Доля онкохворих перейшла до рук Феміди

21 травня 2009 року відбулося перше і останнє судове засідання Київського апеляційного адміністративного суду під головуванням судді Шостака О. О. у складі суддів Ізмайлової Т. Л. та Умнової О. В., що тривало 17 хвилин, за які суддівська Феміда визначила долю десятків тисяч онкохворих людей на найближчі місяці, а може, й роки.

Якщо коротко описати шлях «судової справедливості», то він починається з 20.02.2008 року, коли до Окружного адміністративного суду м. Києва було подано позовні заяви від пацієнтів Бези Т. В., Мірошникова

В. М., а також моя, як народного депутата України, суб’єкта владних повноважень, «Про визнання протиправним і скасування розпорядження КМУ № 1186-р від 24.12.2007 р. «Про підвищення ефективності онкологічної допомоги».

Досить іронічним видається те, що розпорядження уряду, яке мало б підвищити медичну допомогу населенню, навпаки, знизило її так, що громадяни Беза Т. В. і Мірошников В. М. та інші хворі далі не мають можливості продовжити лікування, у зв’язку з припиненням медичної роботи з наукової теми, затвердженої Президією АМНУ, згідно з якою розроблялись протоколи лікування хворих. Також дивною видається турбота уряду про онкологію, з огляду на те, що в Інституті раку, як він зараз називається, внаслідок розпорядження ліквідовано два важливих відділення: відділення загальної онкології та реконструктивної хірургії молочної залози і відділ системних пухлинних захворювань. До того ж під тиском нового директора звільнилося майже п’ять десятків провідних фахівців. Це професори, доктори та кандидати наук, звільнився навіть заслужений лікар України. Чого вартий лише один із десятків вагомих прикладів, що видатний хірург, професор, доктор медичних наук, лауреат Державної премії, заслужений діяч науки і техніки, світило вітчизняного та зарубіжного масштабу Сергій Олександрович Шалімов відсторонений від хірургічної практики новим керівником інституту!

Доречно сказати, що весь безлад розпочався з того, що після першого тижня перебування Юлії Тимошенко при владі (з 18.12 2007 р.) вже 24.12 2007 р. було прийнято вищезазначене розпорядження, яким за один день перепідпорядкували Інститут онкології зі сфери управління Академії медичних наук України до сфери управління Міністерства охорони здоров’я. Це при тому, що прийнятий документ не був погоджений ні з Академією медичних наук, ні з Міністерством економіки, ні з Фондом державного майна, ні з Державним комітетом статистики.

Численні звернення громадян, громадських об’єднань, народних депутатів до Президента України, Прем’єр-міністра, міністра охорони здоров’я з приводу недопущення передачі інституту не дали жодних результатів, а лише поповнили паперові архіви установ цих поважних чиновників.

Останньою надією для відновлення законності залишався суд, до якого було подано позовні заяви про скасування незаконного розпорядження уряду. Суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Вовк П. В. так ретельно перевіряв матеріали справи та осіб, які подали заяви, що навіть залишив позов без руху, щоб позивачі зазначили адресу електронної пошти та телефон.

До судового процесу та розгляду справи залучено значне коло учасників: це три позивачі, що вище зазначені, та Академія медичних наук на боці позивачів, як третя особа без самостійних вимог. Сторону відповідача представляє Кабінет Міністрів України та, як третя особа без самостійних вимог, Міністерство охорони здоров’я і Національний інститут раку.

У суді першої інстанції провадження у справі тривало три судових засідання, досліджувались докази, заслуховувались свідчення, але, як виявилось, то була лише фікція. У своєму рішенні головуючий суддя Вовк П. В. у складі суддів Кротюк О. В. і Степанюк А. Г. дійшли висновку, що: «Оскаржуване розпорядження Кабінету Міністрів України має суто індивідуальний характер, стосується визначеного кола суб’єктів правовідносин та до позивачів не застосовується (не поширюється на них), а також позивачі не є суб’єктами правовідносин, у яких застосовано цей акт, а тому в суду немає підстав проводити перевірку даного розпорядження на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили)». Цікаво було б дізнатись, який вуз закінчували ці судді і хто були їхні вчителі, якщо у сфері публічно-правових відносин розпорядження Кабінету Міністрів України щодо державної установи визнається актом індивідуальної дії. Може, інакше поставити запитання: «Хто замовляв таке явно незаконне рішення і де його закулісні автори?» Я сподіваюся, що відповіді на ці запитання скоро стануть відомими не тільки вузькому колу осіб, а й усьому загалу громадськості.

Цинічність служителів Феміди проявилася навіть у тому, що після засідання суду 24 червня 2008 року, коли було оголошено вступну та резолютивну частини, остаточне рішення позивачі не могли отримати протягом майже двох місяців.

Перша надія хворих на справедливість розтанула в пеклі суддівського горнила, яке добре роздмухують корупція та вищі керівники держави.

Не втрачаючи надії, позивачі подали апеляційну скаргу, яку прийняв до розгляду Київський апеляційний адміністративний суд майже через рік після її подання, що також заслуговує на незадовільну оцінку роботи судової системи.

І от, здавалося б, безглузде необґрунтоване рішення суду першої інстанції буде скасовано за результатами об’єктивного розгляду, належного вивчення всіх доказів, заслуховування свідків та прийметься нове справедливе рішення, яке відповідатиме букві закону. Але свавілля людей в мантіях не перестає дивувати.

Головуючий суддя Шостак О. О. у складі суддів Ізмайлової Т. Л. та Умнової О. В. розпочали засідання о 15.50, а вже о 16.05 попросили присутніх залишити залу судового засідання для проведення нарадчої процедури та ухвалення рішення. Під час процедури дослідження доказів, хоча назвати це так дуже важко, на вимогу сторони позивача дослідити окремі матеріали справи суд не вважав за потрібне це робити, пославшись на те, що ознайомлений з двома томами справи. До того ж суддя Умнова О. В. жестикуляціями нервово показувала на годинник та пояснила, що часу на обговорення немає і потрібно закінчувати засідання, оскільки наступне засідання за 10 хвилин. При цьому заявила, що не бачить порушень у розпорядженні, оскільки у відповідності до закону ініціатор МОЗ України звернувся до уряду з метою перепідпорядкування інституту, що й було задоволено і відображено у тексті розпорядження.

Такій безвідповідальності судді відповідає лише її звільнення та заборона займати відповідні посади, оскільки вона навіть не читала матеріали справи, де чітко в позовній заяві значиться, що: «Згідно зі статтею 4 Закону України «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу», галузеві академії наук вносять пропозиції до Кабінету Міністрів України щодо передачі об’єктів майнового комплексу галузевих академій наук України до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном». Таким чином, пропозиція має бути не від того, хто хоче заграбастати напрацьоване, а від того, кому по закону належить право управління майном. Отож суддя не знає не тільки матеріалів справи, а й законів, на підставі яких «чинить правосуддя».

Окремо необхідно сказати про одностайність суддів, оскільки рішення  було прийняте протягом двох хвилин. Одне лише було незрозуміло: як за ці лічені хвилини за відсутності оргтехніки, безпосередньо принтера, не виходячи з зали судового засідання, судді і секретар зуміли сформулювати, написати та віддрукувати повних дві сторінки тексту рішення, яке потім демонстративно зачитали! Звичайно, висновок напрошується сам собою: рішення суду, так само як і доля хворих, заздалегідь були вирішені на чиїсь, напевно, прохання, кошти або вказівки.

Звичайно, всі розуміють, особливо люди, які чекають на медичну допомогу, що суддівство чиниться не по закону, а по телефону, по кумівству, по шелесту купюр. Але єдине, що важко піддається розумінню, — як можна за двадцять хвилин, не знаючи матеріалів справи, не дослідивши всі обставини, не вислухавши всіх учасників процесу, свідків, творити таке беззаконня, що коштує життя хворим?

Невже наша судова система прогнила настільки глибоко, що здоров’я громадян ставиться на останню чергу при винесенні рішення з гучним вступом: «ІМЕНЕМ УКРАЇНИ»?

Хто дасть оцінку діям таких суддів? Хоча б тим, хто причетний до цієї справи, але не доведи Господи, щоб саме він їх оцінив, оскільки людські сльози можуть їм дорого коштувати — звичайно, в духовному вимірі.

Разом з іншими позивачами в даній справі хочу засмутити тих, хто потирає руки від блискавично прийнятого протиправного рішення, оскільки судові тяжби на цьому ще не завершено.