За одинадцять років, що минули від того трагічного дня, покладання квітів на могилу свого товариша Андрія Усаніна для співробітників відділу Державтоінспекції Севастополя не перетворилося на захід «для галочки». І приходять вони на цвинтар не в строго визначені дати....У перший день літа 1998 року командир взводу майор міліції Андрій Усанін супроводжував колону із шістнадцяти автобусів, що везли сімсот дітей відпочивати на Південний берег Криму. Настрій хлопчикам і дівчаткам не змогла зіпсувати навіть злива, що накрила трасу Севастополь—Ялта.
На мокрій дорозі рейсовий «Ікарус» занесло, він пішов юзом. Багатотонна машина мчала прямо на головний автобус колони з дітьми. До фатального зіткнення залишалися лічені секунди. За цей час тридцятитрирічний командир взводу ДАІ, котрий керував міліцейською «Волгою», що йшла на чолі колони, встиг оцінити ситуацію, прорахувати варіанти і прийняти єдино правильне в тій ситуації рішення: своїм автомобілем перепинити шлях рейсовому «Ікарусу».
Удар був такої сили, що «Волгу» відкинуло метрів на п’ятнадцять, зірвало водійські дверцята, водія вирвало з-за керма... Але «Ікарус» було зупинено. Ні діти, ні пасажири рейсового автобуса не постраждали.
Усю дорогу, поки Андрія везли до лікарні, а потім ще декілька днів він не переставав запитувати: «Як діти? Як діти?» Товариші по службі його заспокоювали: «Усе гаразд, ніхто не постраждав». Але Усанін не переставав запитувати. Тільки через деякий час лікарі сказали: «Він вас не чує».
Молодий міцний організм не зміг впоратися з численними травмами і пораненнями — через тиждень серце Андрія перестало битися...
Вісім років тому товариші по службі на могилі Андрія встановили надгробну стелу. На ній зображений середньовічний воїн у білому вбранні, який спирається на меч. Андрію Усаніну першому в Україні київський автомобільний журнал «Сигнал» присвоїв засноване для співробітників МВС за їхні особливі заслуги звання «Лицар».
Наталя ДАНИЛЬЧЕНКО, співробітник прес-служби ОДАІ Севастополя.
Фото Миколи МАГДИЧА.
