Нечасто сьогодні виходять книги, тим більше в провінції. Документальна повість «Той квітень не забути нам повік...», яка побачила світ у видавництві «Канівська Прес-Група», — скоріше, виняток, аніж правило. Левову частку з фінансування видання узяв на себе молодий черкаський підприємець Анатолій Хмільківський. Без його участі документальні свідчення, що їх збирали канівські журналісти протягом майже двох років, просто не мали шансу бути опублікованими.
Книжка — про чорнобильців-ліквідаторів. «Коли Батьківщина сказала «Треба!», ми встали, одяглися й пішли. Й виконали свою роботу. На війні було простіше: жива сила ворога — там, літаки — в небі над головою. Ми ж воювали наосліп. Ходили в атаки, не бачачи, а часом навіть не підозрюючи, що супостат — ось він, перед нами, уже косить наші ряди. Ми рідко падали на передовій, зате нас багато полягло вже вдома, після «дембеля». Гірко й боляче, що радіація продовжує нас убивати через роки після чорнобильської війни. Ця книга — про наших друзів, товаришів, знайомих, рядових Чорнобильського фронту: водіїв, бетонярів, медиків, міліціонерів, кранівників — простих трудівників, яким випало змінити мирне життя на жорстокий бій з «мирним атомом». Ми навмисне звели до мінімуму виступи й коментарі керівників, натомість більше місця відвели під розповіді очевидців — тих, хто реально був у самому пеклі, хто своїми грудьми закрив людей від чорнобильського лиха, зупинив радіацію й повернувся додому простою людиною, не вимагаючи ні медалей, ні орденів».
Так написав у вступному слові до книги один з її ініціаторів, голова Канівської спілки інвалідів-ліквідаторів чорнобильської аварії «Родень» Микола Руденченко.
