Вісім з лишком років тому місцеві татари Криму почали вимагати відкриття національних шкіл і класів.
Хочу скласти світлу шану нині покійній Османовій Зері Муртазаївні, завдяки якій відкрили класи з кримськотатарською мовою навчання у селі Мирнівка, а пізніше — кримськотатарську школу в Зарічному, де стала директором.
Зера-ханум була подвижницею, до останнього дня життя опікувалась долею земляків, залишила один із кращих закладів на півострові.
Але один педагог не може розв’язати мовну проблему народу.
У Криму відсутнє мовне середовище, де можна закріпити знання. Спілкування в сім’ї явно недостатньо. Тому треба, щоб кримськотатарська мова використовувалася як друга державна. Щоб усюди чиновники і фахівці володіли українською і кримськотатарською. Для цього слід у вузах півострова запровадити обидві мови, а в педагогічних ВНЗ обов’язково готувати спеціалістів-предметників.
Але жодним чином не забороняти російську! Нехай вона живе і процвітає! Та треба дати можливість розквітнути і державній. У селах, як це є в нашому районі (до честі начальника відділу освіти Віктора П’ятниковського), слід відкривати національні школи. Забезпечити заклади підручниками. Дати можливість вчителям викладати рідними мовами. Бо нині відповідний наказ МОН є, а книжок нема! Крим отримує їх здебільшого російською.
У містах теж бажано відкрити українські, кримськотатарські школи, змінити навчальні плани.
І все-таки, повторюсь, починати треба з представників влади. Державні мужі обов’язково мають складати іспит на знання української, кримськотатарської мов. Бо нерідко спостерігається дискримінація. Якщо ви, скажімо, звернетесь до чиновника російською, то він, буває, попивши чаю, потримавши вас зо дві години в коридорі, відповість мовою сусіда. А якщо заговорите з ним українською чи кримськотатарською — можете не чекати: і після чаю він з вами не спілкуватиметься.
Нав’язувати мову не можна. Однак треба дати право говорити на тій, яку людина обирає.
Сьогодні, на жаль, це право державою не захищено.
с. Мирнівка
Джанкойського району, Крим.
