджету.

Напередодні виступів шахтарів під Кабміном відбулося розширене засідання членів оптового ринку вугільної продукції Мінвуглепрому, яке намагалося розглянути заявку трьох вище названих підприємств недержавної форми власності. Виступаючи там, генеральний директор ДП «Свердловантрацит» Луганської області О. Плевако чітко і однозначно назвав усе, що відбувається, «відвертим і грубим шантажем, спробою олігархічних кланів озолотися за державний кошт».

Олександр Володимирович повідомив, що приватні електростанції з 1 червня відмовили їм у реалізації вугілля, а оператор оптового ринку ДП «Вугілля України», з відомих причин, теж не може їм підсобити. Через це нині на складах цього потужного підприємства зосереджено понад 500 тисяч тонн вугільної продукції. У такий час, за його висновком, віддати свої квоти приватникам означає викинути на вулиці десятки тисяч шахтарів, залишити без засобів до існування тисячі шахтарських родин.

Можна сказати, що чи не найбільш розчарованим на розширеному засіданні членів оптового ринку вугільної продукції був генеральний директор ДП «Луганськвугілля» О. Єрмаков. Це він запропонував на попередньому засіданні ради ринку частково урізати квоту для їхнього державного вугільного підприємства, аби лише підсобити шахтарям донецького «Шахтоуправління імені В. Чапаєва», які під час своїх голодовок заявляли, що в них проблеми з оплатою за енергопостачання. Виявилося, що над ним просто посміялися. Запропонована О. Єрмаковим квота на 2,5 тисячі тонн вугілля на місяць видається просто чудернацьким комариком проти нових апетитів тих, хто вирішив бастувати під стінами Кабінету Міністрів: вони вимагають виділити їм простір для постачання 300 тисяч тонн вугілля на місяць!

— Це просто роздягання серед білого дня, — ображено казав Олександр Миколайович. — Якщо їм віддати можливість постачати 300 тисяч тонн вугілля на місяць — це означає, що треба закрити, приміром, у Луганській області мало не всі вугільні державні підприємства. Залишити без роботи і засобів до існування 100 тисяч шахтарів державних вугільних підприємств. Чи мислимо таке?

— Ні, за таких умов, — заявив О. Єрмаков, — я відкликаю свою пропозицію про виділення з нашої, що належить ДП «Луганськвугілля», помісячної квоти на реалізацію 2,5 тисячі тонн вугілля, яку пропонував раніше для потреб «Шахтоуправління імені Чапаєва». Оскільки все це є не що інше, як брутальний шантаж...

На розширеному засіданні членів оптового ринку виступив і перший заступник голови Незалежної профспілки гірників України А. Акімочкін. Він заявив, що їх профспілка не підтримує цю акцію шахтарів недержавних форм власності, оскільки вона явно має політичний характер.

«Так, заробітна плата повинна виплачуватися гірникам, — були його слова, — але шахтарі не повинні вникати в те, як і кому реалізується їхня продукція. Це справа менеджменту. Власники копалень, раніше отримуючи надприбутки, не думали про перспективу, не налагоджували ринки збуту своєї сировини. Тому опинилися в такій халепі...»

Анатолій Вікторович підкреслив, що нинішній оператор вугільного рику ДП «Вугілля України» був створений державними підприємствами, тому жодних претензій до нього у працівників шахт недержавного сектору бути не може. Усі їх вимоги — від лукавого або ж блюзнірське бажання нажитися власникам копалень за державний рахунок. Він заявив, що представники недержавних форм шахтної власності повинні визначити, утворити, заснувати свого оператора оптового вугільного ринку на кшталт «Вугілля України». І це, думається, справді слушна пропозиція. Він знаходитиме ринки збуту вугілля для приватних шахт.

Керівник ДП «Макіїввугілля» С. Толчин заявив, що наяву провал у роботі управлінського персоналу трьох недержавних шахт, люди яких із плакатами опинилися на столичному асфальті.

«Якщо на цих орендних, приватних шахтах не можуть забезпечити виплату заробітної плати, дотримання технології виробництва, оскільки чуємо заяви про відключення електроенергії через неспроможність оплатити її затрати, це означає, що ці копальні потрібно повернути державі, — впевнено заявив Станіслав Марксович. — Ми нещодавно прийняли на роботу півтори тисячі металургів, які опинилися за воротами підприємства. Три тисячі гірників із орендних, приватних підприємств ми влаштуємо на роботу залюбки. Думаю, що там гарні, надійні майстри. Вони не повинні голодувати в Києві...»

Члени оптового ринку вугільної промисловості одноголосно проголосували проти того, щоб ДП «Вугілля України» займалося реалізацією твердого палива, видобутого на недержавних підприємствах. Оскільки це не входить до його статутних функцій.