А чи замислювалися ви колись над тим, як ховають людей у наших селах? Найчастіше катафалком служить вантажівка, так-сяк очищена від силосу, будівельного матеріалу чи ще чогось і прибрана родичами. Ще треба низенько вклонитися власнику (хтозна, які у нього плани) і, звісно, заплатити. Та ще знайти міцних чоловіків, які підняли б труну на машину. І раптом у селі з’являється справжній катафалк — елегантний легковик — такий, як показують у зарубіжних фільмах. Тільки-но мешканці села Лосяч Борщівського району на Тернопільщині відчули, що хоч у цьому наблизилися до Європи, як катафалк у них конфіскували. У листі до редакції вони просять допомогти повернути його.
В останню путь — на «Полонезі»
У Лосячі — три церкви, три конфесії: греко-католицька, римо-католицька і православна. Міжконфесійні конфлікти, через які пройшли багато сіл Тернопільщини, в тому числі і Лосяч, уже в минулому, тому віряни живуть мирно. Окрасою села є старовинний костьол, століття освячення якого відзначали позаминулого року. Кажуть, це єдине таке творіння архітектора в Україні. Загалом за його проектом збудовано три такі храми. Настоятелем костьолу є Йозеф Чарнік, громадянин Польщі. У липні 2006-го він привіз у Лосяч автомобіль марки «Рolonez Cargo» — той самий катафалк. Як сказав у телефонній розмові зі мною ксьондз (він захворів, тому зустрітися ми не змогли), машину подарував для лосяцької громади його колега-священик. Є дарча про те, що це гуманітарна допомога. Через митні обмеження (машина 1996 року випуску) Йозефу Чарніку порадили оформити ритуальний «Полонез» на себе. Довелося дати митниці зобов’язання вивезти його в липні наступного року. Тільки після цього транспортний засіб зареєстрували.
Два неповні роки мешканці села не мали проблем із транспортом в останню путь. Машину ксьондз давав усім, хто просив, незалежно від конфесійної приналежності. Заплатити треба було лише за бензин. Ритуальним «Полонезом» користувалися також мешканці сіл Бурдяківці, Гуштин, Дубівка і селища Скала-Подільська — майже 5 тисяч осіб. До речі, у Скалі-Подільській є психоневрологічний будинок-інтернат. Тут доживають віку хворі самотні люди з різних областей України. Інтернат не має свого транспорту для ритуальних послуг, і ксьондз Чарнік виділяв катафалк для його потреб. Всього за участю «Полонеза» відбулося більш як тридцять похорон.
Священика судили, машину конфіскували
Та настав час, коли, відповідно до зобов’язання, даного митниці, належало повернути машину до Польщі. За словами отця Йозефа, в липні 2007-го він хворів. Окрім того, в костьолі саме проходили ремонтні роботи, і він не міг залишити без нагляду людей, які перекривали дах, оскільки відповідав за їхню безпеку. Та ці аргументи, а також прохання Йозефа Чарніка передати ввезений ним автомобіль для похоронних церемоній на баланс Лосяцької сільської ради ніхто до уваги не взяв. Тернопільський міськрайонний суд своїм рішенням від 2 червня минулого року постановив визнати «Чарніка Йозефа Броніславовича винним у порушенні митних правил, передбачених ст. 348 МК України і накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді конфіскації в дохід держави автомобіля марки «Polonez Cargo».
— Відтоді, — каже сільський голова Лосяча Марія Бурлак, — хоч куди ми зверталися, щоб повернули автомобіль громаді, звідусіль надходять відписки. Ніхто не хоче вникати в суть справи.
Марія Михайлівна показує відповідь із Міністерства юстиції, яка надійшла саме того дня, коли я була в Лосячі. У ній багато посилань на статті Конституції щодо повноважень законодавчої, виконавчої та судової влади, на Закон України «Про статус суддів» стосовно того, що вони є незалежними і ніхто не має права втручатися в їхню діяльність. Ця класична відписка заслуговує на те, щоб її процитувати повністю, однак не робитиму цього, бо шкода газетної площі. Тим паче що закінчується вона також класично: «Порушені у Вашому зверненні питання не належать до компетенції Міністерства юстиції України». І варто було «городити город», щоб завершити такою фразою?
Звернення до керівників обласної влади, народних депутатів, секретаріату Президента, Державної митної служби також нічого не дали. Під ними стоять десятки прізвищ мешканців Лосяча, священиків, сільського голови, директора психоневрологічного будинку-інтернату, та все марно: їх ніхто не чує. Автомобіль перебуває на митниці в Тернополі. Якщо навіть його виставлять на аукціон, то сільська рада, каже її голова, не має коштів, щоб узяти участь у торгах (оціночна вартість автомобіля разом із митними зборами — майже 40 тисяч гривень).
Абсурдність ситуації очевидна, але хіба мало їх у нашому житті? Я вже писала про хлопця-інваліда з Тернополя, для якого рідний дядько з Литви придбав машину і захотів подарувати її племінникові, але не дотримав якихось формальностей, і вона вже рік гниє на митниці в Раві-Руській. Тим часом в одній із місцевих газет прочитала повідомлення СБУ в Тернопільській області про те, що через тутешню митницю незаконно перевозили вантажівки. Протягом двох років одна з місцевих фірм ввезла шість авто, занизивши їх вартість у три-чотири рази. Лише тепер обман розкрився.
У нас багато діється неправедних речей. Хто багатий — збагачується ще більше. Мільйонні, мільярдні потоки йдуть мимо державної казни. І все сходить з рук. А тут вживаний катафалк... Невже Україна збагатиться на ньому? Чи хай ліпше зогниє, ніж має служити громаді?
Тернопільська область.
