Але, намагаючись бути відповідальною державою, Україна такою не є
Сьогоднішній розмір соціальних виплат в Україні (по відношенню до ВВП) є високим навіть для умов економічного зростання. Такий висновок зробив Світовий банк.
Обіцянки підвищення рівня допомоги напередодні політичних виборів є традиційними. Легко давати, важко забрати — закон не дозволяє. Політикам варто не роздавати необдуманих обіцянок, а спробувати оптимізувати існуючу систему соціального захисту населення, радить старший спеціаліст із питань соціальної політики Світового банку Катерина Петрина.
В умовах кризи такі значні соціальні видатки, особливо пенсійні, по відношенню до ВВП зменшують кредитний рейтинг країни. А це питання швидкості виходу України з економічної кризи.
Зрозуміло, що держава має допомагати найбільш нужденним верствам населення. Уряд щодо допомоги малозабезпеченим уже впроваджує політику адресності. Її не схвалює населення. Коли все дорожчає, люди втрачають роботу, не мають стабільного доходу, то позбавлення державної підтримки, до якої вони звикли, сприймається як образа. І чому така адресність впроваджується саме зараз: задля економії бюджету чи для блага населення?
Криза унікальна, бо світова. Проте, на думку Катерини Петриної, в нашій країні було достатньо криз, щоб навчитися «хоча б не як робити, а що не робити».
Має відбутися реформа системи соціальних виплат, які знизять податковий тиск на економіку й підвищать ефективність соціальної допомоги в Україні, наполягає експерт Світового банку.
Теоретично, виходячи з цих цифр, у нашій країні не повинно бути бідних та громадян, невдоволених своїм матеріальним становищем. Але Україна, намагаючись бути раєм, не є ним.
— Напевно, у тій системі соцзахисту щось не так. Усі кошти, які йдуть на нього, не допомагають населенню вийти зі скрутного становища чи підняти свій рівень доходів, — коментує старший спеціаліст із питань соціальної політики Світового банку Катерина Петрина. — Більша частина соціальної допомоги в Україні спрямована на тих, хто її не потребує.
За її словами, зараз заробітна плата практично дорівнює всім видам соціального трансферту, що надає влада громадянам. Тому в Україні дуже високий відсоток бідних серед працюючих. Будь-яка соціальна допомога складається з податків тих, хто отримує зарплату та платить податки. То навіщо обкладати так податками й внесками працююче населення та бізнес, щоб потім знов віддати ці гроші тим же людям у вигляді допомоги? Може, варто залишити частину цих зароблених грошей, щоб людина сама могла подбати про себе і не вимагала в держави житлової субсидії чи соцдопомоги?
